“Добрий цар – бояри погані”, або втеча від відповідальності – Наш вибір — інформаційний портал для українців у Польщі

“Добрий цар – бояри погані”, або втеча від відповідальності

Ольга Попович
24 Листопада 2021
“Добрий цар – бояри погані”, або втеча від відповідальності
Ольга Попович
Ольга Попович

В історії Росії є чимало прикладів, коли суспільство країни в негараздах звинувачувало не самого правителя (царя, імператора), а його оточення. Та й у самому Радянському Союзі ця практика продовжилась. У часи найжахливішого сталінського терору багато хто вірив, що чистки проводить оточення Сталіна, а сам партійний вождь нічого не знає. Враховуючи стагнацію, а в деяких моментах навіть відкат назад у реформуванні країни, але при цьому доволі високий особистий рейтинг Володимира Зеленського, варто детальніше поглянути на відносини «суспільство-влада» в Україні.


Хоча фактично всі останні авторитетні соціологічні опитування показують падіння президентського рейтингу Володимира Зеленського, він і далі залишається лідером. У жовтневому опитуванні соціологічної групи «Рейтинг» чинний президент набирає 25,1% підтримки тих опитаних, які мають намір голосувати та визначитися. У вересні його підтримка була дещо вищою – 31,1%, а от у липні нижчою, ніж у вересні, – 27,7%. Тож загалом бачимо незначне коливання, але про повне аутсайдерство поки мова не йде. Навіть на тлі питання про довіру до політиків, Володимирові Заленському, серед інших політиків та можливих потенційних конкурентів на майбутніх президентських виборах, українське суспільство довіряє найбільше.

У 2019 році Володимир Зеленський виграв вибори з найбільшим результатом в історії незалежної України. Тоді за нього віддали свої голоси 73,22% виборців, при високій явці – у двох турах вона становила понад 60%. Для прикладу, в далекому 1991 році на перших президентських виборах у незалежній Україні, Леонід Кравчук здобув перемогу з 61,59% голосів – і протягом 28 років це був найвищий результат. Та майже всі попередники Володимира Зеленського на президентській посаді губили свій рейтинг протягом одного-двох років досить сильно. Чого не можна сказати про чинного президента. І Віктор Ющенко, і Петро Порошенко за рік на посаді президента втратили підтримку більш ніж половини своїх виборців. Такого сильного спаду не було у Віктора Януковича й Володимира Зеленського (залишаю поза увагою Леоніда Кравчука та Леоніда Кучму).

Хоча в Україні – змішана модель правління з сильними парламентськими повноваженнями (з певними виключеннями за роки незалежності), та президентські вибори завжди викликали більший ажіотаж у суспільстві, ніж парламентські. Кожні вибори президента проходили в очікуванні майбутніх змін на краще. Те «краще» для виборців було різним. Об’єднувалися з цим «кращим» надія на швидке економічне процвітання країни й настання повного добробуту для виборця. Економічний чинник був одним із пріоритетних у цих очікуваннях. У країні, де судова влада корумпована, а олігархи користуються державними ресурсами, політична воля має ключове значення для змін. Та чергові вибори приносять розчарування в суспільстві, бо гасла, з якими стартують кандидати під час передвиборчої кампанії, так і залишаються у своїй більшості гаслами. А на посаді якраз бракує політичної волі, щоб наблизити країну до її західних сусідів, перш за все в економічному сенсі.

Володимир Зеленський у квітні 2019 року переконав гаслами, а радше відеозверненнями, велику частину українського суспільства віддати йому свій голос. Дехто голосував за Володимира Зеленського через сильну антипатію до його конкурента Петра Порошенка. Минуло вже два з половиною роки з моменту набуття повноважень глави держави Володимиром Зеленським, і можна стверджувати, що віра в його здатність змінити країну далі продовжує жити серед частини суспільства, попри загальний спад і розчарування. Однак, попри брак радикальних змін (які Зеленський анонсував перед виборами), а останнім часом навіть погіршення ситуації в енергетичній галузі та вкрай складну ситуацію зі станом епідемії Covid-19 у країні, виборець і далі переконаний, що чинний президент у рази кращий за всіх своїх попередників на цій посаді. Основну причину в усіх невдачах та провалах Зеленського такий виборець пов’язує з оточенням президента, урядом чи навіть парламентом, але аж ніяк  не з браком політичної волі самого гаранта Конституції. Власне, цей спосіб мислення дійсно пасує до парадигми відносин «влада-суспільство» за принципом «добрий цар – бояри погані». Виборець не заглиблюється в такі «тонкощі», як відповідальність президента за свої призначення та президентська більшість у парламенті. І тут часто наступає парадокс, адже вибір робився від переконання, що президент усе може змінити, а оцінка дій на посаді йде вже у розріз із цим переконанням. Бо якщо президентові у змінах заважають погані виконавці, то як можна було очікувати, що президент здатен на все? Хто ж призначив цих поганих виконавців? Питання, звісно ж, риторичні й досить спрощені. Та десь за такою спрощеною схемою часто й відбувається оцінювання частиною суспільства дій своїх обранців.

Варто глянути на карту виборів, яка розповідає статистично, яким був виборець Володимира Зеленського. Хоч електорально Володимир Зеленський програв Петрові Порошенкові лише в одній області – Львівській, та найбільшою підтримкою він тішився в південних та центральних областях країни. У своїй більшості голосували за нього у малих містах і селах, люди молодого віку. Хоча назагал виборець Володимира Зеленського є освіченим (у розрізі здобутого освітнього рівня), але осіб із вищою освітою серед виборців Петра Порошенка було більше. Статистичні дані ще не дають підстав до створення психологічного портрета виборця, але на основі даних про регіональну, вікову та соціальну групу можемо краще вловити мотиви такого виборця.

Досить спрощено буде стверджувати, що рейтинг Зеленського – це лише віддзеркалення залишеної у спадок від Радянського Союзу чи Росії «віри у доброго царя». Але присутність саме такого підходу, на жаль, не чужа українському виборцеві. Невміння критично оцінити свій вибір і нерозуміння причинно-наслідкового зв’язку – це переважно пріоритет виборця, який фанатично вірить у свій вибір. Не останню роль у збереженні популярності на тлі відвертих провалів відіграє й популізм. Але часто це звичайне небажання визнати, що зроблено помилку. Вміти визнавати помилки – ознака дорослості, і українське суспільство лише вчиться це робити – та яким коштом? Для країни у стані війни відповідальність суспільства за свій вибір має бути максимально високою, бо лише це стане запорукою розвитку, а не стагнації чи відкату назад. Оскільки Володимир Зеленський уже заявив, що не виключає свого балотування на другий термін, то чим швидше виборець зрозуміє, що за провали несе відповідальність насамперед президент, а не оточення, тим більше шансів зробити правильний вибір на наступних виборах.

Ольга ПОПОВИЧ

Новини від “Нашого вибору” в Телеграмі
підписатись