Щорічно від 25 листопада по 10 грудня проходить міжнародна акція «16 днів активізму проти гендерно зумовленого насильства». Метою акції є привертання уваги до теми гендерного насильства та закликання протидіяти будь-яким його формам.
З нагоди проведення акції кореспондентка порталу «Наш вибір» поспілкувалася з Йоанною Гзирою-Іскандар – речницею та директоркою з комунікацій фонду Feminoteka. Про те, як саме Feminoteka бере участь в акції, а також – як протидіяти насильству, куди звертатися по допомогу й з яким досвідом насильства найчастіше стикаються жінки в Польщі – у нашому матеріалі.
Фонд Feminoteka – це громадська організація, яка працює в Польщі з 2005 року та допомагає жінкам, які зазнають насильства, зокрема сексуального. В організації надають безплатну юридичну, психологічну та терапевтичну підтримку. З початком повномасштабного російського вторгнення фонд Feminoteka розширив свою діяльність також і на українських жінок та дівчат, які зараз перебувають в Польщі.
Розкажіть, як саме фонд братиме участь в акції цього року?
Feminoteka проводитиме інформаційну кампанію, зосереджену на темі сексуального насильства. Гаслом акції буде: «Сором має перейти на інший бік». Ми надихнулися історією француженки Жизель Пелліко, яку чоловік протягом 10 років отруював різними снодійними та наркотичними речовинами, а потім запрошував інших чоловіків, щоб вони її ґвалтували. І він це фільмував.
Ця справа активно висвітлювалася в медіа, адже у Франції відбувся дуже резонансний судовий процес, який навіть сприяв зміні законодавства. Сама Жизель Пелліко заявила, що хоче, щоб цей процес був повністю відкритим і щоб усе було прозоро. Вона показувала своє обличчя та розкрила своє ім’я. Саме вона й сказала, що сором має перейти на інший бік і що вона – не та особа, яка має відчувати провину. Натомість соромно має бути ґвалтівникам. Це підхід, який нашому фонду дуже близький.
Ми також хочемо додати сміливості та впевненості жінкам, які зазнали сексуального насильства. І оскільки ми єдина організація в Польщі, яка займається проблемою сексуального насильства та веде єдиний у Польщі пункт допомоги після зґвалтування, у нашій кампанії ми будемо саме його просувати.
Наша кампанія має на меті додати жінкам сили та підтримки. Для нас важливо змінити мову, якою ми говоримо про насильство. Щоб не показувати жінок, які плачуть, які із синцями чи кров’ю, а демонструвати сильних жінок, що діють та ухвалюють рішення. Ми хочемо показати, як ми підтримуємо жінок, попри їхній важкий досвід.
Чому ця акція проходить саме в цей період? І чому саме 16 днів?
«16 днів активізму проти гендерно зумовленого насильства» – це акція, започаткована спеціальною доповідачкою ООН у 1991 році. Ідея полягала в тому, щоб приділити особливий період у році темі насильства за гендерною ознакою та протидії насильству на цьому тлі. Це проблема, що стосується великої кількості жінок. Вона дуже глибоко вкорінена в нашій культурі та виникає через гендерну нерівність, яку ми спостерігаємо на різних рівнях життя в суспільстві.
Я думаю, ця проблема також випливає з певного знецінення насильства щодо жінок. Бо це те, що завжди існувало. Майже в усіх домівках. Так жили дідусі, так жили батьки, і цей шаблон ніби автоматично відтворюється. Я вважаю, що цей час потрібен, щоб трохи інакше підтримати людей, які зазнали насильства. Також це потрібно, щоб у рамах акції заохотити різні установи, наприклад, міські ради, посольства, органи місцевого самоврядування, а також політиків і політикинь декларувати, що вони проти цього.
В рамах акції Feminoteka буде поширювати важливу інформацію. Де можна буде з нею ознайомитись?
Ми точно будемо поширювати інформацію в соціальних мережах. Тобто у Facebook та Instagram.
