20 лютого на Майдані Незалежності в Києві від кулі снайпера загинув мій товариш, докторант Школи Суспільних Наук, викладач Українського Католицького Університету у Львові Богдан Сольчаник.
Вважав, що може зробити Україну кращою. Вважав, що тільки ми самі можемо змінити свій край, що це залежить від кожного з нас. Що це також залежить і від нього.
Знаю, що він уже написав 100 сторінок дисертації, наступні 100 редагував. Мав завершити транскрипцію кількох глибинних інтерв’ю. Планував створити мапу національної ідентичності Українців в залежності від історичного поділу.
Хотів пізнавати Україну. Оскільки ніколи не був в Центральній Україні, організував літом поїздку на велосипедах з друзями від Батурина до Канева. Кілька разів спускало колесо… Казав, що обов’язково організує подорож далі на схід… Каталися разом на лижах в Славському. Богдан був сильним хлопцем – їздив стрімко і гарно…
Високо ставив собі планку. Бігав в марафонах, щоб дізнатись межу своїх можливостей. Конкуруючи зі мною 2 роки тому в Варшавському Марафоні, стартували одночасно – тільки я біг у Варшаві, а він під Львовом. Мені забезпечували воду і мене підтримували вболівальники, а він був озброєний лише своїм умінням орієнтуватись у дорогах до найближчих сіл. Прийшли на фініш майже одночасно і домовились телефоном, що у наступному марафоні обов’язково будемо бігти разом. Шкодую, що цього вже ніколи не станеться…
В середу вирішив, що бути на Майдані – його обов’язок. В середу вже вкотре зібрав свої речі і залишив Львів, щоби повернутись до нього вже в труні. Загинув відбудовуючи барикаду після чергової атаки Беркута. Загинув разом з десятками інших Громадян від рук вбивць в мундирах.
Зараз шукаю його фотографії в комп’ютері. Намагаюсь зрозуміти, що я маю зробити щоби не зрадити його пам’ять…
Юрій Таран