Homo cantans: людина, що співає. Людські історії – Наш вибір — інформаційний портал для українців у Польщі

Homo cantans: людина, що співає. Людські історії

29 Жовтня 2012
Homo cantans: людина, що співає. Людські історії

На тему традиційних пісень побутує певний передсуд – що вони прості, доступні, а отже не вимагають спеціальної підготовки й заспівати їх може кожен. Однак це – враження помилкове, адже традиційні пісні можуть бути не менш складними за твори класичних композиторів, а їхнє виконання буває під силу лише справжнім професіоналам.

Таким, як Юрій Пастушенко – молодий український співак та дослідник давніх пісень, а також його дружина – талановита польська співачка Зузанна Моравецька-Пастушенко. Саме з ними ми зустрілися теплим жовтневим вечором, щоб порозмовляти про автентичний український спів.

«НВ»: Юрію, Ви були членом київського музичного гурту «Древо». Чи це з нього почалась Ваша пригода з фольклорним співом?

Юрій ПАСТУШЕНКО: З «Древом» це також було пов’язано, адже в 90-х роках автентичним фольклором займався саме цей гурт. «Древо» існувало при Київській консерваторії, де є музична лабораторія фольклору. Я прийшов в Інститут культури, мав бути хормейстером народного хору, а коли вперше почув, як співає Олена Шевчук з «Древа», – от тоді все перевернулося, з’явилася така зацікавленість, навіть трошки десь фанатична, що була пов’язана з традиційним фольклором, а передусім з автентичним співом.

Чи заняття фольклором – це певний спосіб порятунку шару народної культури, який відходить в минуле?

ЮП: Так, тоді було багато подібних пов’язаних з фольклором ідей, – рятувати, не дати вмерти. А передусім показати, що насправді ця музика існує, що вона самодостатня, а щоб її почути – не треба обов’язково обробляти й виконувати великим хором з найкращих виконавців… (сміх)

Чи в тому, що Ви робите, відчуваєте зв’язок з джерелами такої музики?

ЮП: Тут, у місті, уже трошки інша ситуація, хоч буває по-різному. Але цей спів існує тільки тоді, коли людина просто без нього не може жити, вона сама співає й має своїх близьких друзів, – і вони це роблять разом. Нас приваблює передусім натуральність, яка тут, у місті, дещо втрачається.

Отже цей спів для людини природній. Чи це значить, що традиційний спів – легкий і доступний?

ЮП: Коли людина чує традиційну музику, їй може здаватись, що вона проста; відразу виникає враження, що це легко самому виконати. Одразу навчитися слів, трошки послухати – і вже заспіваєш. Це не зовсім так. Насправді це досить серйозна річ, до неї треба ставитись так, як до навчання музиці Баха. З фольклором – так само. До нього як до музики теж треба підходити з усією серйозністю.

Ви проводили майстер-класи традиційного співу на Підляшші й стикалися з тамтешнім фольклором, – а це польська, українська, білоруська творчість. Чи є в неї якісь спільні риси з українським фольклором, скажімо, Лівобережжя? Які є різниці?

ЮП: На Підляшші досить цікава ситуація. Якщо казати про Україну, буває село, де вже немає людей, що пам’ятають традиційні пісні – може одна-дві бабці. Коли когось знаходиш, то він може не пам’ятати багатьох творів (або й одну пісню від початку до кінця), однак можна зрозуміти, що це був за стиль співу. Збереглася характерна манера та її можна почути або принаймні якось ідентифікувати на підставі інших зразків з попередніх досліджень цього реґіону. А на Підляшші ми зустрілися з такою ситуацією, що пісень знають багато, натомість зрозуміти, який це був спів насправді, дуже важко, – зв’язок зі старою манерою виконання був втрачений. Тут варто згадати, що нам дуже допоміг польський Національний центр культури (пол. Narodowe Centrum Kultury), зокрема, отримання стипендії Gaude Polonia, завдяки якій ми могли реалізувати наші поїздки на Підляшшя й зібрати матеріал, котрий і досі опрацьовуємо.

Зузанно, а як Ви, полька, прийшли до української пісні?

Зузанна МОРАВЕЦЬКА-ПАСТУШЕНКО: Це цікава історія. Раніше я взагалі не співала. Пізніше стало ясно, чому я в школі завжди фальшивила: у мене дуже високий голос, я не могла співати разом з усіма дітьми, бо це був не мій реґістр. Аж якось одного разу я пішла з приятелькою на пісенний концерт на фестивалі у Вроцлаві й хотіла собі купити якусь касету. Побачила «Пісні українських степів», придбала її, хоч не уявляла, що це може бути. Твори звучали так романтично… Ця музика виявилась настільки магнетичною, що я не могла перестати її слухати – і в певний момент мене почало дратувати, що я сама не можу до неї долучитися. Отже, я почала співати.

Як Вам співаються українські пісні?

ЗМП: Тут є ще інша проблема. Ми походимо з міста, і для нас сільська культура загалом, –чи то польська, чи українська, – це щось цілком інше, якийсь світ, до котрого треба увійти та відкрити його для себе. Те ж саме з мовою. Якщо збереглися ще старі пісні, які нас цікавлять, то вони існують у діалектних варіантах. Мене знайомі часто просять: «Заспівай якусь польську пісню». Я співаю – а вони: «Це не було по-польськи». А це було по-польськи (сміх).

ЮП: Не можна сказати, що українці будуть краще співати своїх пісень, ніж поляки. Хіба що слова будуть краще вимовляти (сміх). Але, загалом, то є людина мисляча – homo sapiens, а є людина співоча – homo cantans. І це – інша мова. Ці люди – з іншої країни, з країни музики.

Розмову провели Антон та Юлія МАРЧИНСЬКІ.

Новини від “Нашого вибору” в Телеграмі
підписатись