Як Україна відкрила найбільший архів КДБ у світі

0

Українські архіви Служби безпеки України та Міністерства внутрішніх справ відкриті для науковців та членів родин жертв репресій часів Радянського Союзу. Про надання копій раніше засекречених чекістських документів можуть клопотатися не тільки українці, але й іноземці, у тому числі поляки. «Для чого нам відкриті архіви радянських спецслужб?» — дискусія на таку тему відбулася в Українському домі у Варшаві, головним гостем якої був історик, директор Галузевого державного архіву Служби безпеки України Андрій Когут.

Історична політика є однією із ключових ділянок внутрішньої політики у становленні молодої незалежної і демократичної держави. Вона виконує роль формуючого чинника громадянського суспільства, його ідентичності та етичних позицій. Політика пам’яті є рушійною силою формування національної свідомості в країнах, які після розпаду СРСР почали процес переходу від тоталітаризму до демократії.

За останні 25 років політика пам’яті в Україні перебувала здебільшого на узбіччі і була повністю суперечливою. Нині перед молодою державою постає велика відповідальність: або прийняття усвідомлених рішень в становленні історичної політики держави Україна, або ж продовження маніпуляцій з минулим українців.

Важливою складовою декомунізації та демократизації пострадянської держави є відкриття архівів репресивних спецслужб. Цей процес у свідомості українців розпочався після Революції Гідності, зокрема прийняттям у 2015 році у рамках пакету з декомунізації закону «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

На переконання очільника Галузевого архіву СБУ Андрія Когута, декомунізаційні закони виконують превентивну функцію, що має виключити повторення будь-яких тоталітарних практик в Україні. Важливим є сам факт відкриття секретної інформації спецслужб, доступ до якої був десятиріччями закритим. Відтепер всі матеріали про репресії, розстріли та переслідування чекістами знаходять у відкритому публічному доступі.

«Це знак тим, хто працює в силових структурах, аби не виникло бажання зловживати своїми можливостями. Вони повинні пам’ятати, що раніше чи пізніше ці архіви будуть відкриті і доступ до них матиме кожен. Це важливо з огляду і на те, що суттю діяльності комуністичних служб були масові порушення прав людини і репресії. Інформація про порушення прав людини не може бути засекреченою. Згідно із прийнятим законом, інформація про таку діяльність радянських спецслужб є відкритою, це має стосуватися і сучасної України», — зауважив Андрій Когут.

Фото: Media IC

Фото: Media IC

Відкриття архівів КДБ дозволяє відновити імена тих людей, котрі постраждали. У цьому, каже історик, полягає одна з головних відповідальностей України як держави. Ключовим є відновлення пам’яті та історій родин, котрі складають спільну непросту історію країни над Дніпром. Доступ до архівних документів чекістів та їхніх злочинів відкриває теж важливу сторінку у дослідженні наслідків Голодомору в Україні.

«Після Голодомору і репресій майже повністю була знищена культура громадського життя, людина могла виживати тільки сама. Людина людині була звіром, нікому не довіряла , повністю автономізувавшись. Усвідомлення спільної роботи та результату було фактично загнане в глибоке підпілля. Ознайомлення з цими архівами показує, що насправді громадське життя без держави в Україні існувало, воно не було особливим, не було занесене із Заходу. Це та традиція української держави, яка поступово починає відроджуватися. Це дуже важливий елемент пам’яті. Ми такі ж європейці, як і інші європейські народи. У нас є свої унікальні самобутні риси, але це не означає, що ми геть інші. Все це є у цих архівах», — наголосив Андрій Когут.

Фото: Media IC

Фото: Media IC

Архіви КДБ відкриті абсолютно для усіх: громадян України, іноземців та осіб без громадянства. Андрій Когут відзначив, що ті, хто хоче одержати інформацію про своїх рідних, можуть написати листа звичайною або електронною поштою. Слід вказати ім’я, прізвище та імена родичів постраждалої особи. Добре, якщо відомі дата та місце народження та інші життєві деталі: де людина була затримана, де востаннє проживала. Це допоможе у пошуку архівних документів. Наступним кроком є встановлення того, як документи можуть бути передані. Не усі матеріали доступні в електронній формі, а тому часто необхідно самому приїхати до архіву.

Інформацію про себе може закрити лише та людина, яка була жертвою режиму, при цьому діє обмеження на 25 років про закриття. Родичі людини, яка постраждала від режиму, можуть закрити сенситивну інформацію про свого родича також максимум на 25 років. Ті, хто брав участь у репресіях або співпрацював з режимом, права на закриття про себе інформації позбавлені.

