«На семінари я поїхав навчитися битись, а виявилося – навчився жити» – Наш вибір — інформаційний портал для українців у Польщі

«На семінари я поїхав навчитися битись, а виявилося – навчився жити»

29 Липня 2014
«На семінари я поїхав навчитися битись, а виявилося – навчився жити»

Кілька років тому двоє молодих хлопців з Підляшшя – Михайло Гаврилюк та Ілля Сидорук – зацікавилися бойовим гопаком. Після семінарів, які хлопці пройшли в Україні, вони почали навчати гопака в Польщі. Про своє нетипове зацікавлення, розвиток та ситуацію цього українського мистецтва в Польщі розповідає Ілля Сидорук, який проводить тренінги у Варшаві.

«НВ»: Що для тебе бойовий гопак, це хобі?

Ілля СИДОРУК: Думаю, це вже спосіб життя. Коли людина починає займатися спортом, тренуватися, то бачить, що її стан фізичний та стан здоров’я покращується. Усе відбувається натурально. Коли вже займаєшся якимось спортом, то через якийсь час починаєш думати про своє харчування, а коли вводиш  дієту, то починаєш думати і підпорядковувати собі день, навчання, працю, щоб дотримуватися цих принципів, які обрав.

У чому допоміг тобі цей український стиль боротьби?

Напевно у самодисципліні. Зараз я не уявляю життя без здорового стилю – без спорту, без відповідного харчування та дотримування моральних принципів.

Колись до іспиту я навчався до 3-ї години ночі. Тепер, коли за короткий час треба опанувати якийсь матеріал, я йду нормально спати й прокидаюся з ранку. Тоді в людини свіжий мозок і можна ефективніше навчатися. Я став дисциплінованим, завдяки чому маю час на тренінги, навчання на двох факультетах, на працю з дітьми та молоддю, час включатися в допомогу Україні. Без гопака, без встановленого плану дня не знаю, чи взагалі б я сьогодні навчався.

Звідки у тебе таке зацікавлення?

Коли я ходив до середньої школи, нам розповідали про козаків як п’яниць, авантюрників тощо. Це суперечило з моїм образом козака – людини вільної, сильної, відважної. Думаю собі: от якби так було насправді, як нам казали в школі, то козаки взагалі не могли б організуватися і стати потужною військовою силою. Я почав цікавитися темою і мені вона сподобалась. Так розпочалася моя пригода з гопаком, який показує правила, за якими варто жити.

Здається, у Польщі ти та Михайло Гаврилюк були першими, хто почав займатися гопаком.

Ще у 2007 році Михайло поїхав на семінар до Калуша, де навчився бойової техніки. Ми почали тренувати разом, шукати інформацію в Інтернеті. Це тривало зо два роки. Відтак ми поїхали на семінар на Хмельниччину, де я отримав таку масу інформації, яку переосмислював весь рік. Чесно кажучи, тоді на семінарі я поїхав навчитися битись, а виявилося – я там навчився жити.

Це моя перша поїздка в Україну, це теж було дуже позитивне й для українців, які не уявляли собі, що є щось таке Підляшшя, де люди говорять українською говіркою, українською мовою. Багато із цих людей побачило, що за кордоном України є хороші люди, які хочуть підтримувати українську традицію.

Вам вдалося організувати тренування на Підляшші?

Ми подумали, що ховати це чого навчилися лише для себе дуже шкода. Вирішили показати гопак насамперед найближчому оточенні, тому почали організувати тренінги у містах, у яких ми навчалися. Михайло спробував це робити в Кракові, а я – у Варшаві.

Коли я тільки приїхав на перший курс до Варшави, тренував групу з кількох осіб. Ми зустрічалися в міських парках. Після перших місяців учасники побачили, що в них краще здоров’я, що фізично вони краще функціонують. Група збільшувалася, крім хлопців почали приходити дівчата. Після року нас було десятеро. Коли я завершував другий курс, мене попросили, щоб я показав «Гопак» у суботньо-недільній українській школі у Варшаві. На прохання батьків з початком нового шкільного року я розпочав заняття для дітей.

Скільки ти тепер тренуєш дітей та молоді?

Зараз у мене біля 30 дітей віком від 5 до 15 років. Я впродовж року побачив, як тренування їх змінює. Коли вони приходили на перші заняття, боялися що-небудь сказати. Зараз така дитина ходить горда, не побоюється висловити своїх думок і часто у них проявляються якості лідера.

Щодо старшої групи – сьогодні вона нараховує 12 осіб. Треба зазначити, що бойовий гопак – це не лише заняття з техніки боротьби, але комплексна система навчання. Зараз у нас є група дівчат, яка продовжує українські традиції вишивання, співу, а також відтворює старі забуті обряди. Буває, що часом комусь з різних причин не підходить термін тренінгів, але оскільки вони зацікавлені оздоровленням себе, то ми утворили групу, яка навчається того, як вести здоровий спосіб життя, дискутуємо про дієти тощо.

В Україні для дівчат зараз з’явився навіть гопак-аеробіка.

Чи можливо в Польщі займатися професійно бойовим гопаком, так, як карате чи джіу-джитсу?

Мені ще залишилося три роки навчання. Що буде далі – не знаю. Без сумнівів, система бойового гопака покращує мені здоров’я, маю надію, що я буду вдосконалюватися у цьому все життя.

Щодо школи гопака – як би не дивитися, різні дослідження показують, що це єдине оригінальне бойове мистецтво Європи. Тому вважаю, що він має більші можливості, ніж східні бойові мистецтва. Можливо, колись у Польщі з’явиться школа «Бойовий гопак».

***

Більше інформації про бойовий гопак у Польщі знайдете в мережі Facebook.

Павло ЛОЗА

Новини від “Нашого вибору” в Телеграмі
підписатись