Часто себе про це питаю – і, чесно кажучи, до сьогодні не знаю відповіді. А, може, звузити питання: «Чи легко бути українцем у Варшаві?». У Варшаві ще жодного разу моє походження не було для мене причиною додаткових труднощів – окрім тих, що їх «зазнають» усі іноземці, які легалізують своє перебування. Тільки одного разу мені відмовили в оренді квартири через те, що я іноземець (власне, іноземець, а не українець).
Якось потроху відійшли в минуле й ті часи, коли доводилося о 5-ій ранку займати чергу перед Управлінням у справах іноземців на вул. Длуґій. Дискусії з бюрократичних питань в польських адміністраціях абсолютно нічим не відрізняються від таких самих розмов, які ведуть громадяни Польщі, або ж від тих, що нам доводиться відбувати у себе на батьківщині.
Де ще залишились неприємні для українця місця – так це при перетині кордону або під час отримання візи в консульствах: там іще можна застати залишки зверхності або нетактовності. Але віриться, що й вони скоро підуть у небуття.
Натомість життя у Варшаві дозволяє бути українцем досхочу. Якщо залишити осторонь всі питання з пошуком роботи, житла й отриманням дозволу на проживання, то життя в Польщі має більше переваг, ніж недоліків. Майже щотижня (а інколи й частіше) тут відбуваються концерти гуртів з України, Білорусі чи Росії, а в музичних телеконкурсах виграє як не один, то інший український гурт. Навіть у футбол українська збірна виграє на варшавському стадіоні!
У самій Варшаві мешкає величезна група як автохтоннних українців, так і українців, які приїхали або на навчання, або на роботу. Уже зараз у соціальній мережі «Facebook» існує кілька сторінок, на яких можна заприязнитися або з однодумцями, або просто зі співвітчизниками і провести вихідні разом десь на пікніку.
Ну і нарешті те, що полегшує життя однозначно – це розклад руху громадського транспорту. Хай він існує для всіх мешканців міста, але після забитих українських маршруток будь-який автобус, який їздить за розкладом, приводить мене просто у захват!
Юрій ТАРАН