У своїй переважній більшості росіяни схвалюють російську агресію проти України, або ж, щонайменше, не заперечують проти неї. Хоч значна частина російського ліберального середовища намагається переконати світ у тому, що війна – це справа Путіна, а пересічні росіяни – цілком мирне суспільство і не підтримують війну, але факти суперечать цій тезі. Від початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну у самій Росії не відбулось жодного потужного спротиву війні, натомість незалежні опитування, які хоч підважуються російськими лібералами та все ж є цінними джерелом інформації, навпаки показують, що російське суспільство здебільшого підтримує війну проти України та доволі позитивно оцінює російського президента.
З початком широкомасштабної війни Росії проти України, російські ліберали, особливо ті, які перебувають за межами Росії, одразу включились у процес публічного засудження рішення Путіна. Багато хто особисто почав волонтерити, переважно допомагаючи українським біженцям закордоном. Також частина російських лібералів заявила, що обирають для своїх протестів новий прапор – біло-синьо-білий і відмовляються від офіційного біло-синьо-червоного прапора Росії. Всі ці процеси отримували схвалення умовного західного світу, але залишались байдужими для частини українців, хоч, як видавалось, мали позитивно захопити українське суспільство. Відсутність емпатії з боку українців до цих росіян цілком можна пояснити.
Після звільнення північних територій країни і виявлення масових злочинів російської армії проти мирного населення, багато хто в Україні взагалі нічого не хотів чути про росіян, навіть коли мова йшла про ту частину російського суспільства, яка стала на бік України і засудила агресію Путіна. Жорстокість російської армії на фоні фактично відсутності масових протестів у Росії створювало в Україні ефект несприйняття всього зі словом «російське». І така байдужість до ліберально налаштованих росіян у значної частини українців у самій Україні була зрозуміла, але стикалась з повним нерозумінням чи небажанням розуміти в деяких країнах Європи чи США. Іноді дійсно важко зрозуміти чужий біль, якщо самому ніколи не доводилось з таким болем стикатись безпосередньо.
Україна багато десятиліть знаходилась під впливом Росії, а українська суб’єктивність всіляко заперечувалась офіційною Москвою. Визнавалась лиш так звана шароварна українська культура з піснями та кухнею. Ставлення ліберальної частини російського суспільства до українців/України теж часто опиралось на імперський наратив – «молодший, недосвідчений брат», «відстала сільська культура». В Україні популярним є вислів, який в одному реченні пояснює труднощі в російсько-українському діалозі ліберальних спільнот: «російська демократія закінчується там, де починається українське питання». Цей вислів приписують політичному діячеві часів УНР Володимиру Винниченкові, на жаль, але він не втратив своєї актуальності і зараз.
Про відмінності між українцями і росіянами переважно говорять українці, а от російські ліберали намагаються уникати розмов про наші іншості та ключові різниці. Українці тричі виходили на масові майдани і своїми протестами допроваджували до змін. Останній Майдан забрав життя більше сотні мирних протестувальників, але він не зламав суспільство, а навпаки додав сили йти до повної перемоги, попри біль втрат. Спроба Януковича силою знищити протест стала початком кінця його режиму. Бажання свободи стало сильнішим за почуття страху. І це бажання, яке змогло побороти боязнь, зараз дає силу у боротьбі з Росією. А от росіяни, у своїй більшості, так і не змогли зрозуміти суті свободи, можливо й тому, що вони сильно залежні від своєї імперської ментальності. Тому й страх там домінує над бажанням свободи. Росія так і залишається країною надмірної пихи, з часто безголосими виконавцями.
Росіянин, який є в опозиції до Путіна, автоматично не буде приймати українську рацію і це цілком логічно та має бути зрозумілим. Висловлювання проти війни, захист права України на власний вибір, не робить з росіянина патріота України, а відтворює його патріотизм до Росії. Головна тривога росіян – це їхня держава, їхні співгромадяни. Це нормально і природньо. Тому, було б добре, якби росіяни працювали б для змін у Росії і не втручались в українські справи. Йде повномасштабна війна, а півтони небезпечні для України. Не повинно бути півтонів і щодо теми заборони видання туристичних віз громадянам Росії. Заборона має сенс і повинна була бути впроваджена. А винятки завжди будуть, от лиш виняток ніколи не замінить правило. «Правило» – це те, що саме росіяни у своїй більшості несуть відповідальність за вбивства українців. Поки цього не зрозуміють опозиційні до режиму Путіна росіяни, змін у самій Росії не буде. А розуміння – це публічно озвучена думка, а не схована у глибині душі, відображена мовчанням серед своїх.
Російське ліберальне середовище засуджує країни ЄС, особливо Польщу та країни Балтії за те, що ті припинили впускати на свою територію росіян з туристичними візами. Особливо це стало актуальним в останні дні. Можна зрозуміти їхній біль та переживання за своїх співгромадян. Але важко це прийняти українцям, які щоденно втрачають своїх у той час, коли всі ці «бідні» росіяни мовчать як німі, чи часто навіть схвалюють знищення України. Тож, «плач» російської ліберальної спільноти ще більше проводить лінію поділів між українцями та росіянами. Україна хоче повернути своє, а от Росія має змінитись і ці зміни не відбудуться, якщо нинішню російську владу та її прибічників не зможуть знищити самі росіяни. Радянський союз знищили не ті, які втекли за кордон, а ті, які відчули весь його жах на власній шкірі. А втеча від мобілізації в Росії не робить з утікачів автоматично ворогів Путіна. Втікають часто від страху потрапити у вир війни і втратити життя чи залишитись калікою. Тому дуже помилково вимагати від світу прирівнювати таких втікачів-росіян до українських біженців, а такі заклики власне і чути від представників ліберальної російської спільноти.
Ще добрим маркером для розуміння суті російських лібералів є їхнє означення початку війни Росії проти України. На жаль, але доволі багато з них і далі вважає, що війна розпочалась лиш 24 лютого, а не вісім років тому. Про що можна вести діалог українцям з тими російськими лібералами, які вісім років не бачили, що їхня країна веде війну проти нас? Тож, логічно, що частина українців намагається відкласти діалог з російськими лібералами, оскільки все частіше ми далі чуємо монолог з вуст російської спільноти «не все так однозначно» і «є нюанси». А на війні якраз все однозначно: або ти програєш, або виграєш, або ти виживеш, або загинеш.
Ольга Попович