Варшавський Фонд «Український дім» від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну став центром допомоги та підтримки для тисяч людей, що тікали від війни. Сюди звертались у пошуках житла, роботи, гуманітарної допомоги, психологічної підтримки, інформації щодо легалізації. Та вже від березня 2022 року все частіше з’являвся запит на українські книжки: люди прагнули читати рідною мовою. Організацією бібліотеки у Фонді зайнявся Олександр Пестриков – аспірант Інституту історії імені Тадеуша Мантойффеля Польської академії наук, дослідник історії CілезіїСілезія — регіон у Центральній Європі, що лежить у сучасній Польщі, Чехії та Німеччині, права на котрий довго були предметом суперечки між різними державами через її вигідне географічне положення, мінеральні ресурси і промисловий потенціал. Найбільші міста — Вроцлав, Катовіце у Польщі й Острава у Чехії.. Про заснування та розвиток бібліотеки, найпопулярніші читацькі запити та скарби бібліотечних фондів Олександр розповідає в інтерв’ю «Нашому вибору».
Олександре, ти приїхав до Польщі вивчати історію польського регіону. Звідки виник саме такий науковий інтерес?
Вперше я приїхав до Польщі у 2016 році як співробітник Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького, в рамах обмінної програми із Національним музеєм у Вроцлаві. Під час тієї поїздки я ближче познайомився з Силезією, з історією цього регіону. Вона дуже нагадала мені певні фрагменти з історії України. Тоді в мене виникла ідея написати невелику працю про роботу істориків, які, проживши певний час у Львові, прибули до Вроцлава і почали досліджувати польське коріння німецького, на той момент, міста Вроцлав. Я проводив аналогії з деякими російськими істориками, які в часи революції та визвольної війни 1917-20 років виявили інтерес до вивчення історії України: що відбувається з істориком, коли він потрапляє у нові обставини? Які теми опиняються у фокусі його уваги? Які теми він оминає? Як робота цих істориків впливає на формування нашого уявлення про регіон у відносно довгостроковій перспективі? З тієї невеликої праці сформувалась велика цікавість до глибшого дослідження, яке триває і досі.
Як серед твого насиченого науково-дослідницького життя виникла бібліотека українських книг?
З Українським домом мене довгий час пов’язували виключно дружні стосунки: тут працює моя дружинаОксана Пестрикова, координаторка інфолінії і консультаційного пункту Фонду «Український дім». 24 лютого 2022 року рано вранці ми були шоковані новинами з України, проте перед дружиною не стояло питання «що робити?»: вона їхала на роботу, де вже починалось зібрання щодо організації мітингу під російським посольством. Я, звісно ж, поїхав з нею, і лишився допомагати як волонтер. До Українського дому приходили тисячі людей. Ми були готові до побутових запитів: де жити, що їсти, куди діти дітей, як отримати фінансову допомогу. Проте вже на початку березня люди все частіше почали питати, де у Варшаві взяти українські книги. Я був здивований прагненням людей читати рідною мовою навіть у найжахливіших обставинах.
Книги у Фонді насправді були, проте це переважно була література, що накопичувалась з огляду на статутну діяльність: збірки законів, книги з історії міграції та української меншини у Польщі, довідники, порадники. Була також художня література, яку дарував хтось з давніх друзів Фонду, або залишена авторами під час презентацій. Ця добірка була невпорядкованою, часами дивною, але досить великою: на березень 2022 року в колекції вже було понад 1000 книжок. Хтось до мене вже намагався її упорядкувати, навіть створив каталог. Переді мною стояла задача оптимізувати цю систему та наповнити фонди. Уже в березні, крім людей, що питали про книги, з’явилися ті, хто почали книги приносити. Багато приносили дитячих книжок, літератури польською мовою. Іноді з’являлись екземпляри, походження яких взагалі важко пояснити.
Що найдивніше приносили?
Польську літературу, видану за часів Польської Народної Республіки, релігійну літературу. Я намагався слідкувати за надходженнями і вчасно зупиняти такі, що точно не потрібні: адже, якщо на полицях з’явилась, наприклад, чергова Біблія польською мовою, ти не викинеш її на смітник, проте й люди її скоріш за все не читатимуть. Багато що з фондів Українського дому тішило мене як історика: тут я знайшов книги, видані українцями у Польщі в післявоєнну добу, видання Українського суспільно-культурного товаристваУкраїнське суспільно-культурне товариство / УСКТ (з 1990 року – Об’єднання українців у Польщі) засноване 1956 року – єдина українська установа, яка під наглядом Міністерства внутрішніх справ мала право вести культурно-освітницьку діяльність серед української меншости в Польській Народній Республіці .
