“Український” Куронь

0

3 березня згадуємо Яцека Куроня – одного із кращих друзів українців та України в польській політиці. Саме він переконував, що зближення між державами починається на власному подвір’ї, із захисту прав національних меншин.  

Яцек Куронь народився у Львові 3 березня 1934 року. У часи комуністичної Польщі став лідером опозиції, а після демократичних перетворень його обрано міністром праці і соціальної політики. В українському контексті варто зазначити, що він був почесним гостем установчого з’їзду Об’єднання українців у Польщі, допомагав побороти антиукраїнські настрої, бував на Лемківській ватрі у Ждині тощо.

Саме Яцек Куронь вийшов у кінці 80-х років з ініціативою звернення польських інтелектуалів стосовно допомоги в побудові гуртожитку для української школи у м. Білий Бір. У рамках перемовин опозиції з комуністичною владою на круглому столі у 1989 році сприяв створенню комісії у справах співпраці з нацменшинами. Згодом вона перетворилася на Сеймову комісію нацменшин, яку довгі роки очолював сам Яцек Куронь. Він також започаткував виїзні засідання комісії, щоб не теоретично, а практично займатися проблемами нацменшин у регіонах їхнього проживання.

За каденції цього політика комісія відвідувала як лемківські села на півдні, так і українські школи на півночі держави. Сам Яцек Куронь, беручи участь у тих зустрічах, швидко скорочував дистанцію, переходив на “ти” і завжди шукав конкретних розв’язань. Не обіцяв вирішувати проблеми, а вирішував їх. Коли в 90-х польські радикали за умов пасивності місцевої влади намагалися заблокувати Фестиваль української культури в Перемишлі, то Яцек Куронь був готовий перенести його до Варшави. Захід все ж відбувся в запланованому місці, але швидкість реакції і готовність Куроня українські лідери згадують до сьогодні.

Яцек Куронь та Михайло Горинь у приміщенні Об’єднання українців у Польщі. Фото Мирона Кертичака

Скоріше, одним із наслідків його активності було внесення до виборчих списків “Солідарності” у 1989 році професора Володимира Мокрого, який після демократичних перетворень став першим депутатом українцем. Варто зазначити, що у виборчій кампанії Володимира Мокрого не приховувалася його національність. Яцек Куронь, підтримуючи такий підхід, переконував, що українство має право на існування в публічному просторі й не можна вводити його через “задні двері”. Своє переконання щодо необхідності особливого статусу для нацменшин діяч пояснював в інтерв’ю для одного з польських видань, наголошуючи: “Мусять існувати спеціальні рампи біля переходів, щоб ті, хто пересувається в інвалідних візках, могли перетинати вулицю. Чи це їхній привілей? Та нічого подібного – вони просто хочуть пересуватися так, як і ті, хто має силу в ногах. У випадку нацменшин є достеменно так само”.

Одним із найбільш гострих, за оцінкою Яцека Куроня, було питання увіковічування пам’яті жертв польсько-українських протистоянь, особливо в період ІІ Світової війни. Він говорив, що обидві сторони повинні мати право на гідні могили, і по обох боках кордону вони мають поставати “без гніву”: “Я хотів би, щоб зближення між нашими націями відбувалося через їхню справжню спорідненість, а не політичну доцільність”, – сказав політик у 2001 році в інтерв’ю для українського тижневика в Польщі “Наше слово”. Публічно згадуючи злочини українців, не замовчував польських провин. Яцек Куронь завжди навіть у найскладніших моментах шукав точок дотику. Тішився спільними науковими конференціями, коли нащадки депортованих українців у рамках акції “Вісла” розмовляли з членами Армії крайової, які проти українців воювали на Волині. Не сумнівався, що завдана кривда між сторонами є фактом, але не можна її поміряти і порівняти. Не заперечував, що на Волині загинуло більше поляків, ніж українців, але й нагадував, що на Перемишльщині, Холмщині, Замойщині, де поляки становили більшість, трагічний рахунок був протилежним.

Відомо, що українці та поляки закінчили ІІ Світову війну з жалем про заморожені комуністичні роки. Тому непросто було по-новому будувати відносини, але Яцек Куронь завжди приймав цей виклик. Він знав, що незалежній Україні бути, тому свого часу ініціював зв’язки польських та українських опозиціонерів. В Україні партнерів діалогу знаходив, зокрема, в особах Богдана та Михайла Горинів, В’ячеслава Чорновола, Євгена Сверстюка та інших. Він знав, що Польщі із західного боку ніщо не загрожує, навпаки – там є джерело її розвитку та сили. Небезпека, за його оцінкою, була на сході, в імперських амбіціях Москви. Хоч Україну Яцек Куронь любив щиро, та прагматично розумів, що поглинення її Росією становитиме загрозу для Польщі. Тому завжди жалкував, коли голос гурту маніпуляторів щодо складного польсько-українського минулого ставав голосніший, ніж той, що долинав з боку “союзу людей порозуміння”. Нині, коли видно, як польська сторона “окопується” в своєму баченні історичного минулого і в сеймових постановах хоче говорити лише про українську провину, голосу Яцека Куроня особливо бракує…

Григорій СПОДАРИК

Share.