Андрій Когут відзначив, що усі документи КДБ згодом будуть передані до Галузевого архіву, що буде створений при Українському інституті національної пам’яті. За його словами, це робиться для того, аби правоохоронні органи в Україні зосередилися на своїх прямих службових обов’язках.

«СБУ та МВС в Україні де-факто залишаються спадкоємцями радянської міліції та КДБ, адже вони зберігають їхні таємниці. Ці архіви є „пуповиною”, що об’єднує сучасні спецслужби з радянськими. Якщо говоримо про „європеїзацію і декомунізацію” поліції та спецслужбовців, треба розірвати цей зв’язок і дати їм можливість рухатися окремо від радянської спадщини», — підкреслив історик.

Фото: Media IC

Фото: Media IC

Створення спеціального архіву при УІНП — це також спроба уникнути ситуації, коли чергова зміна влади може впливати на доступ до цих документів. При цьому документи, які зберігаються в центральних державних архівах або в обласних архівах, залишаться на місцях.

Історик наголосив, що далекоглядна ціль — повне оцифрування архівів КДБ, що дозволить значно розширити та спростити доступ до цих документів, а з іншого боку дозволить їх зберегти. У цьому українським фахівцям допомагають колеги з Польщі та Чехії.

Андрій Когут переконаний, що повне усвідомлення необхідності відкриття архівів КДБ про репресії, переслідування і вбивства остаточно прийшло до українців після Майдану і агресії Росії.

«Те, що Росія говорить про себе як про спадкоємця Радянського Союзу, КДБ та радянських цінностей, а також те, що вона нині є ворогом України, дозволило цю очевидність зробити ще більш очевидною. Люди все більше усвідомлюють, що їхня родинна історія є частиною великої історії», — відзначив директор Архіву СБУ.

Андрій Когут зауважив, що все більше людей цікавиться фактами переслідування своїх рідних у комуністичні часи. Це половина від усіх запитів. І це число постійно зростає. У першому кварталі 2016 року Архів СБУ отримав понад 1000 звернень, тоді як за аналогічний період 2015 року — 600.

Фото: Media IC

Фото: Media IC

Цікаво, що до архіву звертаються і колишні працівники КДБ, які просять надати їм виписки з колишньої роботи, накази про призначення на роботу або інші документи, що можуть трактувати ті чи інші посади у той чи інший спосіб. Це, за словами Андрія Когута, пов’язано з люстрацією. Адже український закон «Про очищення влади» говорить, що певні категорії підпадають під люстрацію, а певні категорії не підпадають.

Слід згадати, що у Польщі та країнах Балтії публічне відкриття цих таємниць призводило до скандалів та особистих трагедій, адже отримавши доступ до справ справжніх або імовірних агентів, інформацію можна було використати з метою дискредитації. Андрій Когут зауважив, що відкриття архівів у Польщі, Чехії або Східній Німеччині почалося кільканадцять років тому. Люди, особи яких викликали зацікавлення, на той час були ще активними учасниками публічного життя. В Україні ж цей процес почався лиш зараз і таких людей або вже здебільшого немає, або вони на пенсії і не викликають зацікавлення. Крім того, Україна нині має значно більші проблеми, пов’язані не з Другою світовою війкою, а з тією, що триває зараз. Ще однією відмінністю української ситуації від, скажімо, польської є комплекс архівних документів.

«З 1946 року в українських архівах відбулося декілька чисток документів включно з 1990 роком. Ми маємо журнали знищених документів, де є багато осіб, проти яких було багато справ і які не збереглися. Чим ближче до сучасності, тим менше збережених справ. Це питання могло би бути досить суперечливим і ним можна би було маніпулювати в публічному просторі, але воно не піднімається, бо ті особи, проти яких ці справи можна би було зараз використати, не є активними учасниками політики або суспільства. Ті, хто б хотіли цим скористатися, не бачать більше у цьому сенсу. Загалом рівень знищення справ агентури був значно більшим в Україні, рівень затирання слідів був професійнішим, — відзначив директор Архіву СБУ.

Нині українські архіви КДБ є найбільшими у світі відкритими архівами репресивних спецслужб. В Росії і Білорусі доступ до цих матеріалів закритий. Цікаво, що якщо поставити в один ряд архів, що зберігається лише у Києві, то він простягнувся б на 7 кілометрів. Андрій Когут констатував, що значна частина матеріалів залишається недослідженою до сьогодні.

Тарас АНДРУХОВИЧ

Share.