Так уже співпало, що ювілейний 25-й рік для України припав на високосний 2016 рік. Цей період був для нашої держави нелегким, проте таким, що закладає підстави для оптимізму.
Економіка почала зростати, у владі з’явилися нові обличчя, хоча в деяких випадках більш доречно вживати прикметник «старі», іноземців у владних кабінетах поменшало (поляків вищезгаданий факт не стосується). Громадяни продовжили збирати документи на «газові субсидії», водночас «радіючи» за своїх керманичів після звістки про їхні статки (після оголошення результатів е-декларування) та офшори свого президента (внаслідок журналістського розслідування). Росія не вивела війська з Донбасу, а проросійські терористи традиційно ігнорували режим тиші на лінії розмежування. Київ так і не отримав довгоочікуваного та заслуженого безвізового режиму з ЄС, але продовжив боротьбу за «безвіз». Українські спортсмени зганьбилися під час футбольного Чемпіонату Європи, не порадували під час Олімпіади в Ріо-де-Жанейро, проте прославилися на Паралімпійських іграх. А ще була Джамала – наша відповідь на російську окупацію Криму та євроскептицизм Старого континенту.
Новий уряд
Головна внутрішньополітична подія 2016 року – це зміна українського уряду. Після кількох спроб Верховної Ради відправити кабмін у відставку Арсеній Яценюк у квітні сам склав із себе повноваження. Протягом кількох тижнів політики та експерти прогнозували, що Верховна Рада проголосує за «уряд технократів» Наталії Яресько. Проте прем’єр-міністром у квітні став наближений до Президента Порошенка спікер парламенту Володимир Гройсман. Така заміна розрядила політичну напругу в стінах Ради та практично зосередила виконавчу владу парламентської республіки Україна в руках президента. До цього можна ще додати призначення генеральним прокурором України Юрія Луценка, який представляє ту ж політичну силу, що й президент і прем’єр.
Щодо дій нового кабміну, то за непопулярними серед населення кроками, зокрема черговим підвищенням тарифів на газ (на 80%), послідував «бальзам на рани» у вигляді скасування податків на пенсії, на ремонт доріг та, звичайно, заяви про підвищення з 2017 року мінімальної заробітної платні на 100% (до 3,2 тисяч гривень).
«Деварягізація» української політики
«Кабінет реформаторів» А. Яценюка почав розсипатися ще в лютому, коли у відставку подав міністр економічного розвитку та торгівлі, литовець Айварас Абромавичус. Його прощальні слова «у мене і моєї команди немає бажання бути ширмою для відвертої корупції» стали першим тривожним сигналом того, що українська виконавча вертикаль після Євромайдану не дуже й відрізняється від тієї з часів «режиму». Наприкінці березня було відправлено у відставку ще одного реформатора – заступника генерального прокурора України та прокурора Одеської області грузина Давіда Сакварелідзе.
Після переформатування уряду та набуття чинності в травні закону про держслужбу, який заборонив чиновникам мати ще якесь громадянство, крім українського, «варягів» значно поменшало на всіх рівнях державної влади: у травні з посади віце-міністра внутрішніх справ пішла Ека Зґуладзе, в Кабміні не знайшлося місця ані для власниці американського паспорта Наталії Яресько (міністр фінансів), ані для грузина Олександра Квіташвілі (міністр охорони здоров’я). Звільнилися також заступники голови Одеської ОДА Олександр Боровик (громадянин Німеччини) та росіянка Марія Гайдар, а восени у відставку подав і їхній шеф – Міхеіл Саакашвілі, звинувачуючи президента України в підтримці корупційних кланів на Одещині. Невдовзі після колишнього президента Грузії свої повноваження склала «союзниця Саакашвілі» голова Національної поліції України Хатія Деканоідзе, заявивши, що «політики не повинні використовувати сили правопорядку для захисту своїх політичних інтересів». Так завершилася «варязька сторінка» в українській політиці ХХІ століття. Хоча після заснування екс-президентом Грузії «Руху нових сил» не виключено, що, зокрема, «грузинські варяги» в Києві ще про себе заявлять.
Мода на поляків?
