У 2009 році Міністерство національної освіти Польщі санкціонувало використання електронних щоденників, дозволивши їх замість паперових. На сьогодні такі програми стали одним з основних засобів комунікації навчальних закладів з учнями та їхніми батьками. Крім того, вони дозволяють батькам швидко зв’язатися з вчителями чи дирекцією школи, а також стежити за результатами навчання дитини. Яку інформацію можна знайти в електронному щоденнику, як його оцінюють українські батьки, чому потрібно перевіряти оновлення в системі щодня та якими бувають наслідки, якщо легковажити цим правилом, з’ясовує кореспондентка «Нашого вибору».
Найпопулярнішими електронними щоденниками у Польщі на сьогодні є щоденники від Librus i Vulcan, а школа сама вирішує, яку з платформ вибрати. Щойно учень розпочинає навчання, батьки отримують логін та пароль як для себе, так і своєї дитини. Зайшовши на сторінку щоденника, батьки мають доступ для обміну повідомленнями з вчителями й іншими працівниками школи, бачать оцінки дитини, зауваження, відвідуваність, домашні завдання, шкільний календар та оголошення. Зайти в систему можна безплатно через інтернет-сторінку щоденника. Існує також застосунок із розширеними функціями, серед яких – постійне оновлення даних чи миттєве сповіщення про нову інформацію. Проте за таку версію доведеться заплатити.
Щоб допомогти батькам дітей-іноземців у користуванні електронним щоденником, Polskie Forum Migracyjne / Польський міграційний форум створив буклети та серію навчальних відео. У них розповідають, як увійти до системи та користуватися основними функціями щоденника. До цих відео були записані субтитри п’ятьма мовами: польською, українською, білоруською, російською, англійською, в’єтнамською. Розробники цих навчальних матеріалів наголошують, що використання електронного щоденника є обов’язковим для учнів та батьків, а заглядати туди потрібно щоденно.
Українські батьки про електронний щоденник
За даними дослідження, проведеного у 2023/2024 навчальному році на замовлення Центру громадянської освіти у співпраці з Дитячим фондом ООН (ЮНІСЕФ), користування електронним щоденником усе ще створює труднощі для декого з українських батьків, котрі надають перевагу електронній пошті або телефону.
Марина, мама третьокласника однієї з варшавських шкіл, пояснює це відсутністю відповідної звички. Вона згадує, що за часів її навчання все записували до паперового щоденника: «Пам’ятаю, як вчителька наприкінці кожного уроку виділяла 5 хвилин, щоб продиктувати нам домашнє завдання. Вчителька контролювала ці записи, принаймні в початкових класах. У старших просто озирала клас: чи всі пишуть і щоб ніхто не відволікався. Тоді ми знали, що його треба виконати. Коли сам пишеш сторінку, номер завдання, то краще все запам’ятовуєш. Батьки могли теж прийти в школу після уроків, щоб вирішити якесь питання. Тут інакше. Вчитель не завжди готовий залишитись на розмову, якщо про це не домовилися раніше. Розумію, що спілкування через електронний щоденник дозволяє вчителю тримати свої кордони, не потрібно давати батькам свій особистий телефон чи адресу електронної пошти».
Жінка не має проблем у користуванні Librus і вважає його зручним засобом зв’язку з вчителькою. До того ж, встановивши відповідну функцію браузера, можна одразу побачити переклад повідомлення українською мовою. Проте через навантаження на роботі Марині не завжди вдається регулярно заходити до електронного щоденника.
Своїми спостереженнями про Librus ділиться ще одна мама школярів – Лариса. Її донька вчиться в четвертому класі загальноосвітньої школи Вроцлава, а син – у ліцеї. Лариса вважає електронний щоденник хорошим інструментом, проте зазначає, що його ефективність залежить від того, хто ним користується:
«Наприклад, у сина в молодшій школі ще не було Librus. Тобто він уже був у деяких школах, але його тільки починали вводити, й наша ним не користувалась. Скажу, що вчителька й без нього прекрасно справлялася. У доньки зараз, від четвертого класу, – нова вчителька. Розумію, що це не завжди від неї залежить, а від дирекції школи, проте тут часто інформація з’являється з позначкою або «термінове», або «супертермінове». А, як на мене, найбільший мінус Librus, що там не відображається позначка про якусь нову інформацію. Принаймні в безплатній версії цього немає. І виходить так, що я заходжу кожного дня протягом тижня, а потім забігалася, не зайшла. Минає два дні, а я щось мегаважливе пропустила. Або я могла перевірити в понеділок увечері о 20:00, а вчителька написала о 20:10».
