Андрій Бондар: “Мене сформувало читання” – Наш вибір — інформаційний портал для українців у Польщі

Андрій Бондар: “Мене сформувало читання”

18 Липня 2016
Андрій Бондар: “Мене сформувало читання”

В Українському домі  у червні відбулася творча зустріч з поетом, прозаїком, перекладачем і блогером Андрієм Бондарем. Наша кореcпондентка побувала там і розпитала письменника про реалізацію нових проектів у Варшаві,  його бачення польсько-українських взаємин та творчі плани на майбутнє.


Почнемо розмову із запитань про місто, у якому знаходимось. Розкажи про свої взаємини з Варшавою? Твоє сприйняття міста, його культурного простору?

Вперше я трохи жив у Варшаві 13 років тому, тоді я вперше був стипендіатом програми Gaude Polonia. Перебуваючи у Варшаві зараз, зауважую дуже багато позитивних змін. Місто стало більш космополітичним, інтернаціональним. Варшава – це певний центр, де відбувається економічний і інтелектуальний рух. Мені Варшава подобається, тут органічно поєднані тиша і шум. Після повернення з Варшави, планую переїхати до Києва, отож Варшава мені допомагає поволі звикнути до галасу, який чекає на мене в українській столиці.

Який  проект реалізовуєш зараз на  програмі Gaude Polonia?

Я перекладаю том прози Славоміра Мрожека, це збірка оповідань і есе. Реалізовую цей проект з неймовірним задоволенням. Попри міжнародну славу Мрожека як драматурга і автора рисунків-карикатур, в Україні з його творчістю знайомі мало, зазвичай з якихось російських перекладів. Це погано свідчить про нас – не мати Мрожека українською. В міру своїх можливостей я прагну змінити цю ситуацію. Книжка має вийти навесні 2017 року.

У квітні у Вроцлаві відбувся Львівський місяць. На твою думку, чи вдався цей проект, чи достукався до пересічного польського глядача/слухача?

Будь-яка масштабна презентація культури має бути побудована так, аби кожен споживач культури міг задовольнити свої потреби – вона має бути різноманітною. Місяць Львова у Вроцлаві був спроектований власне таким чином: тут були і концерти вже досить відомих в Україні і за її межами гуртів, таких, як Vivienne Mort (до речі дуже їх люблю), Dakh Daughters, Dagadana, а були також маленькі герметичні презентації на любителя. Цей місяць виявився справді дуже потужною презентацією української культури, про що свідчать бодай вельми позитивні відгуки багатьох моїх знайомих поляків.

Як ти загалом оцінюєш динаміку українсько-польської культурної співпраці? Вона позитивна?

Українсько-польська культурна співпраця – це щось, що відбувається не на рівні міністерств і кабінетів, а на рівні приватних контактів, побудованих справжньою людською дружбою. Згадаю, приміром, польський гурт Karbido і Андруховича, які виступають разом уже 10 років, або польсько-український гурт “Dagadana”: це чудові, довготривалі зразки співпраці України і Польщі. Українці приїздять до Польщі, закохуються в неї, так само поляки закохуються в Україну, відбувається взаємопроникнення, дифузія поміж двома культурними світами. Часто з цього виходить щось вартісне. Свіжим продуктом такої співпраці є двомовна антологія української поезії «Листи з України», що в дуже швидкому режимі була видана до місяця Львова у Вроцлаві. До речі, культура також демонструє, наскільки схожі польський і український народи. Звісно, є речі, які нас розділяють, наприклад, складне минуле, але на цьому не треба концентруватись, треба наголошувати на позитиві – спільних цінностях і візіях майбутнього.

Ти правий, культурна, наукова, загалом інтелектуальна співпраця вдається українцям і полякам дуже непогано. Але часто звичайні, «робочі» стосунки українців і поляків просякнуті негативними стереотипами щодо українців. Часто й польські медіа підтримують ці стереотипи. Як на твій погляд боротись з такою ситуацією?