На запрошення Мирослави Керик, голови правління Фонду, та за допомогою трьох волонтерів я взявся за упорядкування бібліотеки.
Ми заново каталогізували книги, замінивши паперову картотеку на сучасну електронну систему, вибудували певну логіку в розміщенні книг на полицях, і вже 19 квітня запросили до себе перших читачів. Спочатку працювали для відвідувачів по три години на день тільки в дитячій секції, адже мали великий запит саме на дитячу літературу. Ажіотаж з першого дня був шалений, я ледь встигав записувати людей. Десь за місяць вдалося відкрити дорослу секцію бібліотеки, визначити певні робочі дні, і лише за пів року випрацювався той режим, в якому ми працюємо до сьогодні – щовівторка і щочетверга з 12:00 до 19:00.
Ти розповів, що на початку бібліотеку було створено з запасів Фонду. Як поповнювалась колекція?
Головною умовою для прийняття нових книг було те, щоб це була українськомовна література. Часто нам намагались принести і подарувати добірки польських книжок, проте ми фізично не маємо місця для польськомовної секції. Найменше проблем було з дитячою літературою. Долучились і дружні організації, які мали власні колекції або ж отримували книги разом з гуманітарною допомогою. Приносили книжки з домашніх бібліотек і мігранти з України, які приїхали до Польщі до 2022 року, та представники меншини. Багато польських видавництв майже відразу почали друкувати дитячі книги українською, адже попит був великий. Вони часто передавали до нашої бібліотеки окремі примірники.. Зараз на форзацах багатьох українськомовних видань у бібліотеці можна знайти написи «Краків 2022», «Гданськ 2023». Відкриваючи дитячу секцію, ми орієнтувались на мам із дітьми дошкільного і молодшого шкільного віку. Великим відкриттям стало те, що до нас від початку почали звертатись підлітки – як у пошуку творів зі шкільної програми, так і просто цікавих книжок. Формування секції підліткової літератури, так званого Young Adult, стало для нас неабияким викликом, але, на щастя, цей жанр дуже активно розвивається, в тому числі в Україні. Нам вдалося закупити цілу шафу шкільної літератури. Саме в цій секції відбувається найбільше курйозних діалогів. Наприклад, приходить школяр і просить книгу «Сон» Тараса Шевченка. Я пояснюю, що це досить невелика поема, яку можна прочитати в інтернеті, або ж взяти весь «Кобзар», але дитина не хоче «Кобзар», бо їй потрібен «Сон». Проте є досить багато дорослих читачів, які регулярно звертаються саме до полиць з українською літературою, з захопленням читаючи «Кайдашеву сім’ю» Івана Нечуя-Левицького, «Чорну Раду» Пантелеймона Куліша, «Місто» Валер’яна Підмогильного та інші твори, що входять до шкільної програми. Кажуть, що хочуть надолужити прогалини, прочитати те, що з різних причин не вдалося раніше.
З моменту відкриття бібліотеки не минає і тижня, щоб ми не отримували поповнення фондів, чи то індивідуально від людей, чи то від організацій. Останнє велике поповнення – це передані нам 40 книг, що увійшли до довгого списку цьогорічної премії «Книга року»Конкурс «Книга року ВВС» відбувається вже 19 років поспіль та є однією з найвпливовіших літературних премій в Україні. Цьогоріч премію вручатимуть у трьох номінаціях: Книга року BBC, Дитяча книга року BBC та Книга року ВВС-Есеїстика від ВВС Україна.
