Уже два тижні після виборів у Білорусі тривають протести. За результатами, опублікованими Центральною виборчою комісією, чинний президент Олександр Лукашенко набрав 80% голосів. Його опонентка Світлана Тихановська отримала 10%. Білоруси вважають, що результати сфальсифіковані.
9 серпня, одразу після того, як були оголошені результати екзитполу, які засвідчили перемогу Лукашенка, люди в Мінську та інших містах вийшли на протести. Відбулися перші сутички між омонівцями та протестувальниками. У мирних демонстрантів стріляли гумовими кулями, кидали гранатами. Чимало людей поранені й затримані.
Дії влади обурили людей, які вийшли не лише захистити свій виборчий голос, але й тому, що не погодилися з насильством правоохоронних органів. Наступні три дні були ще більш запеклими. Крім ОМОНу, влада спрямувала проти людей внутрішні війська.
Кількість поранених зростала, і 10 серпня загинув перший учасник протестів. ОМОН організував полювання на людей. Серед затриманих виявилося чимало випадкових перехожих. Загалом за кілька днів було затримано понад 7 000 осіб. Незабаром виявилося, що частину з них катували та утримували в нелюдських умовах.
Влада планувала пригасити опір за допомогою грубої сили, однак ідея провалилася. Люди продовжували виходити на вулиці. Протести в столиці розповсюдилися на периферію та відбувались у різних районах. Білоруські жінки створювали живі ланцюги. Водії автомобілів сигналили на знак солідарності. А ввечері люди вишикувалися навпроти загонів омонівців.
Що важливо, протести не мали фізичних лідерів. Роль координаторів відігравали насамперед канали в соціальній мережі Telegram. Люди самоорганізувалися. Мешканці багатоквартирних будинків у районах, де відбувалися сутички, залишали двері під’їздів відкритими, щоб можна було сховатися від омонівців.
Страйки розпочалися також на підприємствах Мінська та в інших містах.
Невідомо, чи внаслідок позиції протестувальників чи міжнародного тиску, однак влада почала звільняти затриманих. З четверга сутичок ввечері вже не було. У місті з’явилося багато автомобілів із біло-червоно-білими прапорами, повсюди було чути пісні – символи протестів: білоруська версія «Стіни впадуть» Качмарського та «Ми хочемо змін» російської групи «Кіно».
У п’ятницю, 14 серпня, перед Будинком уряду Республіки Білорусь у Мінську на Майдані Незалежності зібралися кілька тисяч людей. Будівлю уряду захищали внутрішні війська, але вони стояли з опущеними щитами. Цього разу агресії з боку охоронців не було. Люди підходили до солдатів і дарували їм квіти або намагалися поговорити з ними.
ОМОНу не було видно, але його офіцери, ймовірно, були всередині будівлі. Командир солдатів запевнив – якщо люди поводитимуться спокійно, ніхто не застосує проти них силу. Дійсно, демонстрація була мирною. Багато хто просто сидів на площі. Час від часу лунали гасла: «Йди геть!», «Нехай живе Білорусь!».
Кульмінацією протесту став Марш Свободи в неділю ввечері. За різними оцінками, у ньому взяли участь від 100 000 до 200 000 людей.
Раніше перед будівлею уряду пройшла акція прихильників нинішньої влади на чолі з Олександром Лукашенком. В Інтернеті з’явилися відео, на яких можна побачити колони автобусів, що їдуть до столиці. Однак кількість учасників провладного мітингу виявилася незрівнянно меншою, ніж демонстрантів Маршу свободи.
У понеділок, 17 серпня, в Мінську, крім страйків та зборів, відбувся кілька кілометровий марш, який розпочався з-під стін ізолятора на вул. Окрестіна. Втім він закінчився не зовсім так, як планували організатори. Під ізолятором відбулася дискусія з добровольцями, які були там, щоб допомогти постраждалим та протестуючим.
Фактично добровольці заблокували колону протестуючих з метою не допустити їхнього арешту. Вони стверджували, що це може погіршити ситуацію затриманих, що силовики знесуть табір. Православні священики, які в певний момент приєдналися до колони, також намагалися зупинити протестувальників.
Поки тривали переговори, зі слідчого ізолятора виїхали автомобіль та дві маршрутки без реєстраційних номерів. Невідомо, кого вони перевозили. Через кілька годин люди розійшлись.
Ця невдала акція свідчить, що серед протестуючих можуть мати місце розбіжності – між тими, хто підтримує максимально мирну форму протесту, і тими, хто вважає, що потрібно діяти більш радикально.
Самі білоруси говорять, що чимало залежить від страйкуючих працівників. Страйки тривають у Мінську та інших містах. Однак достеменно не відомо, скільки підприємств і робітників приєдналися до них. Але під час розмови учасники акції підкреслюють, що їм набридло жити у страху, вони націлені рішуче стояти до кінця. Влада усвідомлює це, і минулого тижня керівники підприємств чинили на страйкарів величезний тиск – їм загрожує припинення виплат заробітної плати, а також адміністративні та навіть кримінальні штрафи за збитки, які вони причинили компаніям.
Спостерігаючи за ситуацією на місці, дуже важко передбачити, чим завершаться протести в Білорусі, проте зрозуміло, що сьогодні білоруси – це зовсім інший народ.
Пьотр Андрусечко,
польський етнограф, політолог, публіцист і журналіст українського походження. Співпрацює з низкою польських ЗМІ. Журналіст року 2014 за версію Grand Press за «за репортажі з України, в яких він детально описував події з різних точок зору; а також за професіоналізм, знання та мужність; за матеріали з місць, куди не кожен міг би дістатися».