«Гігант скульптури у тілі малої жінки», – так у день народження Маґдалени Абаканович згадує скульпторку її знайома – польська науковиця, докторка Варшавського університету Маґдалена Шьрьода. Абаканович стала однією з найбільш відомих польських митців ХХ століття, а світову славу принесли їй абакани – названі так на честь самої мисткині скульптури з текстилю.
У день її народження, 20 червня, пошукова система Google присвятила Маґдалені Абаканович doodle – тематичний малюнок на стартовій сторінці. З цієї нагоди розповідаємо більше про життя і творчість польської скульпторки.
«Така вже я народилась…»
Маґдалена Абакановіч народилась 20 червня 1930 року у маєтку Фаленди під Варшавою. Її батько – Константин Абаканович був татарином, а мати – Гелена Домашевська польською шляхтянкою. Дитинство провела у маєтку, близько до природи. Пізніше в інтервʼю для радіо TOK FM так згадувала свої перші роки життя: «Така вже я народилась. Ще до того як навчилась справно користуватись пальцями, брала у долоні якісь предмети і звʼязувала їх між собою. Тільки я знала, чому цей патик і той шматок глини є одним цілим. Без перерви копирсалась у землі, ліпила, створювала предмети з тільки мені одній відомим значенням. У своїй кімнаті я завжди робила страшний безлад, тому батьки під час прибирання все викидали, а я потім зі смітника діставала найважливіші речі».
Вже після Другої світової війни родина переїхала до Гдині. Там Маґдалена закінчила художній ліцей. У молодості майбутня скульпторка також захоплювалась легкою атлетикою і навіть у 1947 році здобула золото на змаганнях Польщі з естафети.
У 1950-1955 роках Маґдалена навчалась в Академії мистецтв у Варшаві. Під час вступного іспиту скульпторка зліпила з глини дракона, однак комісія суворо оцінила роботу і сказала, що дівчина не має таланту до скульптури, тому що немає відчуття форми. Після цього Абаканович певний час займалась живописом – писала гуашшю по картону або полотну. Вже тоді художниця звернулась до великих площ та форм робіт – її полотна сягали кількох метрів.
Час навчання був одним з найважчих у житті Абаканович – не тільки через те, що відрізнялась від інших, але також через звичайну бідність. «Жила ніде, їла ніщо. З подругою ми збирали від знайомих якусь копійчину на хліб. Потім я здавала кров. Ці всі моменти були дуже важкими. Однак батьки виховали у мені внутрішню дисципліну – це давало сили і тоді, і на все життя», – згадувала потім скульпторка.
Вже під час навчання Маґдалена Абаканович почала активно шукати своїх форм вираження у мистецтві – залишила малювання і відкрила для себе ткацтво. «Потреба не творити в жодній з наявних дисциплін спрямувала мене до ткацтва, тому що це була шалено реміснича сфера. Вона регулювалась правилами і вимагала певної чистоти виконання. Я побачила в цьому своєрідне порожнє поле, яке ще не підлягає всім класифікаціям мистецтва і почала вибирати з нього те, що, на мій погляд, могло бути корисним у творенні моєї власної реальності. Тим чимось було плетіння і створення тканин, з яких потім могла сформувати обʼєкт», – згадує в інтервʼю для Polskie Radio Абаканович.
Абакани – «моя реальність, яка відділяла мене від тієї, що була»
Захоплення художнім текстилем стало початком так званих абаканів – скульптур з полотна, названих так на честь художниці. Саме абакани принесли Маґдалені Абаканович світову славу та визнання. Художниця завжди прагнула до простору в своїх роботах – спочатку у масштабних полотнах, потім у тканинах. Скульпторка використовувала мʼякість та піддатливість матеріалу для створення найбільш різноманітних та незвичних форм.
Створені з пофарбованого волокна «ткані скульптури» Абаканович показала у 1962 році на Міжнародному бієнале гобеленів у Лозанні, а потім у 1965 році – на бієнале у Сан-Пауло, де отримала золоту медаль за свої роботи. Абакани стали справжньою сенсацією у світі мистецтва, а для авторки – квитком до міжнародної кар’єри.
