У вересні 2020 року відбулась прем’єра другого повнометражного фільму польського режисера Пйотра Домалевського «Jak najdalej stąd» / «Якнайдалі звідси». Картина здобула низку престижних кінонагород та схвальні відгуки кінокритиків. Євген Яковенко розповідає, чому у стрічці більше України, ніж це здається з першого погляду, та чому українському глядачеві важливо не оминути увагою цей фільм.
Проблема трудової міграції є однією з найгостріших проблем країн Європи, котрі мали досвід бути окупованими СРСР чи перебували в сфері його впливів (України, Польщі, Литви, Латвії, Румунії, Болгарії та інших). Заробітчанство є здебільшого малопроговорюваною темою в сучасному мистецтві, хоч останнім часом до цієї теми звертається дедалі більше авторів (режисерів, письменників, художників). У 2020-му році на екрани вийшов фільм молодого польського режисера Пйотра Домалевського «Jak najdalej stąd» / «Якнайдалі звідси» (англійськомовні глядачі його змогли побачити під назвою «I never cry»). В основі сюжету фільму – історія 17-річної дівчинки Оли з польського провінційного містечка, яка одного дня дізнається про те, що її батько, трудовий мігрант, загинув внаслідок нещасного випадку на виробництві в Ірландії. Її мати, яка крім Оли виховує неповносправного сина, вирішує, що її донька – як єдина в родині, хто знає англійську – може поїхати за кордон і забрати тіло батька на батьківщину.
Крізь призму зустрічі дівчинки-підлітка зі смертю батька, якого вона заледве знала, та складнощами транспортування тіла з-за кордону, які вона змушена вирішувати самотужки, це кіно уявнює перед глядачами одну з найчутливіших сторін трудової міграції – проблему так званого євросирітства, яка є особливо гострою в сучасній Польщі. Дані щодо кількості польських дітей, котрі мали досвід розлуки з бодай одним із батьків, що працюють за кордоном, різняться в залежності від регіону (в 2013 році таких дітей в Польщі було близько 6 відсотків, проте дослідження 2018-го року, проведене Міністерством освіти Польщі, свідчить, що в Польщі може бути навіть до 20 відсотків дітей, які зазнали подібного досвіду). Крім того, цей фільм показує подібність українського та польського досвідів трудової міграції. У одній зі сцен фільму, дія якої відбувається в Польщі, глядачі бачать працівників-мігрантів, які говорять українською мовою. Цей режисерський прийом створює відчуття віддзеркалення досвідів українців (які їдуть працювати до інших країн і, зокрема, до Польщі) та поляків (які їдуть працювати до Німеччини, Великобританії, Ірландії, Нідерландів та інших).
З падінням устрою СРСР й так званого Варшавського блоку, лібералізацією економік, перед українцями та поляками відкрилися широкі можливості легально працювати, отримуючи вищу зарплатню, поза межами рідної країни. Із цим викликом зустрілися здебільшого мешканці невеликих міст або сіл, як в Польщі, так і в Україні. Зі вступом Польщі до Європейського Союзу в 2004 році ця проблема загострилася, так само як потім в Україні після отримання безвізового режиму з ЄС у 2017. Станом на 2019 рік згідно з даними Головного статистичного управління Польщі (GUS) 2,4 мільйона поляків працевлаштовані за межами власної країни. Натомість щодо українців ці цифри варіюються від 3,2 мільйона й до 7-8 мільйонів. Країни-учасниці ЄС розв’язують проблему євросирітства, створюючи соціальні програми та допомагаючи дітям трудових мігрантів у різноманітний спосіб, проте інколи це питання стає об’єктом спекуляцій для євроскептиків.
«Якнайдалі звідси» отримав низку схвальних відгуків від польських кінокритиків, які зауважили, зокрема, добре розуміння режисером проблем польської провінції, емпатію до героїв фільму, а також показ проблем трудової міграції крізь погляд жінок. Головна героїня фільму є уособленням покоління польських дітей, які мали досвід бути розлученими із кимось з батьків, хто наважився залишити родину «в пошуках хліба». Дітей, які нерідко відчувають брак повноцінної батьківської опіки та спілкуються з ними через телефон, месенджери або Скайп.
Російське повномасштабне вторгнення в Україну створило нові соціальні виклики для сучасної Європи: мільйони українських жінок та дітей, утікаючи від війни, мусили покинути свій дім й поїхати за кордон, залишивши чоловіка/батька/брата вдома. Відтак мільйони українських дітей були змушені відчути розлуку зі своїми рідними та своєю країною в обмін на безпеку власного життя.
Євген Яковенко