«Цвинтарі повні людей, без яких світ не міг би існувати» – таким є девіз польського Товариства «Магурич», яке вже тридцять років відновлює українські пам’ятники, придорожні хрести та каплички як на території Польщі, так і в Україні.
Група однодумців, яка вирішила не лише реєструвати «осиротілі» цвинтарі українців, але і вберегти їх від руйнування та зникнення, утворилась три десятиліття тому в південно-східній Польщі. Нещодавно в Українському домі у Варшаві відбулась зустріч із представниками Товариства, під час якої можна було дізнатись більше про їх роботу та проблеми пов’язані з рятуванням цієї спадщини.
– Спочатку наша діяльність не була пов’язана із жодною ідеєю, а просто виникла з особистої потреби впорядкування простору навколо себе. Проте, коли я вперше взяв участь у роботах на цвинтарі, які організовувала реставраційна ініціатива «Надсяння», з нетерпінням став чекати наступного табору, – говорить Шимон Моджеєвський, каменяр та голова «Магурича», який займається цією дільністю з 1986 року.
Згодом неформальна ініціатива перетворилася у організацію. За підрахунками Ш. Моджеєвського, їм вдалося відремонтувати більше 2 тисяч нагробків на 136 цвинтарях.
«Магурич» проводив реставраторські роботи не лише на українських, а й на польських, єврейських та німецьких кладовищах у чотирьох країнах. Проте, в основному робота зосередилася на цвинтарях південної-східної Польщі: на Бойківщині, Лемківщині та Розточчі.
«Магурич» – це далеко не єдина польська організація, яка дбає про українські цвинтарі. Схожою діяльністю займається кілька інших громадських об’єднань, зокрема, Товариство «Спадщина Карпатських Меншин». Феномен «Магурича» полягає у тому, що вже три декади організація об’єднує людей, яким дороге багатокультурне минуле Польщі.
– Думаю, протягом тридцяти років у роботах на кладовищах прийняло участь близько тисячі людей, – оцінює Ш. Моджеєвський
Волонтерами в основному є поляки. Інколи до ініціативи приєднуються і українці. Звичайно, найбільше українців включається у працю «Магурича», коли організація проводить роботи на цвинтарях в Україні.
Усі волонтери працюють безкоштовно, навіть 10-12 годин денно. Один такий табір триває до двох тижнів. Останніми роками вони відбуваються двічі, або навіть тричі на рік.
– Люди приїжджають з різних міркувань. Хтось хоче з користю провести канікули, хтось приїжджає, бо не знає, де поховані його близькі, а деякі просто хочуть, щоб ця спадщина збереглася, – розповідає Ольга Соляр, член Управи Товариства, етнолог. Вона звертає увагу на сьогоднішню проблему збереження української пам’яті таких місць.
– Існує проблема із тим, аби описати конкретний об’єкт як “українська спадщина”. На інформаційних таблицях, розміщених, зокрема, у Бескидах, читаємо, що церкви та кладовища записані як “греко-католицькі”, “східних сусідів”, “східного обряду”, інколи “русинськими” або “нащадків волохів”, але не українськими, – говорить етнолог. Вона звертає увагу, що така тенденція помітна на цілій території, де жили колись українці, звідки їх згодом було виселено.
– Так, наприклад, вистачить вписати у інтернет-пошук “бойки”. З польськомовної сторінки Вікіпедії можемо дізнатись, що бойки жодним чином не повязані із українським етносом. А це, на мою думку, є неправдою, – додає О. Соляр.
Для зміни ситуації «Магурич» в міру можливостей почав також проводити освітню дільність. Зокрема, організація видала книжки про західну Бойківщину та про осередок різьби у камені у селі Старе Брусно (коло Горинця на Любачівщині), жителів якого у сорокових роках виселено в УРСР. Крім цього, Товариство друкує календарі, присвячені бойківським хрестам та цвинтарям у Бескидах. Цьогоріч також з’явились календарі “Камінні знаки Розточчя”.
– «Магурич» – це проект, який для мене ніколи не завершиться. Немає такої можливості. Ми протягом останніх п’яти років щоразу повертаємось на кладовища, які вже колись ремонтували. Здебільшого тому, що після наших робіт, ніхто тими цвинтарями не цікавиться, – зазначає Шимон Моджеєвський. За оцінкою очільника товариства на території південно-східної Польщі сьогодні може знаходитися більше 700 українських цвинтарів.
– Ідея, яка нас об’єднала, є актуальною і сьогодні. Ми хочемо опікуватись цвинтарями, за якими ніхто не доглядає, – запевняє лідер «Магурича».
П.Л.
Фото Павла Лози