Яким є стереотип українського трудового мігранта в Польщі? Заробітчанин, що наймається на будівництво чи на сільськогосподарські роботи, отримує поденний заробіток і цілком залежить від ласки господаря, який його наймає. .
Однак серед українців, що працюють у Польщі, є цілком успішні підприємці, які не лише збагачуються, але й займаються меценатською діяльністю: вкладають гроші в культуру. Одним із них є Ігор Хранюк – представник ЗАТ «Оболонь» у Польщі.
Завдяки підприємницькій діяльності І. Хранюка, нині майже в усіх регіонах Польщі в багатьох крамницях і супермаркетах можна придбати українське пиво «Оболонь», «Чернігівське» й «Славутич». А ще 10 років тому про українське пиво більшість поляків навіть не чула.
Народився І. Хранюк в Україні, у місті Львові, яке вважає за одне з найпрекрасніших міст Європи – він завжди про нього пам’ятає, де б не жив. Його студентські роки пройшли в Києві. «Я ніколи не думав, що виїду з України, – розповідає Ігор Хранюк, – але це були 1976–78 роки, доба тяжкого брєжнєвського застою. Життя змусило мене й мою дружину Анну, що була громадянкою Польщі, залишити Україну. Серце залишилося в Україні».
Відтак 1979 року разом із дружиною І. Хранюк оселяється у Варшаві, згодом отримує польське громадянство. Спершу Ігор працював у галузі культури: «Ми займались різними культурними проектами, – згадує він. – У нас була фірма U-Art International. Зокрема, ми репрезентували українських акторів при зйомках фільму Єжи Гофмана „Вогнем і мечем”, кілька разів запрошували в Польщу Богдана Ступку, організовували концерти у Варшаві та в інших містах Польщі, а також робили концерти в Україні за участі польських музикантів. Але це скоріше було заняття для душі – я також працював тоді музикантом і цілком добре заробляв».
На 15-му році проживання в Польщі Ігор вирішив змінити основний рід своєї діяльності: від 1999 року він став представником української фірми «Оболонь». Сам він цю метаморфозу скромно пояснює рішенням долі: «Певні життєві завдання переслідують людину. Вона навіть не завжди усвідомлює, що її в майбутньому може зустріти. Десь на горі було написано, що я мушу зайнятися українським пивом і познайомити з ним поляків. Я взяв цей тягар на себе – і якось вдається його нести. Ідея полягала в тому, щоб вийти до польського споживача з українським пивом».
Тепер у Польщі – не так, як, скажімо, в Німеччині, де українське пиво можна купити лише у національних крамничках – підприємці зуміли вивести продукт на широкий ринок, адже він постачається до гіпермаркетів, міжнародних торговельних мереж – це зовсім окрема маркетингова ідеологія.
«Відтак ми зайняли свою нішу на польському ринку, – згадує І. Хранюк. – Особливо з такими товарами, як нефільтроване пиво, біле, пшеничне». Якість українського пива – цілком непогана, воно легко може конкурувати з чеськими чи німецькими сортами.
Ще одним українським продуктом, який Ігор активно пропагує й постачає на польський ринок, є хлібний квас: «Я вважаю, що хлібний квас – це суто український продукт, адже він згадується вже в найдавніших літописах з часів Київської Русі, – наголошує Ігор. – Отже його треба позиціонувати і зареєструвати в Європейському Союзі як український продукт. Усі країни реєструють свої національні чи регіональні вироби, і я гадаю, що квас – один із тих продуктів, що мусить бути зареєстрований як український».
Діяльність у царині культури надалі є важливою часткою життя Ігоря Хранюка: у Познані він став співзасновником культурного товариства «Польща–Україна», яке проводить один із найбільших у Польщі українських фестивалів – «Українська весна», який щороку відбувається в травні. Товариство «Польща–Україна» має також численні амбітні виставкові проекти: «У нас є ідея провести наступного року виставку Архипенка, зібравши у Познані твори з німецьких музеїв, а також, можливо, з українських. До цього проекту має підключитись Національний музей з м. Познані. Не знаю, чи цей задум тепер не переростає наші фінансові можливості, але якщо не вдасться цього зробити в наступному році, то все одно в котрийсь із чергових років ми цю виставку проведемо. Звичайно, не хотілося б, щоб Україна залишилася осторонь, хоча твори, які там залишилися, можна порахувати на пальцях двох. Врешті-решт саме прізвище Архипенка, який завжди себе ототожнював з Україною, зобов’язує популяризувати саме нашу країну», – каже Ігор.
Дружина Ігора Хранюка Анна також активно працює в царині польської й української культури, викладає українську мову в Познанському університеті, дієво популяризує українську культуру в Польщі – саме за ці заслуги президент України Віктор Ющенко вручив їй 2009 року орден княгині Ольги. На питання про найближчі підприємницькі задуми Ігор Хранюк відповідає більше ніж скромно: «Проект у нас один: продавати якнайбільше українського пива, й відповідно формувати свідомість польського покупця. Щоб у свідомості польського споживача воно було таким же добрим, як чеське, німецьке або бельгійське, і розширювати асортимент різних, в тому числі й малих, українських пивоварень».
Тарас ШУМЕЙКО