Галина Бурковська: Перемога – це не війна, а стан миру в душі – Наш вибір — інформаційний портал для українців у Польщі

Галина Бурковська: Перемога – це не війна, а стан миру в душі

8 Червня 2015
Галина Бурковська: Перемога – це не війна, а стан миру в душі

Галина Бурковська, або просто Галла – успішна варшавська рестораторка із Донбасу. Вона живе тим, що робить, не боїться визнавати своїх слабкостей і любить пісні «Океану Ельзи».


Неділя. Опівдні у варшавському арт-бістро «Cool’baba», схованому на одній із тихих вуличок недалеко Старого міста, небагато відвідувачів, а тому можемо спокійно порозмовляти із власницею. Сьогодні вона сама готує каву і подає страви.

Як і коли Ви потрапили до Варшави?

Я приїхала до Польщі 5 років тому, аби запустити власний бізнес у Силезії. Моя фірма займалася комплексом будівельних послуг: від робочого проєкту, будівництва до інтер’єру. Але там, Катовицях ми відчували себе трохи іншими. Люди, які там живуть, дуже відрізняються від тих, які живуть у мегаполісах – Києві чи Варшаві, у них свої правила життя. Напевно, я не готова була жити у провінційному місті. У нас інший ритм життя і Варшава нам ближче і по швидкості, і по менталітету. Ми переїхали до Варшави 3 роки тому. В моєму бізнесі трапилась пауза і я задумалась, в чому ж моя особливість. І раптом, осінило, прийшла ідея, аби відкрити ресторан з млинцями. Але, на жаль чи на щастя, знову провал: невдале місце і назва «Самовар» (зі зрозумілих причин – початок війни) почала відлякувати клієнтів. Довгі пошуки шляхом проб і помилок привели мене до певного розуміння успішного ведення цього бізнесу. Так постало арт-бістро «Cool’baba».

Не було страшно так раптово міняти сферу діяльності в чужій країні?

Тема страху – це взагалі окрема тема, яку можна обговорювати вічно. Кожен, хто починає свій бізнес, довго виношує цю думку, прораховує, сумнівається і вже тоді стартує, але не факт, що успішно. А страх гальмує будь-який прогрес. У в мене є правило: треба любити те, що робиш, інакше не вдасться. Початок нової справи вимагає довготривалої безоплатної праці. Витримаєш тільки у тому випадку, якщо робитимеш те, чим насправді живеш. Той, хто починає нову справу, повинен бути готовим до періоду волонтерства або навіть збитків. Головне – зрозуміти: що у мене найкраще виходить. Я, наприклад, варю найсмачніший борщ у Варшаві. Люди про це знають і приходять саме до мене. Ніби нічого особливого, правда? Але найкраща реклама – це «сарафанне радіо», коли хтось почув, спробував, сподобалось, переказав далі – і ось уже повний ресторан гостей. А ще одна відвідувачка замовила у мене вареники, скуштувала, зателефонувала до своєї бабусі і каже: «Бабцю, ти знаєш, я дуже люблю твої вареники. Не ображайся, але є кращі». Мені тоді було дуже приємно.

Знаю, що колектив закладу – жіночий. Розкажіть, хто ці жінки?

Вже не зовсім жіночий (сміється – авт.). Нещодавно до нас долучилося двоє чудових хлопців: один непалець, з Катманду, інший – наш, дніпропетровський. А головні жінки і в моєму житті й у роботі – дві доньки і мама. Наш ресторан – це сімейний бізнес, мені допомагають усі. Старша донька, наприклад, займається піаром. «Cool’baba» – наш другий дім, ми самі тут все зробили, я люблю тут кожну деталь. Іноді навіть не хочеться ввечері повертатися додому – таке все своє і домашнє.

А як Ваша родина адаптувалася до життя в Польщі? Доньки не мали проблем з мовою, з однокласниками?

Адаптувалися легко, не відчували якогось негативу до себе з боку поляків. Єдиний раз була ситуація, коли хлопчик з класу дозволив собі якось некоректно висловитися на рахунок українських жінок, які приїжджають сюди працювати прибиральницями. Учителька відразу ж зібрала батьківські збори на тему толерантності і навела приклад ситуації, коли польки виїжджають на аналогічну роботу до Німеччини, Британії чи Скандинавії. Більше подібні питання не звучали.

А як щодо Вас? Комфортно себе почуваєте у Варшаві?

Я люблю Варшаву: її вулиці, привітних людей, зелень і вологий клімат. Мені тут комфортно. Почуваюсь як вдома. Люблю гуляти старим містом, особливо коли там немає туристів. Це заспокоює. Коли перед цим 10 років жила у Києві – мала враження, що проводжу в дорожніх заторах півжиття. Тут усе інакше. Варшава – на диво зручна. А ще мені подобаються правила: коли під час нічної тиші не можна шуміти, значить не можна і крапка. Ніхто не буде на мене дивитися як на божевільну, коли я зателефоную до поліції. Коли ти приїздиш у чужу країну, там є свої встановлені норми поведінки. Слідуючи їм, ти висловлюєш повагу до країни, де живеш. Це мобілізує. А ще я помітила, що тут немає агресії, хамства і коли хтось починає вести себе агресивно – я дивуюсь, бо вже дуже відвикла від такого.

Хотіла ще запитати про те, що лишилось там, у Макіївці, але не знаю чи варто…

Та ні, я нормально реагую на це питання. Там залишилась тільки могила тата і мамина квартира. Маму я забрала сюди. Коли в Донбасі почались військові дії, вона якраз була у мене в гостях. Назад я вже її не відпустила. Куди їй їхати? Для чого?

А як же друзі, знайомі?

Ми іноді спілкуємось телефоном, але після останніх подій я просто не можу повірити, що з деякими з цих людей ми настільки різні, хоч і дружили, росли разом стільки років. Вони не розуміють мене, я – їх. Тут, у Польщі, я поступово будую нове життя, намагаюсь жити сьогоденням, спілкуватись із позитивними людьми, але все ж відчуваю себе українкою: слухаю українську музику, маю вдома вишиванку, допомагаю українській армії. А ще я вірю в те, що перемога – це не війна на якійсь території, а стан миру в душі. Велика перемога починається, перш за все, з перемоги над собою.

Якою є сильна жінка?

Та, яка не боїться своєї слабкості. Чоловіки бояться сильних жінок, тому час від часу треба дозволяти собі бути слабкою. Крім того, кожна жінка мусить мати внутрішнє наповнення. От що Вас наповнює зсередини і робить справжньою жінкою?

…музика.

О! Я теж цілковито залежна від музики. Обожнюю народні українські пісні, дуже люблю «Океан Ельзи» і Вакарчука. А щодо жіночності, то кожній жінці потрібен такий чоловік поряд, який її підтримуватиме і з ранку до ночі говоритиме, яка вона красуня та молодчинка. З таким чоловіком жінка розквітатиме та матиме сили й натхнення для того, що робить.

Чого б Вам зараз хотілося найбільше?

Відпочинку, подорожей. Хочеться просто часу для себе, якого постійно бракує.

Розмовляла Юлія ЛАЩУК

Новини від “Нашого вибору” в Телеграмі
підписатись