Маємо теж можливість купувати книжки безпосередньо у видавництв. Часто з’являються дублікати, які ми, як найбільша українська бібліотека у Варшаві, можемо передати іншим, меншим бібліотекам та організаціям. Наприклад, ми активно підтримуємо контакти й обмінюємось досвідом і книжками з Українською читальнею в Катовіце, Багатокультурною бібліотекою «Баобаб» в Любліні та Українською бібліотекою в Гданську. Іноді виникають запити від організацій. Одна з найскладніших ситуацій в моєму бібліотекарському житті – запит від хоспісу на добірку книг для українців, що отримують там паліативну допомогу. Є жарти про те, яку б книгу ти взяв на безлюдний острів. А тут я обирав книги, які люди прочитають, скоріш за все, востаннє в житті. Я, на жаль, був досить обмеженим, адже міг обирати тільки з дублів. Здається, до добірки увійшли детективи Андрія Кокотюхи і Марека Краєвського, твори Марка Твена. Зі співробітниками хоспісу ми вирішили, що краще зробити цю добірку легкою і за можливості веселою. Звертались до нас і по книжки для українців, які перебувають в ув’язненні в польських тюрмах.
Загалом, ми зараз знаходимось у класичній для будь-якої бібліотеки світу «кризі полиць». Навіть коли в нас є можливість замовляти щойно надруковані новинки українських видавництв, я відчуваю легку паніку «де я це все поставлю?!».
Чи багато дорослих відвідувачів у бібліотеці? Що найчастіше читають вони?
Найбільш активні читачі – люди пенсійного віку. Вони читають буквально все: від белетристики до науково-популярних видань. В електронній системі я можу відстежувати, що і скільки люди читають. Серед пенсіонерів трапляються такі, які протягом року прочитали понад 70 книжок, і це не тоненькі брошури, а повноцінні томи на 300 сторінок у середньому. Багато хто зі старших читачів живе у гуртожитках та соціальних осередках. Позбавлені звичного соціального життя, зв’язків, налагодженого побуту, вони знаходять розраду в книгах. І вони справді беруть читати майже все підряд. Трапляється, я бачу, як людина віком близько 80 років бере книгу Чарлза Буковскі. Попереджаю, що це досить специфічний автор, проте чую у відповідь «нічого, треба все читати». Повертаючи, каже, що дійсно, специфічний. Читачі середнього віку, на жаль, приходять не так часто – з об’єктивних причин. Іноді буває, що людина бере книгу, за два-три тижні просить подовжити термін, за тиждень ще раз, а тоді приносить, і каже, що через роботу так і не знайшла часу дочитати.
Якщо говорити, про книги, які читають найбільше, на першому місці серед усіх точно буде шкільна література. Багато читають Оксану Забужко, Любка Дереша, Ірен Роздобудько. Багато визначає мода: зараз існує досить багато книжкових блогерів, які висвітлюють новинки і часто формують тренди. Зараз активно читають «Спитайте Мієчку» Євгенії Кузнецової, уже отримав п’ятий мейл з питанням, чи вона є в нас. Іноді отримую питання про книги, які вийшли в Україні буквально вчора. Це свідчить про те, що читачі, по-перше, цікавляться новинками українського книговидавництва, а по-друге, наша бібліотека має у Варшаві репутацію місця, де можна знайти найновіші видання.
Багато чую від тебе про художню літературу. Якою є ситуація з нон-фікшн? Що цікавого є в бібліотеці, що користується популярністю?
Є ціла група людей, які регулярно приходять до нас по літературу з саморозвитку і популярної психології. Багато запитів на книги з історії України – люди кажуть, що хочуть розібратися в тому, що відбувається зараз, і в історичних передумовах сучасних політичних процесів. Читають біографії відомих людей,«Фактор Черчилля»книга Бориса Джонсона «Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію»став своєрідним хітом. На превеликий жаль, рідко звертаються до полиці про сучасну війну Росії проти України, починаючи від АТО і закінчуючи повномасштабним вторгненням. У нас є мемуари, публіцистика, які ми активно пропонуємо читачам, проте люди відмовляються, навіть якщо обирають інші книги на воєнну тематику, наприклад, Еріха Марію Ремарка чи Ернеста Хемінгуея. Я можу зрозуміти, коли цю літературу не готові читати люди, що тікали від бойових дій, проте навіть українці, які роками живуть у Варшаві, не виявляють великої цікавості до розмірковувань сучасних авторів про нашу війну, це прикро.
Майже таке саме здивування викликає низька зацікавленість книжками з феміністичної теорії. Мені здається, що це дуже актуальна і популярна тема, проте«Невидимих жінок»«Невидимі жінки: як вижити у світі, де навіть цифри брешуть на користь чоловіків» – світовий нон-фікшн бестселер британської письменниці-феміністки Керолайн Кріадо Перес 2019 року. У книжці агрегуються приклади гендерних зсувів у зборі великих даних та описується негативний вплив таких явищ на жінок. Книга здобула широку міжнародну аудиторію і перекладена багатьма мовами, українською вийшла в 2021 році у видавництві «Віват». за півтора року попросили всього тричі, при чому один раз співробітниця Фонду.
