16 грудня 1922 року у варшавській галереї Захента пролунали постріли. Художник та критик Елігіуш Нєвядомський вбив першого польського президента Габріеля Нарутовича, який був обраний на цю посаду декількома днями раніше. З моменту обрання польські праві виступили з гострою критикою нового президента. Вулиці Варшави були заповнені протестувальниками, які будували барикади й були незгідні, зокрема, з тим, що Нарутович переміг завдяки голосам національних меншин Польщі (євреїв, українців, білорусів та інших).
Про те, ким був перший президент Польщі, який очолював країну лише 5 днів – у матеріалі «Нашого вибору».
Перший президент Польщі
Габріель Нарутович народився 17 або 29 березня за новим стилем 1865 року в Тельше на території сучасної Литви. Спершу вищу освіту отримував у Петербурзькому університеті (Російська імперія), проте згодом у зв’язку з проблеми зі здоров’ям продовжив навчання в Цюрихській політехніці (Швейцарія). У Швейцарії Нарутович зробив успішну кар’єру інженера, науковця Цюрихської політехніки. Завдяки йому, зокрема, було спроєктовано гідроелектростанцію в Мюлебергу, збудовану у 1917-20 роках. Під час Першої світової війни, ареною східного фронту якої стала, зокрема, територія Польщі, Нарутович ангажується у допомогу полякам, постраждалим від війни.
У вересні 1919 року Нарутович повертається до Польщі. Держава знову постала на мапі Європи, відновивши незалежність 11 листопада 1918 року. Польща, змучена понад чотирилітньою війною, перебувала в постійній небезпеці втрати державності й потребувала висококваліфікованих кадрів для відбудови.
З червня 1920 по червень 1922 року Нарутович обіймає посаду міністра громадських робіт, а з червня 1922 року по грудень 1922 є міністром закордонних справ Польщі. 9 грудня 1922 року Нарутовича під час перших демократичних виборів у країні було обрано першим президентом Польщі.
Шлях Польщі до виборів
Польща від моменту відновлення незалежності переживала складний етап державотворчості. Близько однієї третини нової держави становили національні меншини: євреї, українці, білоруси, німці та інші. Згідно з Малим Версальським трактатом 1919 року країна була зобов’язана надати цим національним меншинам широкий спектр прав (які згодом не були дотримані). Урядова та економічна кризи 1921-22 років (внаслідок гіперінфляції поміж 1919 і 1922 роками польська марка знецінилася в 30 разів) не сприяли стабільності в країні.
Після виборів до Сейму та Сенату в листопаді 1922 року, 9 грудня 1922 року відбулися вибори президента Польщі. Президентство Габріеля Нарутовича підтримали представники національних меншин (євреї, українці, білоруси та інші), селянська партія (ПСП «П’яст»), а також польські ліві.
Протести проти Нарутовича та кампанія в медіа
Перемога Нарутовича викликала значний резонанс у польському суспільстві. Праві сили виступили з різкою критикою новообраного президента. На вулиці Варшави виходили люди, яким не подобалося, що на чолі Польщі стала людина, яка мала сильну підтримку національних меншин і лівих. У їхній риториці звучали, зокрема, антисемітські гасла. У медіа вибухнула масова кампанія проти новообраного президента. Ендеки (представники правої консервативної партії Zwięzek Ludowo-Narodowy / Народно-національний союз), які мали переважну підтримку у Варшаві, почали закликати до протестів. З балкона будинку на Алеях Уяздовських, 33 / Aleje Ujazdowskie 33, генерал Юзеф Галлер виступив з промовою, в якій гостро розкритикував Нарутовича і пропонував йому піти з посади.
Протести набули системного характеру, доходило до вуличних боїв поміж прихильниками різних політичних сил.
11 грудня під час маніфестації на площі Тжех Кжижи / Trzech Krzyży гине представник польських соціалістів Ян Калушевський. Нарутовича того дня під час дороги до Сейму протестувальники закидують сніжками та мерзлою багнюкою – на церемонії президентської присяги на його лиці видніється синець. 12 грудня на вулицях Варшави з’явилося військо. 14 грудня у Бельведерському палаці Нарутович прийняв обов’язки президента Польщі, отримавши владу у країні від маршалка Юзефа Пілсудського.
Вбивство в Захенті
У суботу, 16 грудня, Нарутович відвідав варшавську галерею мистецтва Захента (традиційно у найрізноманітніших вернісажах брав участь Пілсудський, який був ідеологічно близький Нарутовичу). Під час огляду картин на першому поверсі галереї близько 12:15 у польського президента було випущено три кулі, які його смертельно ранили. Останньою картиною, яку бачив Нарутович, ймовірно, був «Іній» Теодора Зьомки. Сонячний зимовий пейзаж з тінями високих дерев на білому снігові, дерев’яний паркан, за яким відкривається недосяжний для глядача простір.
Стріляв у президента, пов’язаний з ендеками, художник та критик Еліґіуш Нєвядомський. У суді Нєвядомський свідчив, що не мав до Нарутовича жодних особистих негативних почуттів, а стріляв у нього як в уособлення того, що було заподіяно Польщі. Нєвядовський зізнався, що до того, як Нарутович став президентом, він розмірковував про вбивство Пілсудського. Зрештою, він вбив президента, зокрема, за те, що його підтримали, національні меншини. 31 січня 1923 року Нєвядомського було страчено на схилі варшавської Цитаделі.
Нарутовича поховали 22 грудня 1922 року в крипті базиліки Івана Хрестителя на Старому місті Варшави. Польський поет єврейського походження Юліан Тувім написав вірша «До них» (у пізнішій версії «Похорон президента Нарутовича»), який відтворює атмосферу прощання з президентом. У вірші поет засуджує тих, хто допровадив до його вбивства – «у вас був хрестик на грудях і браунінг у кишені». Тувім так описує останній шлях Нарутовича:
Від Бельведера до Замку, артерією Варшави,
Алеями, Новим Світом, Краківським передмістям,
йде похоронна процесія, жалобна й кривава:
другий раз президент є сьогодні у місті.
Переобрання президента відбулося вже за 4 дні після смерті Нарутовича, 20 грудня 1922 року. Новим президентом Польщі став Станіслав Войцеховський, каденція якого тривала до 15 травня 1926 року, коли він втратив владу внаслідок державного перевороту.
Євген Яковенко