Коли наприкінці листопада 2013-го група активістів вийшла з євросоюзними та національними прапорами у центр Києва, обурюючись відмовою українського уряду підписувати Угоду про асоціацію з ЄС та протестуючи проти остогидлого режиму, ми ще не знали, що історія України розпочала новий виток. Стоячи чи то на київському майдані Незалежності, чи то на львівському проспекті Свободи, чи під Посольством України в Варшаві на алеї Шуха, – українці показали, що вони хочуть розвитку, а не стагнації, демократії, а не авторитаризму, відкритого суспільства, а не бандитської держави, Європи, а не Азії, Європейського Союзу, а не СРСР.
Один рік – як один день… Гасла та постулати оновлювалися та еволюціонували майже щодня. Починалося все від мирного «Україна – це Європа!». Згодом «Молодь нації – за євроінтеграцію!» – це коли до активістів на Майдані приєдналися студенти й стало зрозуміло, що протести будуть тривати (адже спудеїв, які вийшли протестувати, важко змусити повернутися в університетські стіни). Після подій 30 листопада народне обурення спрямувалося на тодішнього президента: «Зека – на нари, тоді підем на пари!». Або більш радикальна пропозиція: «Яника на йолку!». Після перших смертей на вулиці Грушевського Майдан підхопив гасло «Герої не вмирають!». Далі на нас чекали нові виклики, спроба розколоти Україну, ми відповіли: «Єдина країна – Единая страна». Страждаючи від нестерпного болю, Леся Українка писала: «Щоб не плакать, я сміялась». У подібній ситуації опинилися й українці після окупації Криму та Донбасу – але, «щоб не плакать», вигадали народну вже пісню про Путіна та «ла-ла-ла».
Проте головне гасло Революції Гідності – «Слава Україні! Героям слава!» – вивчили не лише всі українці, які виходили на майдани від Львова до Харкова, цей девіз пронісся по всій Європі. Особливо приємно його чути з вуст поляків, адже раніше це гасло мало над Віслою однозначне забарвлення – УПА та Волинська трагедія. Тепер «Sława Ukrajini! Herojam sława!» – девіз української Революції Гідності, головними союзниками якої стали поляки. І навіть не польські політики, які першими з’явилися на Майдані, які били тривогу на весь Євросоюз, які прилетіли до Києва в найчорніший день протистояння, аби уберегти Україну від моря крові (велика їм за це подяка), – передусім українці відчували підтримку простих польських громадян, які приходили на акції підтримки України на алеї Шуха чи на Замкову площу Варшави, на Ринкову площу у Вроцлаві, на площу Свободи в Лодзі, на Головний ринок у Кракові тощо. А ще була безкоштовна акція Польської пошти «надішли посилку в Україну», безліч проукраїнських концертів та вистав, і, звичайно, благодійних збірок, у результаті яких у країну над Дніпром з Польщі було відправлено тисячі шлемів, бронежилетів, аптечок, теплих речей тощо… Польща та поляки дійсно хотіли допомогти й допомогли як ніхто інший.
Сontra spem spero
Згадайте, чи були ми тоді, у листопаді 2013-го, впевнені, що Євромайдан переможе? Ні, не були, проте дуже на це надіялися… Чи могли ми уявити, що злочинна влада почне розстрілювати власний народ? Ні, але знали, що вона на це здатна… Чи сподівалися ми, що Віктор Янукович, який став персоніфікацією всього зла, яке накопичилося в Україні за 22 роки незалежності, буде тікати з Києва зі своїми посіпаками як пацюк? Ні, але дуже мріяли це побачити… Чи могли ми подумати, що у ХХІ столітті, попри міжнародні трактати, одна країна може захопити частину іншої? Ні, не могли, хоча й читали про це в сучасній російській літературі. Чи підозрювали ми, що західні імперії, які гарантували Україні цілісність кордонів, здригнуться перед імерсією східною й по суті зрадять нашу країну. Ні, не підозрювали, хоча й знали з історії такі приклади.