Моя особиста велика радість – це читачі, які звертаються по книжки з історії Польщі. Проте їх дуже небагато існує в українському перекладі, в основному це видання Інституту національної пам’яті. Деякі з них знаходяться у вільному доступі онлайн, наприклад, «Путівник з історії Польщі», написаний сучасними варшавськими істориками.
А взагалі багато з’являється якісних українських перекладів польської літератури?
Чимало. При чому вони почали з’являтись ще до повномасштабного вторгнення. Серед українських флагманів найбільше перекладом польської літератури займаються видавництва «Човен», «Урбіно» і «Видавництво Старого Лева». «Човен» спеціалізується як на перекладах польських репортажистів (Войцех Тохман, Малгожата Реймер, Мірослав Влеклий та інші), так і на виданні сучасного українського репортажу – «Схід українського сонця» Катерини Зарембо, «Найстрашніші дні мого життя» за упорядництвом Наталі Гуменюк. В «Урбіно» виходять чудові дитячі і підліткові книжки, ми маємо в бібліотеці серію творів Йоанни Ягелло в українському перекладі. Взагалі, якщо зазирнути у підліткову секцію нашої бібліотеки, то ледь не кожна друга книга буде польського автора. Маємо і твори класичної польської літератури, наприклад, «Дзяди» Адама Міцкевича у перекладі Віктора Гуменюка, «Quo Vadis» Генріка Сенкевича, «Пан Тадеуш» Адама Міцкевича у перекладі Максима Рильського, збірки польських поетів. Інститут літератури в Кракові від 2022 року активно займається перекладами польської літератури українською мовою з метою ознайомлення українців з польською культурою.
Взагалі, рівень знайомості з польською літературою у наших читачів дуже різний: дехто закінчив польський ліцей і, відповідно, добре знайомий із класичними творами, включеними до шкільної програми. А дехто тільки починає відкривати для себе польських авторів, мотивуючись вдячністю до польського народу. Було, що приходить жінка, просить книгу Міцкевича, бо чула про нього від польських друзів, а ми маємо стару збірку його поезій. Відкриває, і зі здивуванням питає: «А це що, вірші? Я не хочу вірші, дайте мені щось інше». Зрештою, взяла «Quo Vadis» Сенкевича. Тобто любові і цікавості багато, а знань, поки що, ні, тож спільно надолужуємо.
У бібліотеці Українського дому є музейна секція, книги з якої не можна забрати додому. Які скарби тут ховаються?
Один з найбільших – це двотомний «Кобзар» 1893 року видання, подарований нам відвідувачем. Його батько був українцем за походженням, жив у Перемишлі, збирав українську літературу, намагаючись прищепити любов до рідної культури дітям. Коли ті виросли, переїхали до Варшави. Їхні діти вже зовсім не говорять українською, а книги виявились непотрібними родині. Досі думаю, чи віддали б мені ці книги, якби знали їхню справжню вартість. Ще в нас є оригінальний першодрук «Історії України-Руси» Михайла Грушевського. Так потроху формуємо музейний фонд з книг, які не видаються на руки читачам, але, маю надію, передаватимуться з покоління в покоління.
Розмовляла Дар’я Лобанова
Довідково: Бібліотека Українського дому відкрита для відвідувачів щовівторка та щочетверга з 12:00 до 19:00 за адресою м. Варшава, вул. Заменгофа, 1. Аби стати читачем бібліотеки, необхідно буде заповнити заявку, де слід вказати ім’я та прізвище, електронну адресу, актуальну поштову адресу, телефон та номер будь-якого дійсного документу. Користування бібліотекою є безплатним.
Два рази на місяць у вівторок відбуваються зустрічі Літературного клубу.
Слідкувати за оновленнями: instagram.com/biblioteka_ud
Чат літературного клубу: t.me/bookclubwarsaw
За запитом читачів у бібліотеці доступні коди доступу до електронної бібліотеки Legimi. Для отримання коду напишіть листа на електронну пошту [email protected]