Двомовні з дитинства

0

Білінгвізм (двомовність) – це вільне володіння двома мовами одночасно з дитинства. Двомовна людина здатна навперемінно використовувати дві мови, в залежності від ситуації і від того, з ким вона спілкується. За даними різних дослідників, білінгвів у світі більше, ніж монолінгвів. Відомо, що близько 70% населення земної кулі володіють двома або більше мовами.

Вважається, що двомовність позитивно позначається на розвитку пам’яті, вмінні розуміти, аналізувати й обговорювати явища мови, кмітливості, швидкості реакції, математичних навичках і логіці. А нещодавно з’явилося сенсаційне повідомлення англійських учених про те, що люди, які з дитинства володіють двома й більше мовами, в старості відрізняються більш врівноваженим характером і ясним розумом, вони менш егоїстичні та сповнені оптимізму.

Якщо батьки не приділяють уваги мовленнєвому розвитку дитини, тобто не планують, якою мовою спілкуватися з дитиною, змішують мови, то дитина буде робити дуже багато помилок в обох мовах. Щоб уникнути цього, необхідно заздалегідь продумати, як буде проходити спілкування кожною мовою. Найбільш сприятливим для формування білінгвізму є варіант, при якому спілкування обома мовами відбувається з народження. Причому важливо, чи  воно є  емоційним.

Навчання другої мови може відбуватися й після освоєння першої. Що значить «мова засвоєна»? Перш за все дитина знає назви предметів і понять. Якщо мов дві, то значення слів перерозподіляються, змінюється картина світу, по-різному будується думка. По-друге, мова – це система, способи опису якої подано в граматиці й правилах побудови усних і письмових текстів. По-третє, це той зміст, який приходить через спілкування іншою мовою, прилучення до іншої культури, іншого способу життя тощо. По-четверте, це стихія повсякденності з безліччю дрібних відсилань до колишнього досвіду жестів, міміки та інтонацій. Кожна мова – перекодування дійсності, частково придбання нової особистості та формування якісно іншої ідентичності. Разом із нею приходить усвідомлення себе як особистості, яка взаємодіє із середовищем і живе, крім свого рідного світу, ще й за іншими законами, в іншому просторі мови й цивілізації.

Існують три стратегії навчання іноземної мови білінгвами:

  1. «Один із батьків – одна мова». Дві мови засвоюються одночасно, природним шляхом. Тому такий білінгвізм називають природним.
  2. «Одна мова – одне середовище». Діти використовують одну мову вдома, другу – поза домівкою. Серед недоліків цієї стратегії – мова середовища може почати домінувати, як тільки діти йдуть до школи.
  3. «Час і простір». Використання мови, наприклад, за вечерею; чергування мов через день та ін. Ідеально підходить для батьків, які не є носіями іноземної мови, проте хочуть говорити з дитиною і рідною, і іноземною.

Для успішного розвитку другої мови необхідно:

  1. Сформувати престижність мови. Тут ключова роль належить батькам. Якщо вони використовують мову часто, читають книжки цією мовою, створюють дитині простір для спілкування з однолітками – мова розвивається.
  2. Дати позитивну оцінку білінгвізму, пояснити, чому говорити декількома мовами – добре. Обов’язково хваліть дитину, ні в якому разі не можна її висміювати!
  3. Заохочувати, навіть якщо поки відчутних результатів немає.
  4. Не тиснути на дитину, намагатися, щоб заняття викликали в неї задоволення.
  5. Не переривати дитину, навіть якщо вона зробила помилку. Дати висловити до кінця свою думку! Краще поправити її тоді, коли вона все сказала.
  6. Бути послідовним. Діти можуть вивчити мову і в обстановці хаосу (стихійний білінгвізм), але наявність певного порядку полегшить завдання всім.
  7. Мова батьків – еталон, вона повинна бути чистою, чіткою та ясною.
  8. Бути терплячим, пояснювати дитині те, що вона не зрозуміла.

Коли і як не потрібно вчити дитину другої мови:

  1. У дитини є логопедичні проблеми.
  2. Дитина ослаблена і часто хворіє.
  3. Якщо дитина не хоче, у неї немає внутрішньої мотивації, якщо це тільки бажання родичів, якщо немає часу, немає особливого завзяття в батьків. У такому випадку обмежтеся спілкуванням – дитина буде вас розуміти, а в майбутньому, при бажанні, вивчить цю мову, і їй буде легше, ніж іншим. Така форма володіння мовою (розуміє, але не може побудувати свою думку) називається пасивним білінгвізмом.
  4. Якщо між введенням кожної мови не більше 8 місяців – сформується білінгвізм природний (якщо дитині менше 3 років). Більш старших бажано не залишати наодинці з незнайомим мовним середовищем. Приготуйте дітям «рятувальний круг» з мінімуму необхідних слів! Так ви уникнете можливої агресії дитини або попередите її мовчання в знак протесту проти «занурення з головою».

Вивчення мови білінгвами має свої вікові особливості. У віці до трьох років дитина спочатку змішує мови, а потім починає їх відокремлювати. У цей час нейронні зв’язки утворюються найбільш активно. За перші шість місяців життя мозок досягає 50% свого дорослого потенціалу, а до трьох років – 80%! Дитина любить все помацати, понюхати, погризти – її мислення конкретно-дійове. У півтора року виникає мислення наочно-образне – мозок приймає сигнали ззовні, створює образи та зберігає їх (як комп’ютер).

У віці 4 років активно дозрівають фронтальні частки мозку, починається словотворчість, що не є змішуванням мов, а скоріше експериментом маленького вченого. У дітей дуже багата фантазія!

Ближче до 5 років дитина прагне контактів. Активно йде нарощування лексикону.

У 6 років мова активно використовується в грі з однолітками. Починає формуватися абстрактно-логічне мислення.

Білінгви ідентифікують себе з кожною мовою, якою володіють. Дві культури утворюють у внутрішньому світі білінгва певну спільність – третю культуру. Причому це буде не злиття, а створення нового з наявних компонентів!

На жаль, буває, що мови належать двом культурам, що протидіють одна одній. У такому випадку дитина може відмовитися від своєї приналежності до обох. Така проблема не пов’язана безпосередньо з двомовністю.

Учені з Університету Конкордія (Канада) провели експеримент, у якому взяло участь 48 дітей у віці 5–6 років (бі- і монолінгвів). Дітям розповіли спочатку історію малюків, народжених англійцями, але усиновлених італійцями. Потім учені розповіли про качат, вирощених собаками. Монолінгви припустили, що діти не заговорять італійською, а каченята не почнуть гавкати. Білінгви були впевнені, що діти-англійці заговорять по-італійськи, а каченята зможуть навчитися поводитися як собаки. Вчені зробили висновок, що діти-білінгви часто плутають спадкове та набуте. Зрештою, це дуже добре, тому що білінгви мають більш широке сприйняття, вільні від стереотипів, завдяки чому краще навчаються.

Олена АЛЕКСЄЄВА

Share.