Після «моди на грузинів» в Україні розпочалася «мода на поляків». Петро Порошенко у квітні призначив автора польських ліберальних реформ, екс-віцепрем’єра Польщі Лєшека Бальцеровича представником Президента України в уряді, а також співголовою Групи стратегічних радників із підтримки реформ в Україні. До Групи стратегічних радників увійшли ще двоє поляків: екс-міністр внутрішніх справ Єжи Міллєр і польський публіцист, екс-депутат Сейму Мирослав Чех. На думку частини експертів, призначення Л. Бальцеровича мало на меті покращення іміджу української влади перед західними партнерами. У 2016 році група радників на чолі з автором польської шокової терапії підготувала пакет реформ, який складається з 13 частин, а її польський співголова заявив, що 2016-й – це останній рік, «коли на реформи ще є час». Окрім того, Лєшек Бальцерович критично висловився на тему продовження Верховною Радою мораторію на продаж сільгоспземель та про підвищення урядом мінімальної заробітної платні. Виявилося, що українська влада в цих питаннях із закордонними стратегічними радниками не порадилася. «Здається, що це змагання в популізмі всередині самого уряду», – підсумував Л. Бальцерович.
Проте, Бальцерович, Міллер та Чех – це не єдині відомі поляки, які переїхали до України в 2016 році. У квітні Кабінет Міністрів України призначив обраного за результатами конкурсу відомого менеджера з Польщі Войцеха Бальчуна на посаду голови правління ПАТ «Укрзалізниця». На батьківщині Бальчун прославився тим, що вивів польську залізничну компанію «PKP Cargo» зі збитків у 100 млн злотих до прибутку 500 млн, отримавши реноме успішного менеджера. В «Укрзалізниці» польський менеджер розпочав боротьбу із корупцією, тіньовими схемами та анонсував залучення 1 млрд доларів інвестицій в оновлення рухомого складу й інфраструктури. Ще один відомий поляк, який у жовтні цього року перебрався в Україну, аби очолити «Укравтодор», – колишній міністр транспорту та будівництва Польщі Славомір Новак. За «часів Новака» у Польщі було віддано до вжитку декілька ключових об’єктів, зокрема частину автостради А2. Але не цим прославився екс-міністр на батьківщині, а скандалом із прихованням в майновій декларації коштовного годинника (ціною понад 5 тис. доларів), за що суд покарав його штрафом.
Реформи та економіка
Найголовніші реформи, які були запущені 2016 року, стосувалися боротьби з корупцією та змін у судовій системі. Ще на початку року Верховна Рада внесла зміни до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів щодо процедури арешту майна та інституту спеціальної конфіскації. Окрім того, депутати прийняли закон про прокуратуру, а також погодилися на внесення змін до закону про Агенцію з повернення та управління незаконно виведеним майном. Усі три законопроекти ухвалені в редакції, якої вимагав Євросоюз для надання Україні так званого «безвізу». Після цього парламент ввів електронне декларування чиновників, починаючи вже з цього року, та запустив роботу Національної агенції із запобігання корупції.
Судова реформа вимагала внесення змін до Конституції України. У червні конституційна більшість у Верховній Раді внесла поправки до Основного закону, які мають започаткувати «деполітизацію й забезпечення незалежності судової влади». Зміни, зокрема, передбачають створення нового Верховного Суду та скасування права Президента утворювати суди. Питання призначення та переведення суддів віддано Вищій раді правосуддя, яка має бути створена замість Вищої Ради Юстиції не пізніше 30 квітня 2019 року. Нововведення також обмежують суддівський імунітет.
У 2016 році економіка України нарешті вийшла з рецесії, яка тривала з другого півріччя 2012 року. У першому кварталі 2016 року ВВП України зріс на 0,1%, в другому – на 1,4%, а в третьому – на 2%. Окрім того, Кабінет Міністрів України прийняв рішення про збільшення в 2017 році мінімальної зарплатні вдвічі – до 3200 гривень на місяць.
Майно можновладців
Президент Петро Порошенко у квітні 2016 року опинився в епіцентрі «офшорного скандалу», коли його прізвище виявлено в документах панамської юридичної фірми «Mossack Fonseca» у списку впливових осіб, які мають фірми в офшорах (юрисдикціях із пільговим оподаткуванням, що може використовуватися для ухиляння від сплати податків чи приховування активів). І хоча українців «офшорами» українських політиків не здивувати, варто додати, що компанія на ім’я українського очільника зареєстрована вже після того, як П. Порошенко став президентом, до того ж не була зазначена у фінансовій декларації глави держави.
