Долати кордони, передусім ментальні, можна різними шляхами: за допомогою концертів, конференцій, обміну молоді, але також спорту. Саме спорт, як спосіб поєднання використано на Поліссі 11 серпня, під час організованого вперше польсько-українського транскордонного «Бігу По-лісу».
Фото із сторінки www.biegpolesie.pl
– Маємо важку ситуацію на польсько-українському кордоні. Є шість пунктів перетину, але щоб їх подолати, треба чекати кілька годин! Не так це повинно виглядати! Тимчасовий пункт перетину кордону дає змогу перейти межу по-людськи хоча б туристам. Такі пункти, як наприклад, між селами Збереже й Адамчуки, повинні існувати хоча б під час туристичного сезону. Тому наш «біг» через кордон може бути хоч на хвильку відкритим, а також показує, що можна організувати спільні спортивні транскордонні заходи, – пояснює ідею Мірослав Бєнєцький, член товариства «ОТК Жезнік», яке організувало біг. З другого боку, захід звертався до історії: під Шацьком, що неподалік, у 1939 році пройшов бій між поляками та радянськими військами.
Цьогорічний біг, дистанція якого – 21 км, розпочинався на польському боці кордону у місцевості Збереже. Учасники бігли через Адамчуки, Шацьк, Світязь аж до гори Костюшки, біля якої знову завернули до Адамчуків. Відтак, через понтонний міст вбігали до Польщі, де, біля ста метрів від кордону, знаходився фініш. Траса напевно не була легкою, адже сорок учасників із України, Польщі, Білорусі мусили бігти лісом, шосе чи польовими дорогами.
Завдяки заходові кордон на цьому місці відкрили на чотири дні. Крім бігу, який став складовою частиною традиційних уже на прикордонні Європейських днів добросусідства, відбувся також концерт та історична конференція. Захід мав велике регіональне значення, проте не завжди місцева влада до кінця розуміє таку ідею.
– Звичайно, місцева влада втягується в організацію, однак бачу, що українській стороні захід потрібний менше, ніж польській. Це мені трішки болить. Могли б більше попрацювати. Проте мені подобаються, що з України ініціатива «іде знизу», від людей, які там живуть. Тому вважаю, що цей захід повинен організовуватися ще більш масштабно, – підсумовує М. Бєнецький.
Павло ЛОЗА