Якщо порівнювати паперовий та електронний щоденники, Лариса також вважає, що перевагою першого є те, що діти там самі записують домашнє завдання, а тому менша ймовірність про нього забути. Але те, що Librus містить всю інформацію про навчання учня є його однозначною перевагою. Дуже зручно, що розклад завжди під рукою й можна швидко зв’язатися з вчителем. Загалом Лариса має позитивне враження щодо щоденника. Однак за її спостереженнями, окремі рубрики не зовсім зручні. Наприклад, оголошення школи записано одне за одним, без розподілу на теми, що ускладнює сприйняття інформації. Це ж стосується окремих повідомлень від учителів: часом про батьківські збори інформують у повідомленнях, а часом – відмічають у шкільному календарі чи оголошеннях. Не знаючи про таку особливість, батьки не завжди знають де шукати цю інформацію і можуть запізно її побачити.
«Ніби є ця система для швидкого реагування, але виходить, що все одно існує ймовірність пропустити важливі повідомлення», – підсумовує Лариса.
Роль електронного щоденника у навчанні та інтеграції українських дітей
Хоча до електронного щоденника можна мати певні зауваги, він залишається обов’язковим засобом зв’язку батьків зі школою. Чому важливо щоденно перевіряти нову інформацію та які можуть бути наслідки для учнів та батьків, якщо ігнорують це правило, розповіла міжкультурна асистентка Лариса Вичівська з Польського міграційного форуму, яка співпрацює зі школами Варшави вже сьомий рік. Вона зауважує, що електронні щоденники – найважливіша тема, що виникає кожного року:
«Одна з головних можливостей польського Librus – це контакт із вчителями, шкільним психологом, класним керівником. Тут батьки можуть отримати всю інформацію про оцінювання учнів. Дуже важливо, що існує можливість відстежувати такі дані й контролювати навчання дитини. Крім того, у Librus відмічають поведінку учнів. Вона має велике значення під кінець року, особливо у випускних класах. Іще одна з важливих функцій Librus – відвідування школи учнями. Батьки мають можливість переглядати, чи дитина була сьогодні в школі, і обов’язково повинні це робити. Тому що в польській системі освіти є таке правило, якщо учень не відвідує школу на 50%, його можуть, наприклад, не допустити до здачі екзамену або навіть не перевести до наступного класу. Наші батьки інколи не знають, що за відвідування учнів вони теж несуть відповідальність й повинні обов’язково відреагувати на відсутність дитини, давши пояснення вчителю через Librus в особистих повідомленнях».
Міжкультурна асистентка додає, така інформація від батьків дозволяє вчителю виправдати відсутність учня. Тоді у своєму електронному журналі вчитель робить відмітку, що дитина має «usprawiedliwienie» [виправдана відсутність], а не «nieobecność» [відсутність без поважних причин], тобто цей день не рахують як пропущений без поважної причини.
«Головним правилом польської освіти, і в Україні так само, є обов’язок дитини ходити до школи. Це найголовніше, що учень повинен виконувати», – пояснює Лариса Вичівська. Вона наголошує, що, крім уже згаданих наслідків, необґрунтована відсутність дитини в школі може призвести до перевірок родини, щоб знайти причину, чому дитина не ходить до школи, а батьки не інформують вчителів про її відсутність. Також в електронному щоденнику є рубрика «Звільнення з уроку». Якщо виникала така потреба, батьки можуть попросити звільнити дитину на певний період від якогось уроку, як-от від фізкультури.
Лариса Вичівська наголошує, що завдяки щоденному оновленню інформації батьки можуть спокійно відреагувати на позитивні й негативні моменти в навчанні своєї дитини. У електронному щоденнику не лише вказано всі оцінки учнів. Якщо ввійти на конкретний предмет та натиснути на оцінку, з’явиться вікно, де зазначено тему та вид діяльності, з яких здійснювалося оцінювання.
