У неділю 6 квітня «мирні мітинги» проросійських активістів у Луганську й Донецьку закінчилися черговими захопленнями адміністративних будівель. Цього разу – всерйоз і надовго. Кожне із захоплень мало свою специфіку: якщо в Луганському СБУ бойовики озброїлись і довгий час просто чекали на виконання їхніх вимог, то в Донецькій ОГА протестувальники вирішили спрямувати енергію в «державотворче» русло. Вже 7 квітня було оголошено про створення так званої Донецької Народної Республіки, а 8 квітня координаційна рада «Республіки» обговорювала ситуацію в зв’язку з нічними перемовинами, котрі представники «Республіки» провели з Рінатом Ахметовим щодо уникнення зачистки (олігарх виступив в ролі посередника між так званою Донецькою Республікою й силовиками). Втім дискусія переключилась на питання про можливість перемовин з Ахметовим. Шляхом бурхливого обміну думками з елементами рукоприкладства дійшли заперечного висновку. Мовляв, ні, представники «Республіки» з олігархами не спілкуються.
На тому ж засіданні зачитали текст петиції до ООН і міжнародної громадськості: міжнародну громадськість закликали визнати «незалежну й суверенну Донецьку Республіку» й встановити з нею дипломатичні відносини. Учасники засідання відразу сформували й «тимчасовий уряд». Зустріч завершилась створенням комітетів з безпеки й праці зі ЗМІ. При цьому самі ЗМІ було допущено вельми вибірково – місцеві видання, такі як «Остров», відразу відсіяли, побувати на засіданні змогли лише російські та інші зарубіжні журналісти. Зрештою, так звана Донецька Республіка не раз висловлювала недовіру українським і західним журналістам, активісти прямо закликали до вигнання з площі перед ОДА працівників українських і будь-яких видань: «всі вони брешуть».
В той же й наступні кілька днів з імпровізованої сцени перед входом до ОДА виголошувались тексти указів, рішень й ультиматумів Тимчасового уряду. Зокрема було прийнято рішення про проведення референдуму з питання федералізації. Всю місцеву владу на чолі з губернатором Сергієм Тарутою «відправлено у відставку», а від Республіки Україна «ДНР» офіційно зажадала видачі «політв’язнів» Павла Губарєва й Роберта Доні, а також виводу українських військ з території «Донецької Республіки» (кордони якої, зрештою, досі не визначено навіть у теорії; фактично вони збігаються з лінією барикад довкола будинку ДонОДА).
9 квітня Денис Пушилін (в якому тепер можна було розпізнати фактичного голову «уряду») заявив, що «Республіку» визнали три держави. Які саме, не уточнив. Трохи згодом, 10 квітня Пушилін повідомив журналістам, що головна вимога «Республіки» щодо київської влади – це референдум з питання про федералізацію, которий повинен відбутись не пізніше як 11 травня, однак точну дату поки ще не визначено: «это зависит от других народных республик, соседних с нами», сказав він.
Того ж дня було оголошено про створення так званої Народної Армії Донецької Республіки.
Запропоновані владою компроміси представники республіки після деяких вагань відкинули (зокрема, йшлося про звільнення будинку ДонОДА в обмін на інше приміщення в центрі Донецька, де їм давалась можливість укріпитися).
Перемовини представників «Республіки» з Юрієм Луценком, що відбулися (а точніше сказати, мали місце) 22 квітня, були чистою води піар-акцією (з боку «Республіки» виступили трійко нікому не відомих молодиків у спортивних штанях, котрі, немов хитруваті діти, мляво погоджувалися з аргументами ad hominem, якими їх «прогрузив» колишній міністр). Не вельми продуктивною була й зустріч Ріната Ахмєтова і Михаїла Ходорковського з Пушиліним, що відбулася 27 квітня в готелі «Донбас Палас» (через годину після того, як Ходорковського не пропустили на перемовини в будинок ДонОДА – мовляв, «он прєдал свою родіну»), принаймні для поліпшення атмосфери в місті вона не дала нічого: наступного дня бойовики так званої ДНР жорстоко побили й розігнали учасників мирної демонстрації «за єдину Україну», кількох поранених українських патріотів захопили в заручники. Переговорний шлях врегулювання конфлікту на разі видається тупіковим – для його успіху немає ані адекватних посередників (адже не відомо, чи Ахмєтову взагалі вигідно гасити антиукраїнські виступи в регіоні – хто, як не він, зацікавлений у федералізації, тобто феодалізації регіону), ні політичної волі й культури щонайменше однієї зі сторін.
Попри всю опереткову комічність і показушність так званої ДНР, очолюваної функціонером фінансової піраміди МММ Пушиліним, небезпека з її боку зростає, як загалом зростає небезпека сепаратистського руху на Сході. З донецькими сепаратистами в постійному контакті перебувають терорист Вячеслав Пономарьов у Слов’янську і координатор руху в Луганську Алєксєй Мозґовой.
Гуманний сценарій вирішення проблеми мало ймовірний, тож залишається лише сподіватись, що міру терпіння осіб, відповідальних за важливі рішення, буде перейдено не надто великими жертвами. Втім, уже тепер неможливо назвати їх малими.
Тарас ШУМЕЙКО
Фото автора
Біля Донецької ОДА
Засідання на чолі з Денисом Пушиліним
Денис Пушилін та “губарєвци”
Денис Пушилін і “командувач” армії й флоту Ігор Какідзянов
Зустріч представників «Республіки» з Юрієм Луценком
