В Українському домі у Варшаві презентували мистецькі проекти АртПоля, які київська агенція реалізовувала до, а нині проводить всупереч анексії Криму. Арт-ініціативи організації, що пов’язані з Кримом, покликані зберігати зв’язок між анексованим півостровом і материковою Україною.
Східні ворота
Діяльність АртПоля в Криму розпочалася з фестивалю-екскурсії «Східні ворота. АртПоле-Крим», що відбувся в жовтні 2011 року. Для його проведення був вибраний Бахчисарай: простір міста надихнув митців своєю мультикультурністю, адже у ньому споконвіків мирно співіснували різні народи, культури та релігії.
Своїм прикладом, за словами директора агенції АртПоле Мирослави Ганюшкіної, місто спонукало зібрати там представників різних країн для знайомства з традиційними ремеслами кримських татар та музикою різних епох і народів. У фестивалі брали участь, зокрема українці, чехи, поляки, кримські татари, представники грецької громади та чінгіне (кримські роми – ред.)
«Бахчисарай — чудове місце для проведення такого мультикультурного фестивалю, адже там жили кримські татари, караїми, греки, росіяни, українці. Ми знайшли дуже велику підтримку серед кримських татар. Вони увійшли до організаційного комітету фестивалю. Розуміючи історію та ідею пошуку взаєморозуміння, спільних рис, вони хотіли ділитися тим цікавим, що у них є», — наголосила Мирослава Ганюшкіна.
Так «Східні ворота» стали першим масштабним українським фестивалем в Криму. Його мета — знайомство не тільки з традиційною культурою півострова, але й з самим Кримом, у першу чергу саме не туристичним. Слід відзначити, що «Східні ворота» відтоді стали єдиною українською альтернативною подією на півострові, адже там і тоді домінували виключно російські заходи.
Через два роки АртПоле вирішує продовжити історію зі «Східними воротами». На початку 2014 року організатори планували їхати до Бахчисараю, аби зустрітися з друзями і узгодити проведення майбутнього фестивалю. Зайвим нагадувати, що взимку 2013/2014 вирували події на Майдані. Тоді агенція вирішила, що замість продовження фестивалю, варто організовувати більш глибокі заходи, направлені не стільки на демонстрацію готових проектів, як на співпрацю.
Так виникли три творчі лабораторії: перша — на заході України в Дністровському каньйоні біля Івано-Франківська (АртПоле.ІФ), друга — в садибі Мсциховського у Луганській області (АртПоле.LU), а третя лабораторія мала бути в Бахчисараї. Однак події кінця лютого скерували ситуацію зовсім в інше русло.
АртПоле. Крим.
Напередодні анексії Криму в березні 2014 року представниці АртПоля не могли залишатися байдужими до тих подій і тому Оля Михайлюк, режисер арт-проектів агенції, вирішила поїхати до Криму, аби для себе зрозуміти, що відбувається і підтримати друзів. Події розвивалися дуже динамічно і показово, — пригадує вона. Тому не фіксувати те, як за тиждень змінюється історія досить великого регіону, за словами Олі, було неможливо. Врешті, гору взяло журналістське минуле і вона почала писати цикл публікацій для «Української правди». В цей же час виникла ідея проведення символічної мистецької події в Криму.
«Ми вирішили, що це буде концерт для українських розвідників у військовій частині на мисі Фіолент. Українські гурти відмовлялися їхати до Криму. Приїхати погодився гурт PortMone з Мінська. Якби це були не білоруси, а українці, доїхати до військової частини нам тоді би не вдалося […] На півострові бракувало офіційної реакції з Києва. Їдучи до військової частини, по дорозі усюди вже висіли російські прапори, а сама частина була оточена. Було відчуття постійної параної, що за тобою слідкують. […] Спочатку ми знімали короткі відео з місцевих телесюжетів та стрімів з Криму, а потім я почала писати матеріали, бо мені здавалося, що треба документувати ті події. Це був канал зв’язку з материком», — пригадує Оля Михайлюк.
Символом фестивалю «АртПоле-Крим» був плід гранату. Під час поїздки до військової частини знайома кримська татарка Олі подарувала їй браслет з гранатом, який став для неї символічним оберегом в агресивній ситуації, що складалася навколо. Тоді виникло гасло: «Наші гранати мирні». «І ми з нашими мирними гранатами взаємодіяли», — відзначила вона.
«За Перекопом землі немає» — таким висловом, за словами представниць АртПоля, можна охарактеризувати політичну та мистецьку байдужість між материковою Україною та Кримом. Як згадують, «АртПоле-Крим» вони організовували на рівні особистих зв’язків. Організовуючи фестиваль, багато-хто з їхніх знайомих дивувався, навіщо вони туди їдуть і що їм там треба. Як зауважили Ольга та Мирослава, продовженням відсутності українських подій в Криму став саме 2014 рік, коли більша частина українців просто закрила очі на те, що відбувається.
У вересні 2014 року АртПоле вже не мали можливості продовжувати проекти в Криму. А тому було прийнято рішення про організацію серії дебатів, лекцій та кінопоказів під назвою «АртПоле: Про Крим» в Одесі.