Як змінилася ситуація з гендерним насильством протягом останніх 5 років? Адже спочатку була пандемія Covid-19, а невдовзі розпочалася повномасштабна війна в Україні.
Якщо говорити про досвід нашого фонду, то до нас почало звертатися більше жінок. А через війну ми розширили нашу діяльність. Зараз в нас є повний спектр допомоги, спрямований саме на українок, а також на біженок та мігранток з інших країн.
Якщо говорити про жінок-мігранток, то найбільше нашою допомогою користуються українки, але є також білоруски та жінки інших національностей. Знаю, що останнім часом нашим притулком та консультаційним центром скористалися жінки з Туреччини, Японії, Чеченської Республіки та Мексики. Тому ми намагаємося підлаштувати нашу допомогу, відповідно до їхніх потреб.
Коли була пандемія Covid-19 і ми були змушені залишатися вдома, Feminoteka почала дистанційну роботу та дистанційні консультації з клієнтками. Ми практикуємо це досі. Тому жінки можуть консультуватися з нашими консультантками, психологинями, юристками телефоном або через різні інтернет-комунікатори. І хоч сьогодні Covid вже не є великою проблемою, багато жінок віддає перевагу саме дистанційним консультаціям. Навіть жінки з Варшави, де розташований фонд. Вони надають перевагу саме контактам на відстані, бо так вони відчувають себе більш комфортно та безпечно.
З яким досвідом жінки звертаються найчастіше?
До нас найчастіше телефонують жінки, які пережили домашнє та сексуальне насильство. І коли я говорю про домашнє насильство, я маю на увазі дуже різні його форми, що відбуваються у близьких стосунках – від економічного та психологічного до фізичного.
Оскільки ми спеціалізуємося на допомозі постраждалим від сексуального насильства, дедалі більше жінок звертаються саме з таким досвідом. У листопаді кількість дзвінків помітно зросла. Думаю, це пов’язано з виходом фільму «Добрий дім» Войтека Смажовського, присвяченого темі домашнього насильства. Наприкінці стрічки вказано наш номер.
Я думаю, через те, що медіа дуже багато писали про цей фільм, були розмови з творцями, – багато жінок наважилися звернутися по допомогу.
Якщо ідеться про українок, то з яким досвідом вони звертаються?
Жінки з України дуже часто звертаються до нас із досвідом домашнього насильства. Як з боку партнерів, які залишилися в Україні, так і з боку партнерів, які перебувають тут, у Польщі. Це може здаватися певним парадоксом, але ми знаємо історії жінок, які, тікаючи від війни, водночас утекли й від кривдника. Я абсолютно не хочу казати, що це якась «позитивна» сторона війни, бо так говорити не можна. Але жінки просто скористалися нагодою: для власної безпеки та безпеки дітей вони виїжджали з України й таким чином врятувалися не лише від війни, а й від домашнього насильства,
Ми знаємо, що траплялися різні ситуації: жінки зазнавали насильства ще в Україні, або вже тут, у Польщі, або під час дороги з України до Польщі. Це можуть бути як жінки, які приїхали до Польщі нещодавно, так і ті, які живуть тут уже кілька років, добре говорять польською, працюють, мають друзів – просто звичайні мешканки Польщі, але мають за плечима такий досвід.
Є в нас ще одне спостереження, яке стосується переважно тих жінок, що приїхали після початку повномасштабної війни. Вони зверталися до організацій, які допомагають мігрантам, щоб отримати підтримку в оформленні документів: карток перебування, номера PESEL, соціальних виплат та подібних справ. Але під час співпраці з ними з’ясовувалося, що вони також зазнали сексуального чи домашнього насильства. І ці організації скеровували жінок до нас. Інколи жінки мали враження, що якщо вони вже виїхали з країни, а кривдник залишився там, то все добре і тут вони просто почнуть нове життя. Але, на жаль, наслідки пережитого насильства в деяких жінок такі, що їм усе ж була потрібна допомога юристки, психологині чи соціальної працівниці. І таку допомогу вони отримували у нас.