На цю ситуацію передусім варто подивитись під іншим кутом. Якщо образ українця побутує в польській культурі, обговорюється в медіа, навіть якщо він негативний, то це свідчить лише про підтвердження тісного контакту поміж двома культурами. Ось наведу приклад: чи існують в Україні негативні стереотипи про угорців, словаків? Ні. А чому? Тому що ми взагалі про них не думаємо. Іноді, важливо потрапити у контекст якоїсь культури, навіть у формі негативного стереотипу. Часто стереотипи виходять не лише з повсякденного життя, вони підсилюються зумисне медіа, книгами, фільмами. Невдовзі має вийти фільм «Волинь» Смажовського, який швидше за все викличе нову хвилю давньої образи на українців. Але ми не повинні боятися цього – з темою «Волині» слід працювати. І українцям, і полякам треба навчитись про це говорити.

Український інтелектуал у Польщі має сприяти творенню позитивного образу українця і знову ж таки, найчастіше це вдається робити через якісь особистісні знайомства, розмови, спільні проекти.

Повернімось трохи в літературно-перекладацькі нетрі. Якою перекладацькою працею у польському контексті ти найбільше пишаєшся і який переклад тобі дався найважче?

І в одному, і в другому випадку, це звісно Ґомбрович. Перекладаючи цього автора, треба надзвичайно багато думати, концентруватись. Там багато речей потрібно пояснювати українському читачеві.

Після творчої зустрічі з тобою, у мене виникло враження, що ти уникаєш конкретики у різних означеннях себе і своєї творчості. Якби я мала тебе схарактеризувати 2 словами, я б сказала, що ти – людина-текст. Але хто ж все-таки Бондар насправді?

Людина-текст досить влучна характеристика. Я існую в дуже багатьох вимірах. Пишу поезію, але чи я поет? Я ним буваю, те саме з прозою. Найбільше часу забирає також перекладацька діяльність. Нічого з цього, проте, не окреслює мене до кінця, це така особливість моєї ідентичності. Я не можу сказати, що мені так дуже комфортно. Останніми місяцями я пишу чисту прозу. А тому мені б дуже хотілося, аби на цьому життєвому етапі мене ідентифікували як прозаїка.

Як уявляєш свого читача?

Мій читач – це збірний образ моїх безпосередніх знайомих, які завжди десь поруч і в чомусь підтримують. У мого читача останнім часом іноді проглядається така риса: він міський і російськомовний. Також мені приємно, що мене читають культурні люди.

Розкажи про ваш зірковий тандем: чи творите ви щось спільно з дружиною Софією Андрухович?

Ми з дружиною зберігаємо творчу автономію. На даному етапі життя ми не співпрацюємо разом. Ми дуже різні в літературі. Я не відкидаю можливості, що колись, можливо, прийде час для спільного проекту. Але точно не сьогодні.

Що для тебе життя поза літературою? Як любиш відпочивати?

Життя поза літературою – музика. Я меломан. Люблю творчість своїх друзів Zapaska, Drumтиатр, Хамерман знищує віруси, Тараса Чубая. А відпочивати я, на жаль, не вмію. Це моя проблема. Маю надію, колись це зміниться.

Ким би ти був, якби не став письменником?

Це питання можна переформулювати: ким би я був, якби не читав? Мене сформулювало власне читання. Уявити, щоб я не писав – можна, щоб я не читав – не можна. Я нічого не вмію робити руками, не вмію торгувати або вдавати працю. Мабуть, був би алкоголіком, залишився б у рідному місті, сидів у батьків на шиї, читав би і пив (сміється – Авт.).

Найновіший продукт, який вийде з-під твого пера? Ще якісь творчі плани, про які ти не згадав?

Книга буде називатись «І тим, що в гробах», вона має вийти у липні-серпні у Видавництві Старого Лева. Це буде збірка різнопланових текстів. Мені дуже пощастило з упорядником: Ганна Улюра знайшла в них свою логіку. Планую дуже багато писати і навчитись спокійніше ставитися до дедлайнів.  Моя проблема в тому, що я занадто обов’язковий.

Розмовляла Дарина Попіль

Новини від “Нашого вибору” в Телеграмі
підписатись