«Ми вибрали Одесу, бо вона була у схожій ситуації з Кримом. Там теж море, теж мультикультурне середовище і схожа загроза того, що сталося в Криму. Ми придумали назву „Про Крим” пізніше. Перша назва була „Кримський сценарій”, що ми пов’язували з кіно. Але одесити, почувши цю назву, жахнулися і сказали, що у них в Одесі не треба вживати словосполучення „кримський сценарій”», — зауважила Мирослава Ганюшкіна.
Стежка
Після березня 2014 року питання Криму фактично зникло з інформаційного простору України. Якщо його і торкалися, то дуже рідко і дещо сором’язливо. А тому саме під час «АртПоля: Про Крим» в Одесі виникла ідея ще одного кримського проекту, який зараз є найбільш актуальним.
«З нашими небайдужими друзями ми придумали проект, який назвали „Стежка”. Його ідея полягає у тому, щоб виносити кримськотатарські традиційні орнаменти, опрацьовані сучасними художниками, в публічні простори українських міст. Відправною точкою цього проекту стали орнаменти відомого кримськотатарського кераміста Рустема Скибина», — зазначила директор АртПоля.
Ідея полягає у тому, аби до проекту долучалися художники тих міст, в яких він реалізовується, а місцеві спільноти пропонували ті локації, де вони бачать втілення «Стежки». Ініціатива стартувала у 2015 році в Києві, там її розпочав польський художник та стріт-артист Артур Вабік. Він взяв орнаменти Рустема Скибина, пов’язані з архітектурою, поєднавши кримську традицію й тенденції сучасного міста і розмалював перехід під мостом в Голосіївському районі Києва. Саме в Криму поляк намалював одну зі своїх перших робіт, а потім ще неодноразово приїздив до України, зокрема до Луганська. Однак зараз, як і більшість з нас, він не може потрапити на ці території, але вірить, що зупинятися не слід, а творити свій світ, щоб одного разу повернутися.
https://vimeo.com/126113084
Далі «Стежка» пролягла до Вінниці. Зокрема, місцеві художники з Лабораторії актуальної творчості запропонували для втілення проекту Бібліотеку №1. Оля Михайлюк запропонувала поєднати авторські традиційні орнаменти Рустема Скибина і вінницької художниці Юлії Гушул з українськими та кримськотатарськими цитатами з оповідань Михайла Коцюбинського про Крим. Якраз навпроти бібліотеки знаходиться будинок-музей, де колись жив і писав український письменник, який любив півострів і часто туди їздив.
«Було цікаво не тільки те, як ми сприймаємо традиції і мистецтво кримських татар, але й як кримські татари сприймають український твір. У такому поєднанні тексту та орнаментів поставало питання традиції, нової традиції, а також формувалося ставлення до тих, хто приходить на твій півострів — до Росії», — наголосила представниця АртПоля.
Далі «Стежка» проляже в Чернівцях, де ескіз проекту разом із Рустемом та його орнаментами розробляє львівський художник Андрій Хір. На місцевих локаціях працюватимуть також постійна учасниця проекту Оля Михайлюк та художник з Івано-Франківська Ярема Стецик. Режисер проектів пригадала, як саме у неї виникла ідея «Стежки».
«Виникла цікава взаємодія між художниками. Спочатку, під час зустрічі в Одесі, ми усі переживали період різножанрової депресії, усі по-різному сумували. Наші довгі дискусії ні до чого не приводили, ми не розуміли, що робити далі. Там були художники з Західної України, Одеси, Криму і Києва. В якийсь момент я почула як спілкуються Ярема Стецик і Рустем Скибин. Вони із захопленням розмовляли про орнаменти, ділилися враженнями, у них складалася своя гра і тоді виникла думка, що цим можна ділитися і що це такий свій опір всьому тому, що відбувається. Працюючи з цими просторами і стінами, ми не втрачаємо цієї стежки, яка може вказати куди рухатися далі», — звернула увагу Оля.
У Чернівцях проект планують реалізовувати на вулиці Турецькій у центрі міста, де колись турки побудували криницю, що збирала навколо себе людей різних культур і релігій. «Стежка» завернула і до Бердянська, де на стіні художнього музею ім. М. Бродського був намальований мурал з орнаментів Рустема Скибина.
Проект «Стежка» існує за рахунок Спільнокошту і кожен, кому не байдужа ідея митців з АртПоля, може долучитися до його реалізації. У планах — інші міста України, Польщі, Чехії, Німеччини, Франції, Іспанії та Португалії.
У рамках кримських проектів АртПоля в Українському домі у Варшаві та на фестивалі культури «Українська весна» у Познані відбувся також перегляд документальної кінострічки про традиційну музику різних народів Криму. Фільм «Кримські стежки» француз Вінсент Мун знімав у 2011/12 роках, перебуваючи на півострові. Режисер має цілий цикл коротких фільмів про різні місця на планеті, де ще збереглася автентична музика і Крим є одним з них.
Тарас АНДРУХОВИЧ