«Кожна оцінка має свій колір, і у такий спосіб батьки одразу можуть побачити за що дитина має кращі оцінки. Наприклад, вона має гарні усні відповіді, але їй важче йдуть самостійні роботи. Також на Librus можна знайти домашнє завдання, яке отримують діти. Його розписують інколи навіть наперед. У нас є вчителі, які на початку шкільного року або початку місяця подають інформацію для батьків, яку літературу діти повинні прочитати за певний місяць. Або вчителі просять підготуватися до самостійної роботи чи звернути увагу, що дитина має додаткові заняття з якихось предметів», – пояснює міжкультурна асистентка. Вона також вказує, що в електронному щоденнику існує доступ до дидактичних матеріалів. Вчитель може подати кожним батькам додаткові завдання, які дитина має зробити для покращення оцінки.
У Librus є також шкільний календар, де пишуть про всі заходи, які відбуваються в школі. Якщо батьки не слідкують за цією інформацією, то як наслідок дитина не залучена до шкільних подій. Лариса Вичівська наводить такий приклад:
«У школі проводять конкурс на найкращий малюнок, а дитина не знає цього. Вчитель сказав, дитина забула і не може взяти участь, хоча гарно малює. Минулого року в моєму класі наші діти з України, а також з Білорусі, займали призові місця саме у шкільних конкурсах. Так відбувається інтеграція дітей. Вони беруть участь у таких заходах на рівні з польськими учнями, мають можливість розвивати свої таланти, показувати свої можливості».
В електронному щоденнику також з’являються важливі повідомлення від вчителів про те, як організовано план роботи класу. Це може бути інформація про екскурсію. Не читаючи Librus, батьки не дізнаються про неї та не зможуть підготуватися належним чином – привести дитину в школу на інший час або подбати про проїзний квиток. Завдяки електронному щоденнику батьки теж мають безпосередній контакт із класним керівником або іншим вчителем.
«Якщо батьки мають якісь питання, вони можуть написати й запитати, – зазначає Лариса Вичівська. – Наприклад, про ситуацію, що виникла в класі щодо дитини, чи хтось її образив, чи потребує вона допомоги. Я завжди говорю батькам, щоб не соромилися й писали про все, що дитина їм говорить. Щоб батьки знали й розуміли, що свою дитину треба захистити або прийти до школи та отримати додаткову інформацію від вчителя, психолога. У тих школах, де працюють міжкультурні асистенти, нас так само запрошують на розмови разом з батьками чи психологом-педагогом. Це можливість для батьків спокійно розв’язувати будь-які питання, не хвилюватися».
Міжкультурна асистентка додає, що її досвід показує, що завдяки електронному щоденнику, де відбувається обмін усією інформацією, набагато простіше й легше говорити одне з одним спільною мовою:
«Я у своїй практиці багато роблю, щоб поінформувати батьків про цей щоденник, весь час показую, що такий комунікат повинен бути обов’язковим. Ми не допускаємо тоді до будь-яких конфліктних ситуацій. Завжди кажу батькам: “Якщо вчитель пише якусь інформацію, напишіть щось або навіть вишліть смайлик”. Тоді вчитель знає, що повідомлення прочитали. Можна відповідати навіть українською. Немає значення, якою мовою ви напишете, тому що ми як міжкультурні асистенти можемо потім це повідомлення перекласти для вчителя. Можемо поінформувати, що такий комунікат був».
У практиці Лариси Вичівської кожного року є 10-15% українських батьків, які легковажать необхідністю звертатися до електронного щоденника. Серед негативних сторін цього є те, що дитина приходить до школи неготова. З цього приводу Лариса Вичівська зазначає:
«Якщо батьки не читають Librus, вони не можуть допомогти своїй дитині відповідно підготуватися до уроку чи контрольної. Електронний щоденник – це головний інструмент комунікації батьків і учнів зі школою, тому батьки щоденно повинні перевіряти його, знати інформацію, яку подає школа на сьогодні. Кожна школа має свій статут, і там написано, що всі батьки обов’язково повинні перевіряти й читати електронний щоденник. Дитина працює і отримує допомогу, коли ми співпрацюємо – батьки, вчителі й учень. А результат такої співпраці нам показує сама дитина».
Анна Руссу