Діти з України в школах Польщі

0

До українських шкіл у Польщі потрапляє все більше учнів з України. Цей загалом позитивний процес приносить також проблеми, які треба вирішувати в найближчому майбутньому. Головним нині здається питання інтеграції цих дітей.

За статистикою, в усіх польських школах навчається більше 3 тис. дітей-громадян України, і тенденція зростає. У багатьох випадках природним вибором сусідів Польщі стає одна зі шкіл з українською мовою навчання – такі знаходяться в Перемишлі, Лігниці, Білому Борі, Бартошицях та Ґурові-Ілавецькому. У дві останні школи Вармінсько-Мазурського воєводства потрапляють діти етнічних українців, які живуть за російським кордоном у Калінінградській області. Загалом в українських школах у Польщі навчається близько 7% з названих 3 тис. учнів, яких стосується система освіти. Ці установи були створені клопотаннями української нацменшини. З огляду на підтримку національної ідентичності, такі школи мають спеціальний статус і їм належить, зокрема, більше державне фінансування.

Наскільки стрімко в цих установах змінюється баланс між дітьми мігрантів та нацменшини, показує досвід Аліси Лисенко – вона родом з Нововолинська в Україні. Приїхавши у 2003 р. до Польщі, вона потрапила до гімназії, а відтак ліцею в Білому Борі. Коли там навчалася у 2003–2009 роках, у класах було всього 1–3 громадян України. Ситуація радикально змінилася в останні роки. Нині більше 50% учнів у школі в Білому Борі – громадяни України.

Інакша ситуація в Комплексі шкіл з українською мовою навчання в Перемишлі. Ще рік тому в класах були лише окремі учні родом з України. Зараз у першому класі ліцею з-посеред 25 учнів аж 14 – це українці зі Львова, Тернополя, Київщини та Донбасу.

– Так задумали наші батьки, – коментує Ліза, яка почала навчатися в перемиському ліцею. – Вони запропонували нам виїхати в Польщу, а ми захотіли тут навчатися. Чому? По-перше, Польща є в Європейському Союзі, а по-друге – ми переконані, що тут вищий від України рівень навчання, більше можливостей, якщо йдеться про вищу освіту та працю. Крім цього, тут безпечно.

Самі учні наголошують, що одним з найскладніших моментів є товариські відносини: «Ми слабко інтегровані з місцевими українцями, хоч інтеграція і є. Проте ми більше часу проводимо зі своїми друзями з України», – відзначає інша перемиська ліцеїстка, Марина.

У поліпшенні взаємин між двома групами заважає хоча б російська мова, якою спілкується чимало учнів з центру та сходу України. Така проблема помічалась й у Комплексі шкіл №4 у Лігниці, де навчається сьогодні 107 учнів, з них третина – це діти з українським громадянством: «Більшість приїхала уже на постійне проживання зі своїми батьками. Половина цих сімей стає мешканцями міста та околиць, вони тут залишаться», – вважає директор лігницької школи Анна Гаврильчак-Маланчак. Вона додає, що найбільша хвиля мігрантів «прийшла» три роки тому. Початково вчителям і місцевим учням важко було зрозуміти своїх ровесників.

– Багато учнів-мігрантів спілкувалося російською мовою. Інколи їхні батьки пояснювали мені, що говорити російською сучасно, – продовжує А. Гаврильчак-Маланчак. – Оскільки наша школа має статус школи з українською мовою навчання, ми різко поставили питання російської мови. Для російської в нас місця немає. Маємо її шанувати, але завдання нашої школи – це підтримка української мови.

За словами педагога, спочатку діти з України не розуміли такого постулату вчителів та дирекції. Але нині ситуація змінюється: «Важливо в цьому було зрозуміти нашу специфіку. Ми пояснили, що кожен народ має право і обов’язок плекати свою мову, тому наша меншина намагається зберегти українську», – зазначає директор.

Українська мова стала теж інтеграційним інструментом учнів з Польщі та України. Щоб взаємно розуміти один одного, вони змушені були почати спілкуватися саме українською. Таке можливе сьогодні тому, що учні з України поки що не переважають за кількістю в школі, а тому мусять пристосовуватися до прийнятих принципів.

А. Лисенко не сумнівається, що інтеграція нацменшини і мігрантів у школах мусить відбуватися: «Я маю декількох знайомих з України, які живуть у Польщі і які не ходили до українських шкіл. Бачу, що їм важче влитися в місцеве українське середовище», – говорить випускниця Білого Бору, яка зараз працює у Ґданську. У своїй  громадській діяльності вона «виловлює» нових і нових побратимів з України, перед якими розкриває світ українства Польщі. Розповідає про культурні заходи чи можливість брати участь у церковному житті. Приклад Аліси добре показує, що інтеграційні виклики можна побороти – і для добра українства у Польщі варто до цього йти.

Григорій СПОДАРИК, Павло ЛОЗА

На фото: Українська школа в Перемишлі. Фото Яна Поляньська. www.radiosvoboda.org

Share.