Останнім часом набирає обертів кібернасильство. У чому воно полягає?
Це різні форми насильства, в тому числі – сексуальне. Дуже часто це відбувається з боку партнера або колишнього партнера саме через інтернет: телефоном, електронною поштою або через різні месенджери. Форми такого насильства можуть бути дуже різними. Це можуть бути погрози, спроби залякати, спроби отримати приватну інформацію або випадки, коли хтось без згоди жінки публікує її інтимні фото на різних сайтах – наприклад, як форма помсти.
Надсилання оголених фото чи зображень геніталій без згоди отримувача (так званих dick pics) – також є формою насильства. Ми знаємо, що в деяких європейських країнах, наприклад в Австрії, це карається законом. У Польщі таких норм немає. Теоретично можна було б спробувати підвести це під статті про примушення до сексуальної поведінки, але я не впевнена, чи така норма могла б бути застосована саме в цьому випадку. Тут мені бракує конкретних юридичних знань.
Чесно кажучи, ми як організація не маємо великого досвіду саме з випадками кібернасильства. Як мені здається, польське законодавство дуже слабко охоплює такі ситуації. Це також пов’язано з браком усвідомлення того, що такі дії є насильством і що за наявності такого досвіду варто подбати про себе та звернутися по допомогу. Але, як я вже казала, у Польщі доволі складно юридично переслідувати такі випадки.
Чи є загальнопольські статистики, що стосуються насильства проти жінок?
У Польщі існує дуже велика проблема зі збором таких даних, тому ми можемо говорити лише про оцінки. Якщо ідеться про весь Євросоюз, то за статистикою одна з трьох жінок зазнала фізичного або сексуального насильства з боку свого партнера. Тож, я думаю, саме це показує, яким великим є масштаб насильства щодо жінок.
За оцінками неурядових організацій, приблизно 400–500 жінок у Польщі щороку втрачають життя через пережите насильство. Це означає, що їх або вбивають (переважно їхні партнери чи колишні партнери), або б’ють до смерті, або вони скоюють самогубство. Це одна з найпоширеніших причин суїциду серед жінок – пережите насильство. Але бракує будь-яких офіційних даних чи статистики. Без сумніву.
Також можу сказати, що ще одна форма насильства, яка дуже травмує жінок і є дуже поширеною, – це сексуальні домагання у публічних місцях. Дослідження показують, що навіть 77% жінок у Польщі зазнавали сексуальних домагань у громадському просторі. Тож масштаб просто величезний.
Як реагувати у ситуації, коли хтось зазнає насильства?
Один із методів – метод відволікання. Наприклад, ми можемо підійти до людини, яка зазнає домагань, і запитати її дорогу чи якось інакше відвернути увагу й перервати ситуацію. Ми також можемо задокументувати й пізніше передати запис або фото постраждалій особі, якщо вона захоче мати такий доказ. Ми можемо залучити інших, тобто попросити когось іншого про підтримку, щоб було легше відреагувати. Ми можемо надати підтримку самій особі, яка зазнала домагань, тобто підійти до неї пізніше і сказати: «Я бачила, що сталося, він не повинен був так чинити з тобою. Тобі потрібна допомога? Чи можу я тобі якось допомогти?»
Є дещо конфронтаційний метод – метод словесного втручання. Він полягає в тому, що ми просто підходимо до кривдника, якщо це безпечно для нас, і кажемо щось на кшталт: «Слухай, ти бачиш, що вона не хоче давати тобі свій номер телефону, тож відпусти її, дай їй спокій». Важливо, щоб це було коротке повідомлення і сказано впевнено, без образ чи лайки, бо наша мета – перервати ситуацію, а не загострити її, наражаючи себе на небезпеку.