До Абаканович вже були митці, які створювали мʼякі скульптури, однак вони завжди використовували вже готові матеріали. Натомість новаторство Абаканович полягало в тому, що вона сама ткала та фарбувала тканини. «Я хотіла бути відповідальною за кожен квадратний сантиметр поверхні, тому що саме творіння було для мене взяттям цілковитої відповідальності за обʼєкт – і його зовнішню сторону, і кінцевий результат, – згадувала мисткиня. – Тож я створювала шкіру, з якої потім формувала обʼєкт. І треба було зробити певну кількість таких обʼєктів, щоб вони стали лісом, моєю власною реальністю, яка відділяла мене від тієї, що існує, і в яку я могла б ввести людей».
«У цьому я відчуваю близькість з цим світом, який не хочу пізнавати інакше, ніж через дотик»
Абакани для польської скульпторки були лише одним з етапів її творчої карʼєри. Як говорила сама Абаканович «настало певне заспокоєння розміром, кількістю та порушенням теми, а про дублювання чи просте виробництво не могло бути мови». Відійшовши від масштабних, просторових форм скульпторка більше уваги приділяє темі людини. Зрештою, саме образ людини – загубленої, безликої, але також універсальної – став одним з провідних у творчості Маґдалени.
У 1970-х роках скульпторка починає створювати фігурні цикли з полотняних мішків. Однією з найбільш відомих робіт Абаканович є композиція «Ембріологія» (1978-1980 роки) – 800 вручну зшитих з натуральних тканин обʼєктів різних розмірів, які недбало розкладені у просторі. Назва та форма цього твору натякають на форми життя, оповиті коконом, які ще не готові виникнути та розквітнути. «Ембріологія» вперше була представлена в 1980 році під час Венеціанської бієнале. Сьогодні скульптурна композиція зберігається у національній галереї сучасного мистецтва Тейт Модерн у Лондоні.
Постійно повторюваним мотивом у творчості Маґдалени Абаканович є людина, її тіло, а також її стан і положення в сучасному світі. Скупчення анонімних, майже ідентичних людських фігур, що стоять, ходять чи сидять, – виставлені в музеях або розміщені в ландшафті – художниця найохочіше створювала з джутових мішків, які склеювала смолою. У такий спосіб, наприклад, була створена композиція з 12 сидячих скульптур.
З 80-х років ХХ століття Абаканович почала використовувати у своїй роботі також інші матеріали – бронзу, залізо, дерево та камінь.Багато своїх проєктів Маґдалена Абакановіч реалізувала у міському просторі – часто за межами Польщі. Так, її роботи можна знайти в Ізраїлі, Південній Кореї, Японії та США. Серед цих робіт найбільш відомою є композиція «Агора», яка розміщена у Гранд парк у Чикаго. Композиція складається з 106 безголових та безруких людських фігур, кожна висотою близько 3 метрів та вагою 600 кг.
«Постаті Абаканович не мають обличчя, того елементу автономності, який найбільшою мірою визначає індивідуальні особливості людини. Безликі, вони також не мають ідентичності, не можуть виражати себе, не мають права голосу. Попри те, що кожен персонаж зберігає деякі особливості або відрізняє один від іншого, це майже не помічається. Що має значення, так це повторення, ідентичність, безособовість. Індивід завжди губиться в натовпі, але також займає своє місце в ньому», – так роботи скульпторки описав польський історик та критик мистецтва Кароль Сєнкєвіч.
В Польщі роботи скульпторки у міському просторі можна побачити у Варшаві, Познані та Ельблонгу.
Не враховуючи багатьох виїздів за кордон, Маґдалена Абаканович більшу частину свого життя провела у Варшаві. Сама скульпторка, однак, говорила, що її справжньою адресою проживання була уява.
В останні роки свого життя тяжко хворіла. Померла 20 квітня 2017 року. Похована у Варшаві.
Анастасія Верховецька
За матеріалами Cultura.pl, Polskie Radio, Niezła sztuka.