«Дві України в Польщі, або Бути більш відвертими?» – Наш вибір — інформаційний портал для українців у Польщі

«Дві України в Польщі, або Бути більш відвертими?»

29 Жовтня 2012
«Дві України в Польщі, або Бути більш відвертими?»

Українці – це одна з найбільших національних меншин Польщі, але чи відкрита вона на інтеграцію з новими мігрантами з України, які приїхали сюди протягом останнього двадцятиріччя? Чи легко знайти спільну мову автохтонним і приїжджим українцям? І що все ж таки заважає поєднати сили цим двом середовищам?

Зважаючи на те, що з кожним роком все більше й більше українців приїздить до Польщі, поставленні питання вельми актуальні та важливі, адже українська громада збільшується – і логічно було б, якби вона не роздвоювалась, а об’єднувалась.

Зважаючи на те, що з кожним роком все більше й більше українців приїздить до Польщі, поставленні питання вельми актуальні та важливі, адже українська громада збільшується – і логічно було б, якби вона не роздвоювалась, а об’єднувалась.

У попередньому номері нашої газети голова Об’єднання українців Польщі Петро Тима як представник автохтонних українців пояснив, у чому полягають основні відмінності між приїжджими та місцевими українцями, а також описав, які виникають проблеми під час інтеграції. Однак багато питань так і залишилося без розкриття.

Не треба багато говорити про те, що ментально ми – різні (зрештою, українці з різних регіонів самі сильно відрізняються один від одного), але ми завжди зможемо знайти те, що нас буде об’єднувати та спонукати до інтеграції. Відмінності, звісно ж будуть, але разом можна бути й у своєму розмаїтті.

2004 рік дуже добре показав обом українським громадам Польщі, як важливо бути разом, а відчуття, що у своїх прагненнях ти не сам, тільки додає відваги й наполегливості. Під час Помаранчевої революції і українська меншина Польщі, і мігранти прагнули одного – доброго майбутнього для України, тому були разом, спільно виходили на вулиці Варшави, поруч організовували зустрічі. Це дійсно був хороший час, щоб нарешті почати активно інтегруватись – але чомусь так не сталося. Після завершення «революційних» подій у Києві обидві українські спільноти знову розмежувались, кожна далі продовжила жити своїм життям. Можливо, причина була в тому, що треба було зробити крок назустріч – і хтось мав бути в цьому процесі першим. Для справедливості варто відзначити, що українські мігранти ще не змогли створити чогось спільного і більше функціонують на рівні локальних ініціатив, фондів та товариств, а тому є вельми розпорошеними – на відміну від Об’єднання українців у Польщі. Думаю, що логічно було б почати таку інтеграцію самому Об’єднанню, запрошуючи до своїх лав якомога більше приїжджих українців, кооперуючись з різними, уже існуючими українськими мігрантськими середовищами. Спроби співпраці між двома громадами – існують, вони є досить плідними. Як добрий приклад, можна навести співпрацю фонду «Наш вибір» з українською меншиною, без підтримки та втягнення якої виникло б чимало проблем – хоч би з виходом нашої газети.

Нещодавно відбулася ще одна подія, яка стерла розмежування між українською меншиною та українськими мігрантами. Вона не набрала такого масштабу й характеру, як події 2004-го, але стала черговим прикладом того, що слово «Україна» (маю надію, що читач не буде з пафосом відбирати його) знову поєднує українців Польщі – автохтонів та приїжджих. Це сумнозвісна гумористична радіопередача двох відомих польських журналістів Міхала Фіґурського та Куби Воєвудського, у якій вони по-хамськи, зневажливо та брутально висловилися про українок – хатніх працівниць. Першими, хто порушив це питання і висловив свій протест проти таких висловлювань на адресу українок, була українська меншина. Вона тоді перш за все захистила приїжджих українців, чимало стереотипів про яких функціонує в польському суспільстві.

Хоча, на жаль, досі існують моменти, які роз’єднують дві українські громади. Ми іноді по-різному розуміємо політичні проблеми, які виникають в Україні. Як приклад, можна навести ситуацію навколо приїзду президента України Віктора Януковича до Польщі в 2010 році. Тоді українські мігранти, які створили ініціативну групу, вирішили висловити свій протест проти цього та наголосити на антидемократичних та антидержавницьких діях у політиці Януковича. Звісно ж, що приєднатися до цього протесту було запрошено українську меншину, – однак певні розбіжності в баченні «українського питання» виникли ще на етапі підготовки і обговорення майбутнього протесту, тому акцію, а точніше організоване віче, українські мігранти провели без активного включення і офіційної підтримки української меншини (за виключенням окремих осіб). Український уряд обіцяє фінансову підтримку для української меншини – можливо, цим можна пояснити, що у влаштовані українськими мігрантами політичні акції так слабо втягується меншина. Але чи варто заспокоювати свої прагнення недалекою перспективою, коли в дальшій перспективі можна втратите те, для чого власне українська громада існує? Залишу це питання відкритим: можливо, воно породить подальшу дискусію. Дуже хотілось би, що це було прочитано не як звинувачення однієї сторони іншою, а як логічне запитання – адже іноді незручні питання нам краще допоможуть зрозуміти, які ж ми є.

Для того, щоб дійсно бути разом, ми повинні слухати один одного і старатись розуміти потреби й бажання кожної з громад – незважаючи на те, що вони в нас часто бувають дуже різними. Головне, щоб ми не боялись говорити відкрито про те, чого ми прагнемо, бажаємо; були більш відвертими між собою, говорили про те, що часом не завжди почуємо про себе.

Ольга ПОПОВИЧ

 

Новини від “Нашого вибору” в Телеграмі
підписатись