Українські чиновники всіх рівнів у 2016 році вперше в наказовому порядку оприлюднили інформацію про свою зарплатню та майно, яка шокувала закордонні ЗМІ, але – чомусь – не стала несподіванкою для українського суспільства. Обов’язкове електронне декларування, термін якого завершився 30 жовтня, показало, що українські чиновники володіють величезними сумами готівкової валюти, творами мистецтва, колекціями вишуканих вин, старовинних книг, дорогих автівок, годинників та діамантів, декількома, а інколи кільканадцятьма об’єктами нерухомості та земельними ділянками тощо. Найцікавішим, однак, виявився факт, що українські державні діячі різних рівнів чомусь зберігають свої заощадження не в українських банках, а в готівці «під ліжком», найчастіше в доларах.
Євроінтеграція
Попри чергові запевнення, що Київ виконав усі вимоги Брюсселя, Україні не вдалося в 2016 році отримати безвізовий режим з Євросоюзом. Причина – у внутрішній дискусії навколо цього питання на Старому континенті, яка однак завершилася на користь Києва, та у тривалих євросоюзних процедурах, які не дозволили Європейському Парламенту розглянути українське питання в 2016 році. Під кінець року глава Європарламенту Мартін Шульц заявив, що угоди з Радою Європейського Союзу щодо надання Україні безвізового режиму вдасться досягти не раніше січня 2017 року.
Чергова «європроблема» надійшла з Голландії, де питання ратифікації угоди про асоціацію Україна – ЄС було поставлено на референдум. Україна програла голосування, а влада Нідерландів заявила, що не може ратифікувати угоди з Україною в такому вигляді. Сторони сіли за стіл переговорів та домовилися на компромісний варіант. Голландія погодилася в 2017 року ратифікувати асоціацію з нашою державою після додання до неї пояснення, що Україна, згідно з цією угодою, «не отримає автоматично членства в ЄС, не матиме військового співробітництва з Євросоюзом, а українці не отримають автоматичного права на роботу в ЄС».
Протистояння з Росією
Окупаційний Верховний суд Криму у квітні визнав Меджліс кримськотатарського народу «екстремістською організацією» і заборонив його діяльність в Росії, що викликало критику та стурбованість з боку, зокрема, ООН, ЄС, США, Туреччини та України. На анексованому півострові продовжилося переслідування кримськотатарських активістів та журналістів. Настороженість з боку Києва викликала інформація про буцім-то затримання в Криму групи українських диверсантів, які готували на півострові терористичні акти.
Проросійські ж бойовики на Донбасі протягом року продовжували обстрілювати українські позиції на всіх напрямках, всупереч домовленостям про режим припинення вогню. Петро Порошенко в жовтні повідомив, що внаслідок збройного конфлікту на сході України загинули 2533 українські військовослужбовці. У 2016 році в «народних республіках» Донбасу сталося два гучні замахи: невдалий у Луганську – на голову бойовиків «ЛНР» Ігоря Плотницького, та вдалий у Донецьку – на одного з найжорстокіших терористів «ДНР» Арсена Павлова «Моторолу». Терористи звинуватили у вибухах українські спецслужби, а Київ заявив, що замахи – це результат внутрішніх «розбірок» серед бойовиків.
Позитивним моментом 2016-го стало повернення в Україну льотчиці Надії Савченко, яка майже два роки утримувалася у в’язницях на терені Росії. У травні українську військову та депутата Верховної Ради вдалося обміняли на двох працівників російського ГРУ, затриманих в Україні.
Джамала
Однією з найприємніших подій 2016 року стала перемога Джамали на пісенному конкурсі «Євробачення». Найвищі бали українській конкурсантці, яка представила композицію про депортацію кримських татар у 1944 році, поставили члени журі 11 країн та глядачі 6 держав. Особливо приємно, що серед двох країн, які максимально оцінили Джамалу, опинилася також і Польща.
Наступного року конкурс «Євробачення» відбудеться в Києві – і це черговий шанс іміджевого прориву України на європейській арені. Тисячі глядачів з усього континенту знову приїдуть на київські пагорби, аби вчергове після «Євробачення-2005» та Євро-2012 відкрити для себе нашу державу. Тільки це вже буде абсолютна нова Україна.
Анатолій ЗИМНІН