Багато українців вертаються додому. Що про це пишуть Газета виборча та The Economist – Наш вибір — інформаційний портал для українців у Польщі

Багато українців вертаються додому. Що про це пишуть Газета виборча та The Economist

31 Травня 2022
Багато українців вертаються додому. Що про це пишуть Газета виборча та The Economist

Через війну Україну покинуло близько 6,5 мільйонів людей. Частина з них вертається додому. За даними ООН, це вже зробили близько 2,7 мільйонів ​​громадян. Відомі видання – Газета виборча та The Economist – опублікували тексти присвячені українцям, що їдуть назад в Україну. У виданнях розповідають про мотиви повернення та про умови перебування в Польщі.


Туга за рідними

Найчастіша причина повернення – туга за чоловіком, батьками та рідними, пише Газета виборча. «Польща – прекрасна країна, – цитує видання Марину з Кривого Рогу. – Але я не можу більше жити, спілкуючись із сім’єю лише по телефону. Я хочу знову обійняти чоловіка, побачити батьків. Зараз у моєму районі менше обстрілів, системи ППО працюють ефективно. Армія хоробро бореться».

Марина каже, що ніколи не забуде турботу, яку отримала в Польщі. Обіцяє розповісти про неї вдома. «Ми відчули підтримку вже з боку кордону. Польські охоронці витягали з натовпу сім’ї з малолітніми дітьми, щоб ми швидше перейшли на польський бік. Нас пригощали булочками та чаєм. Польська родина дала нам дах над головою в Катовіце. Ми їхні боржники», – цитує українку видання.

The Economist наводить подібний приклад мотивації до повернення. «Важко жити нормальним життям, коли ти думаєш лише про свою країну», – цитує видання консультантку з моди Валерію, яка зі своєю мамою-домогосподаркою вирішила повернутись до рідного Києва. «Мені трохи страшно, — каже Валерія, — але я хочу побачити тата й бабусю».

Робота і фінанси

Багато біженців жило в Польщі з заощаджень, які вони привезли з собою. Вони не могли знайти роботу, яка б відповідала їхнім бажанням.

Чергова історія, яку розповідає Виборча – про харків’янина Євгена. Він – батько трьох дітей, якими йому доводиться опікуватися.  Діти вранці йшли до польської школи, а вдень – до української онлайн. Євген підпрацьовував прибиранням квартир. «Ми жили зі старшою пані, дуже хорошою людиною, але у нас інший ритм життя. Вона лягла спати о дев’ятій вечора, і ми не хотіли їй заважати», – розповідає Євген. Він хотів вивчити польську, але цілий день був зайнятий, а вечорами це вже було неможливо. «Без мови я міг лише мити підлогу. Тож вирішив повернутися додому», – пояснює чоловік.

В Україну вирішила повнутися і Вікторія із Сум. Вона – лікар-гінеколог, її запросили на роботу в одну із львівських клінік, де вона буде працювати за фахом. У Польщі через незнання мови, жінка не могла влаштуватись навіть медсестрою.

Українські біженці кажуть, що війна навчила їх кількох важливих речей: гроші швидко тануть, краще інвестувати у вивчення мов, водійські права та спілкування. Це окупається.

На думку The Economist, знайти роботу не є великою проблемою. Економіка Польщі зросла на 8,5% у першому кварталі цього року в порівнянні з попереднім. Безробіття становить 3%, це третій найнижчий показник в ЄС. Щонайменше 145 тисяч українців, а можливо, і 200 тисяч вже знайшли роботу. Однак, цитує видання Мирославу Керик, голову Фонду «Наш вибір»  (організації, що допомагає українцям в Польщі), мовні бар’єри та бюрократичні перешкоди на шляху до визнання фаховості та дипломів призводять до того, що біженці, які працювали вдома в офісах, на керівних посадах, часто вимушені іти на більш низькооплачувану роботу. Війна спричинила нестачу працівників у таких галузях як промисловість та будівництво. Із 110 000 українських водіїв вантажівок, які працювали в Польщі до війни, близько 40 000 поїхали воювати додому. Українські жінки часом можуть братися за роботу, яку раніше виконували чоловіки.