І ось минув рік… Багато чого за цей рік сталося вперше: і в Україні, і на нашому континенті, і у світі. Вперше в Україні влада застосувала брутальну силу, кийки та газ, водомети на морозі, роздягала та знущалася над людьми психічно та фізично, а наприкінці відкрила вогонь по своїх громадянах. Проте українців це не злякало, виявилося, що ідеї, хоча і не є «кулевідпорними», зате «невмирущими». Уперше в країні відбулася справжня революція, яка повалила старий режим. Уперше саме народ вирішив, коли мають відбутися дострокові президентські вибори. Уперше воля народу підштовхнула політиків нерішучої української опозиції до рішучих дій. Уперше на півдні та сході України відбулися справжні проукраїнські віча, де гасло «Схід і Захід – разом!» лунало як українською, так і російською мовою. Уперше українці поставили опір зовнішній агресії, за що заплатили кількома тисячами життів. Уперше українці настільки вагомо оновили парламент, а відтак і правлячі еліти. Уперше люди дали зрозуміти владі – і «ворожій», і вже «своїй», – що народний гнів може змести будь-який режим, що новий Майдан, якщо буде потреба, збереться миттєво.
Що далі? Вимагати змін та змінюватися самим!
Українці розуміють, що нині – не відповідний для змін момент, розуміють, що болючі реформи стануть просто нестерпними, скаржаться один одному, та не просто «благословляють» нову владу ці зміни провести, а вимагають це зробити. Інакше – Майдан! Це і є наше головне завдання – вимагати змін, за які стояв Майдан, за які полягла Небесна сотня, за які наші військові та добровольці намагаються відстояти донецький аеропорт. Ми вже засвідчили – і під час революції, і під час виборів, – що змін ми не боїмося, що готові їх перетерпіти й підтримати, але не будемо терпіти чергових «розмов про реформи». Або модернізуйте країну, або йдіть геть! Або покарайте злочинців, які розстріляли Майдан, або йдіть геть! Або будуйте правову країну, або йдіть геть!
Угода про асоціацію з ЄС має виконуватися, проте не лише Києвом, а й Брюсселем також. Уперше в Європі мешканці країни вийшли на вулиці, аби цю омріяну Європу в них не забрали. Адже асоціація з Європйським Союзом, вже не кажучи про омріяне членство, стала для багатьох з нас символом надії на «світле майбутнє» на противагу «темному минулому», куди намагалися заволокти нас колишні українські можновладці. Чи Брюссель, Берлін або Париж розуміють, що трапилося над Дніпром? Заради чого українці ризикували всім, що мають, та йшли на смерть? Чи «глибоко занепокоєна», але спокійна та розважлива Стара Європа усвідомлює, що саме українці підштовхнули континент до нової ери, у якій зміни мають настати навіть у настільки консервативній організації – ЄС? Думаю, що не усвідомлює, і наше завдання – до неї це донести. Щоб у Франції навіть думки не виникало продавати військові кораблі посібникові тероризму. Щоб у Німеччині влада десять разів подумала перед тим, як закликати «зрозуміти» інтереси країни-агресора. Стара Європа має визнати, що Україна – раз і назавжди вийшла зі сфери впливу Росії й заслужила пролитою кров’ю своїх громадян та втратою території отримати право на членство в ЄС. І отримає його, коли відповідно підготується.
І найголовніше. Лише від нас із вами залежить, чи Україна зміниться, чи подолає всюдисущу корупцію, чи відірветься від минулого, чи проведе «перезавантаження», чи зміцнить національну свідомість, яка викристалізувалася на Майдані, чи енергію революції буде використано до консолідації навколо майбутнього, надію на яке українці собі повернули під час Євромайдану. Про Майдан слід пам’ятати, але передусім варто його правильно зрозуміти та застосовувати його принципи, адже, як казав один скромний герой Революції Гідності, «Майдан має бути в голові у кожного, а не в центрі Києва».