Якщо йдеться про реагування на домашнє насильство (якщо ми знаємо або підозрюємо, що таке може відбуватися), наприклад, у наших сусідів, колеги по роботі чи подруги, то варто спиратися на конкретну ситуацію й поведінку людини. Але потрібно прямо запитати, на кшталт: «Я бачу, що останнім часом у тебе гірший настрій. Чи трапилося щось погане? Хочеш про це поговорити?». Або: «Я помітила, що останнім часом тебе часто немає на роботі. Чи все в тебе гаразд?». Чи: «Я помітила дивні сліди на твоєму тілі, що з тобою сталося? Хочеш про це поговорити?». Це допомагає зосередитися на ситуації й дати людині шанс розповісти, що з нею відбувається.
Дуже важливо вислухати цю людину, переконати її, що ми їй довіряємо, не оцінювати за те, що сталося, а також з’ясувати її потреби. Не варто давати порад і казати: «Знаєш, було б найкраще, якби ти від нього переїхала», бо це дуже складні ситуації, і ми не можемо вирішувати за цю людину. Важливо просто дізнатися її потреби і як ми можемо їй допомогти.
Ми, як фонд, проводимо різні майстер-класи, на яких навчаємо, як реагувати на домагання чи насильство. Це безплатно. На жаль, жінкам дуже часто бракує таких знань. На наших тренінгах ми навчаємо п’яти простих методів. Це називається метод 5D, який ґрунтується на досить безпечних і радше неконфронтаційних способах реагування. Ми навчаємо, як діяти, коли ми є свідками й бачимо, що, наприклад, наша подруга зазнає домагань під час вечірки, на концерті чи фестивалі, чи у громадському транспорті. А також що робити, якщо це ми безпосередньо зазнаємо домагань.
Куди жінки можуть звертатися, щоб отримати допомогу?
Ми запрошуємо звернутися до нашого фонду. Наш номер телефону, який ми обслуговуємо польською та англійською мовами, – 888-883-388. А номер, який ми обслуговуємо українською та російською мовами, – 888-887-988.
Також такою надійною організацією є «Блакитна Лінія», тож цілком можна шукати допомогу там. Ми також рекомендуємо організацію у Познані, яка називається Czas Kobiet.
Якщо до вашого фонду звернеться жінка з України – як ви можете їй допомогти?
Ми надаємо жінкам з України психологічну, правову та соціальну підтримку. Це можуть бути консультації з нашою соціальною працівницею, яка, зокрема, може допомогти, в отриманні різних соціальних виплат. Окремо ми також ведемо притулок. Тож якщо хтось потребує даху над головою, можна звернутися до нас і запитати, чи є вільна кімната. Я знаю, що зараз немає, але вони час від часу звільняються, бо жінки зазвичай переїжджають через кілька місяців, тож така можливість теж є.
Ми також маємо міжкультурних асистенток. Це дівчата українського походження, які добре орієнтуються у польській системі та інституціях. Тож вони можуть супроводжувати людину до психіатра, або на медичну експертизу, до поліції, до суду чи в будь-який урядовий заклад, де потрібно вирішити справу. Ця допомога є абсолютно безплатною.
Що ви хотіли б сказати особисто жінкам, які стали жертвами насильства або – його свідками?
Насамперед я закликаю шукати для себе підтримку та допомогу. Я знаю, що кривдники дуже часто переконують жінок, що ніхто їм не повірить, що ніхто не допоможе. І ці жінки справді почуваються дуже самотньо з цим досвідом. Але насправді існують організації, які можуть допомогти. У нашому оточенні є чудові люди, здебільшого інші жінки, яким ми можемо довіряти, яким можемо відкриватися, і які просто, перебуваючи поруч із нами, будуть на нашому боці, підтримуватимуть нас на шляху виходу з насильства.
Немає потреби жити у насильстві. Думаю, це дуже важливо, бо може здаватися, що хтось приречений на такий лихий досвід. Але це не так. Ми маємо силу взяти справи у свої руки та вийти з насильства.
Розмовляла Тетяна Шарапова