Як пише The Economist 600 тисяч українців проживають у польських сім’ях. Решта –  у друзів чи родичів, у гуртожитках, готелях і санаторіях чи оплачують житло самостійно. І тут виникають проблеми. У міських районах наплив посилив дефіцит житла та підвищив ціни. Орендна плата у Варшаві зросла в середньому більше ніж на 40% порівняно з минулим роком, що втричі перевищує поточний рівень інфляції. Можливість орендувати нерухомість змешується.  Пропозиція здати квартиру в оренду, стає неактуальною вже на наступний день.

Бажання повернусь і почуття провини

Багато українців не хочуть укорінюватися в Польщі, тому що сподіваються скоро повернутися, говорить Мирослава Керик. Згідно з одним із соцопитувань, лише 17% біженців стверджують, що хочуть оселитися в Польщі назавжди. Менше половини віддали своїх дітей до польських шкіл. Решта продовжують навчатися дистанційно в українських. Щонайменше 500 тисяч українців не подали заявки на отримання польського ідентифікаційного номера PESEL, що дало б їм право на соціальну допомогу, включаючи щомісячну допомогу в розмірі 500 злотих на дитину, право на відкриття бізнесу та медичне обслуговування.

Ще однією з причин, чому українці повертаються навіть до небезпечних районів, окупованих росіянами, є почуття провини, яке не полишає як жінок, так і чоловіків, які звільнені від обов’язку захищати рідну землю, пише Виборча.

Наприклад, харків’янин Олександр – теж батько трьох дітей. Це дозволило йому без проблем перетнути кордон. Протягом двох місяців він пропрацював в одній із компаній таксі в Сілезії, отримав високий рейтинг довіри та ще кілька вигідних пропозицій роботи. Але вирішив повернутися в Україну.  «Наші солдати вигнали росіян із Харківської області, – розповідає чоловік. — Я втомлююся від думок, що я тут у безпеці, коли там помирають інші. Я відчуваю себе зрадником».

Після повернення додому Олександр не піде на фронт. Він зізнається, що не готовий до цього. Проте хоче допомогти відбудовувати зруйнований Харків.

Анастасія з Одеси розповідає, що під час перебування в Польщі часто боялася, що не захоче повертатися додому. «Тут багато що краще організовано. Я, наприклад, дуже полюбила польську школу у яку ходили мої діти. У ній панувала приємна атмосфера, вчителі не кричали на дітей,  мали почуття гумору. Транспорт, дороги, тротуари, забудова – у Польщі все краще, ніж у більшості українських міст, – каже жінка. – Але в Польщі відчуваєш, що це не твоє місце, що ти там лише гість. Лише коли я повернулась в Україну, я нарешті трішки виспалася. Цьому не завадив навіть звук повітряної тривоги».

Як пише Виборча, більшість українців змінюють місце проживання в межах України. Здебільшого, це вимушене рішення, адже багато східних та південних областей України досі перебувають під російською окупацією. Або через те, що не мають куди повертатися у зруйнованих містах. Дехто пояснює так,  що хоче триматися подалі від кордонів з Росією та людей, які, хоча й живуть в Україні, відчувають себе росіянами.

Одеситка Марія тепер буде жити з дітьми на Закарпатті. «Коли закінчиться війна, сподіваюся зустріти свого чоловіка, який зараз на фронті. Ми відкриємо бізнес на Закарпатті. Ми працювали в туристичній сфері. Тепер, замість того, щоб запрошувати відвідувати одеські пляжі, ми будемо запрошувати туристів у гори», – каже Марія.

Квитки на потяги до України розкуплені на наступний місяць, пише The Economist. Там цитують ще одну українку –  Наталю. Жінка зізнається, що хоч трохи страшно, але «надія переважає над відчаєм».

У Виборчій резюмують, в українців є прислів’я «не дбаємо про те, що маємо, плачемо, коли втрачаємо».  Кажуть, українці могли б почати нове життя в якійсь безпечній європейській країні, але не хочуть плакати за тим, що насправді важливе: рідними, друзями, рідною мовою, відчуттям укорінення, життям у власному домі.

Джерело: The Economist, ГВ

 

Новини від “Нашого вибору” в Телеграмі
підписатись