У межах футбольних поєдинків Лігі Націй 11 червня у польському місті Лодзь збірна України зустрілась зі збірною Вірменії. Як місто підготувалось до поєдинку та як пройшов матч – у репортажі Олександра Шевченка.
11 серпня у Лодзі відбувся матч Ліги Націй між Україною та Вірменією. Це був перший домашній поєдинок збірної України, який через війну проводився в Польщі. Втім, в самій чаші стадіону цього зовсім не відчувалося. 12 тисяч вболівальників, переважна більшість з яких були українці, створили чудову атмосферу, завдяки якій й збірна, і всі люди, що прибули на стадіон, відчували себе як вдома (на післяматчевій прес-конференції, цю домашню атмосферу підкреслив й головний тренер збірної України Олександр Петраков).
Матч відбувався на зовсім нещодавно реконструйованому стадіоні ЛКС ім. Владислава Круля. Затишна, сучасна арена стала дійсно чудовим місцем для проведення матчу збірної України.
Атмосфера матчу почала відчуватися ще на підходах до стадіону. Від самого ранку в Лодзі де-не-де зустрічалися люди у футболках чи з шаликами збірної України або у вишиванках і їхня концентрація була тим більшою, чим ближче ставало до стадіону. Біля самої арени розмістилися палатки та автомобілі, що продавали атрибутику – шалики збірної України, Польщі та навіть безпочередньо матчеві Україна – Вірменія. І біля кожної було по кілька зацікавлених клієнтів.
В самій чаші стадіону перед початком поєдинку ведучий запитував публіку, чи є представники тих чи інших регіонів. З 12 тисяч людей були люди з Київщини, Львівщини, Слобожанщини, Півдня України, були й з Донецька, Луганська та Криму. Це різноманіття можна було зауважити й в іншому – деякі люди прийшли на матч не з атрибутикою збірної, а в футболках своїх рідних клубів. За кілька годин лише на нашій трибуні вдалося помітити людей в футболках п’яти клубів: Динамо, Шахтаря, Зорі, Металіста та Чорноморця. Найбільш характерно мала вигляд пара – дівчина була одягнута у футболку Шахтаря, хлопець – в футболку Динамо. Ще десять років тому таку картину не можна було уявити, зараз же це виглядало дуже органічно і приємно, адже усі ми – одна країна. Були на матчі й представники вірменської діаспори – вони зібралися разом на двох центральних трибунах, візуально здавалося, що їх десь 50-70 людей. В нечасті моменти, коли стадіон на хвилину затихав, можна було навіть почути, як вони підтримують свою збірну.
Перед стартом поєдинку, гімн України виконала семирічна Амелія Анісович – та дівчинка, яка в перші дні війни співала для людей у київському бомбосховищі.
Юній співачці підспівував увесь стадіон, піднявши над головами прапори України. Вийшло зворушливо.
З суто футбольної точки зору гра була цікавою, як останній, 103-й матч Андрія Пятова за збірну. 37-голкіпер за день до поєдинку оголосив на своєму Інстаграмі про завершення кар’єри у збірній. Це додавало ще більшої ваги й без того знаковому поєдинку. Відтак, особливо хотілося, щоб ворота збірної України залишалися «сухими».
Перша половина зустрічі пройшла відносно спокійно. Українці намагалися атакувати, але Вірменія грамотно побудувала гру в обороні й успішно відбивала атаки суперника.
Однак, на трибунах нудно не було – тисячі українців, що зібралися на стадіоні, підтримували свою команду гучними кричалками «У-КРА-Ї-НА», а також «ЗСУ! ЗСУ!»
Натомість в перерві, з ініціативи ведучого, вболівальники співали українські народні хіти – «Червона рута» та «Ой, у лузі червона калина…»
В другій половині зустрічі події на полі активізувалися й на 61-й хвилині зустрічі Руслан Малиновський красивим дальнім пострілом відкрив рахунок в матчі. Довгоочікуваний гол сколихнув й атмосферу на трибунах. За трибунами вірмен вболівальники розпалили димову шашку, з якої пішов красивий жовно-синій дим, а по всій чаші стадіону ще частішими й гучнішими стали кричалки та пісні. Це додавало драйву й атмосфери.
Після голу Караваєва, трибуни запустили кілька доволі успішних «хвиль», що пройшли стадіоном з добрих кільканадцять кіл (як вболівальник зі стажем, можу сказати, що зустрічається таке доволі нечасто й лише на дійсно важливих та цікавих матчах). Саме під час однієї з таких «хвиль» й стався курйозний гол Віталія Миколенка, який встановив остаточний рахунок матчу – 3:0.
Після поєдинку кілька слів вдячності вболівальникам сказав Андрій Пятов, а команда «качала» заслуженого ветерана збірної. Вболівальники та футболісти розійшлися в прекрасному гуморі. Свято футболу дійсно вдалося.
Після матчу, ми поверталися на вокзал на таксі. Водій – поляк у літах – запитав, що за «імпреза» відбувалася на стадіоні. Коли ми сказали, що грала збірна України, розмова звісно швидко перейшла на тему політики та війни. В кінці поїздки водій сказав нам: «Chwała Ukrainie. Walczycie nie tylko o swój kraj, lecz o całą Europę[1]». І напевно, це було найкраще завершення цього футбольного дня.
Олександр ШЕВЧЕНКО
Лодзь
Фото і відео автора
[1] «Слава Україні. Боретеся не лише за свою країну, але за цілу Європу»