За польським законодавством, тварини досі вважаються «речами», якими людина може володіти. Хоча насправді виходить зовсім навпаки. «Це Франек заволодів моїм часом, думками і серцем», – говорить Яна Стемпнєвич – українська журналістка, яка мешкає в Польщі. Франеку (або Франю, Франкуші – як пестливо називає його Яна) пощастило знайти свою людину, але «щасливому закінченню» передувала доволі сумна історія.
Восени далекого 2012 року хтось покинув прив’язаним до брами на варшавській вулиці двомісячне цуценя. Переляканого песика, який тремтів від холоду, помітила тоді власниця школи для собак, забрала його до себе й почала шукати йому нову родину.
Яна якраз шукала песика для своєї родини. «Кастинг був дуже суворий, із жорсткими правилами, відбувався в кілька етапів, але за декілька тижнів Франек уже був наш», – згадує Яна. А представники фондів, які зазвичай контролюють процес адопції собак у Польщі, підтверджують: іноземці можуть адоптувати песика на тих самих правах, що й громадяни Польщі. Як це зробити?
Найвірніший друг людини
Вчені переконані: саме собаки стали першими тваринами, яких приручила людина. Чому? Тому що вони були віддані своєму господареві та розуміли його краще, ніж інші звірі. За 1,5–3 десятки тисяч років пес перетворився з охоронця та помічника людини (наприклад, під час полювання) на справжнього друга й члена родини.
Нині собака виконує в нашому житті іншу роль. «Якщо у вас є собака, ви повертаєтеся не в оселю, а додому», – говорить народна мудрість. «Коли в мене дуже важкий день, я заходжу в квартиру, хочеться лише лягти відпочити й відключитися, і раптом я бачу мордочку, яка усміхається, хвостик, який радісно виляє, тож настрій покращується, а погані думки розвіюються», – говорить Яна.
Не купуй – адоптуй?
Купити гавкуна в Польщі – не проблема. Були б гроші. Але чи варто, адже в притулках для собак, спеціальних осередках (тимчасових домах чи готелях) на «свою людину» чекають кільканадцять або навіть кілька десятків тисяч тварин. «Лише під опікою нашого фонду перебуває понад 60 песиків, які очікують на адоптування», – розповідає Пауліна Ґайда, працівниця фонду «Звіряча поляна». А подібних фондів, осередків і притулків у Польщі – декілька сотень.
Купувати чи адоптувати – це рішення, яке кожен має прийняти самотужки. Але адопція має багато плюсів. По-перше – вона безкоштовна, по-друге – дорослі гавкуни дуже часто вже навчені ходити на повідку, дотримуватися чистоти в помешканні та знають основні команди. По-третє, собаки в притулку перебувають під наглядом ветеринара та мають усі необхідні щеплення й електронний чип. І останнє: беручи звірятко з притулку, ми рятуємо найвірнішого друга людини від трагічної долі – провести решту собачого життя без «своєї людини».
Спочатку – тверде рішення!
Перед тим як взяти собаку з притулку, слід добре подумати, адже цей пес буде жити з нами протягом наступних кільканадцяти років і впливатиме на наше життя. По-перше, мати собаку – це додаткові щоденні обов’язки, наприклад, прогулянки декілька разів на добу, і в дощ, і в сніг, регулярні відвідини ветеринара тощо. По-друге, собака – це також додаткові витрати, які слід запланувати. Добре харчування та смаколики, іграшки й аксесуари, візити в лікаря, щеплення та лікування – все це коштує грошей. По-третє, це додаткові клопоти, які не завжди можна передбачити. Якщо ви мешкаєте в орендованій квартирі – то слід отримати згоду власника помешкання. «Слід пам’ятати, що адаптований собака протягом перших днів може переживати розлади пов’язані з розлукою, може нищити меблі, хатні предмети та не дотримуватися чистоти у квартирі», – попереджає Йоанна Феліґа з організації «На поміч псам», яка є підгрупою фонду «Віва». А Юстина Пєкарчик з порталу «Не купуй – адоптуй» додає, що слід бути готовим до можливих несподіваних проблем, адже песики з притулку мають різне минуле, інколи невідоме та досить травматичне, а в притулку ніхто не може гарантувати, що адоптований собака в новій родині буде поводитися як слід, принаймні спочатку. Якщо це вас не лякає, і ви прийняли тверде рішення адоптувати гавкуна, то йдемо далі!
Адопція в процесі
«Рятуймо тварин, яких підвели люди» – така гасло має фонд «Звіряча поляна». А це означає, що працівники й волонтери цієї та інших подібних організацій роблять усе можливе, аби песики не опинилися обдурені вдруге. Саме тому процес адоптування собак у Польщі має декілька етапів і може тривати навіть декілька тижнів.
Але все починається з першого етапу, тобто від пошуку песика, зазвичай цей процес відбувається онлайн. Слід добирати собаку до свого характеру, темпераменту, стилю життя та умов проживання. «Якщо ви ведете активний спосіб життя, швидко ходите, то краще не брати з притулку, наприклад, таксу, бо вона не встигатиме за вами на прогулянках, – радить Йоанна Феліґа. – Якщо у вашій багатоповерхівці немає ліфта, то не слід заводити старенького собаку, бо він матиме проблеми з ходінням по сходах». Коли кандидати оберуть «свого» песика, слід зголоситися до фонду чи інституції, яка відповідальна за цю адопцію. Вистачить зателефонувати на вказаний номер або написати електронного листа.
Другий етап – це заповнення детальної адопційної анкети, яка включає низку питань, зокрема, про попередні тварини кандидата, родинний статус, побутові умови, плани догляду за домашньою твариною тощо. «Ми не для того рятуємо собак, щоб потім роздавати їх будь-кому без перевірки, тому хочемо знати якнайбільше про майбутніх опікунів наших тварин», – розповідає Йоанна Феліґа. – Ми не погодимося на адопцію, якщо майбутній господар, наприклад, збирається тримати собаку в буді, підсобці чи на ланцюзі, або проявляє до звірів агресію».
Третій етап – це знайомство з твариною, яке відбувається в притулку чи тимчасовому місці перебування собаки. Інколи таких «побачень» може бути декілька. А як згадує своє перше побачення з Франеком Яна Стемпнєвич? «Тимчасова опікунка спостерігала, як поводимося з песиком. Напевно, ми їй найбільше сподобалися, тому що не брали цуценя на руки, не тулилися до нього, не тягнули його. Ми просто дивилися, як він поводиться: хотів нас понюхати – понюхав, хотів полизати мою руку – полизав», – розповідає Яна.
Четвертий крок – обов’язковий візит представників інституції, яка проводить адопцію. Вони приходять додому до майбутнього опікуна, аби поговорити з ним і перевірити умови, у яких буде перебувати собака. «Під час розмови ми намагаємося впевнитися, які знання має кандидат на тему тварин, зокрема, щодо їхньої поведінки та можливих хвороб. Також пояснюємо, які загрози й проблеми виникають у випадку володіння собакою», – говорить Йоанна Феліґа.
Якщо всі етапи пройдено на відмінно, то залишається останній – п’ятий етап, під час якого пес переїжджає до свого нового господаря, а опікун підписує з фондом обов’язкову адопційну угоду. «98% – це „щасливі адопції”, але трапляються випадки, коли адаптований собака після певного періоду повертається до нас. Тому в умові є, наприклад, пункт, якщо з якихось причин власник вирішить відмовитися від собаки, то мусить доручити новий адопційний процес саме нам, а не шукати заміни власноруч чи віддавати пса до іншого притулку», – говорить Йоанна Феліґа. Додає, що кожна організація, віддаючи тварину в новий дім, потім слідкує за її долею. «Фотографії, відео радісної тварини в новій родині – це для нас єдина нагорода за те, що ми робимо», – говорить волонтерка фонду «Віва».
Чи можуть іноземці адоптувати песика в Польщі?
Польське законодавство не забороняє цього. «Ми не зустрічалися з організацією, яка б відмовила іноземцеві адоптувати пса», – переконує Юстина Пєкарчик. Однак відсоток іноземних громадян, які хочуть у Польщі взяти пса з притулку, дуже невеликий. «Це поодинокі випадки», – говорить Йоанна Феліґа, волонтерка з 25-річним стажем. Її слова підтверджують представники інших фондів, зокрема Пауліна Ґайда.
У іноземців не перевіряють віз, печаток у паспорті чи посвідок на проживання в Польщі, але можуть запитати про плани відносно подальшого проживання в країні. Причина проста: польські організації, які проводять адопційні процедури, мусять знати, що відбувається із собакою та де вона перебуває. «Ми намагаємося бути в контакті з новими опікунами, телефонуємо один до одного, вони надсилають нам фотографії песика в нових умовах», – додає Йоанна Феліґа.
Однак іноземці, як і польські громадяни, мусять пройти всі адопційні процедури та підписати відповідну угоду. «Документи, які для цього потрібні, – посвідчення особи, наприклад, паспорт», – додає Юстина Пєкарчик.
Чи можуть іноземці вивезти адоптованого собаку з Польщі?
Після підписання адопційної угоди, новий власник собаки, незалежно від громадянства, має право вивезти тварину за межі Польщі: як на певний час, так і назавжди, – підтверджують мої співрозмовниці. Але в цьому випадку слід поінформувати організацію, яка відповідала за адопційний процес. Адже просто вивезти песика за кордони ЄС не вдасться, бо існують певні процедури, які слід виконати.
«Щоб вивезти собаку за кордон, потрібно її зачипувати (тварини з притулків уже мають чипи. – Ред.), отримати паспорт (видають ветеринарні клініки. – Ред.), інколи провести дегельмінтизацію (профілактику глистів. – Ред.) та зробити щеплення, котрі вимагаються в тій країні, до якої ви збираєтесь», – розповідає Юстина Пєкарчик.
«Найголовніше для нас – благо тварини, щоб собаку любили, ставилися до нього як до члена родини, незалежно від того, з якого боку кордону він мешкатиме», – підсумовує Йоанна Феліґа.
Життя змінюється
«Після першого тижня, коли Франек з’явився в нашій оселі, я зрозуміла, що вже не уявляю без нього ані нашої квартири, ані нашого життя», – говорить Яна Стемпнєвич. А життя після адопції песика дуже змінилося, – додає журналістка.
«По-перше, воно стало більш рухливим, ми почали більше гуляти. По-друге, з’явилося більше відповідальності, адже слід планувати свій день так, аби вийти з песиком на прогулянку. І по-третє, в нашому житті стало більше оптимізму та позитиву. Радість, з якою мене зустрічає Франек навіть після півгодинної розлуки, покращує мій настрій і розвіює погані думки», – зізнається Яна. Тож рішення за вами.
Анатолій Зимнін