Єжи Новосельський, відомий також як Юрій Новосільський (1923-2011) − польський художник, іконописець, графік, сценограф, теоретик мистецтва та православний теолог. Син українця та сполонізованої австрійки, Юрій відкидав поняття національності й завжди пишався своїм заплутаним та змішаним походженням. Змалечку вирішив присвятите своє життя художньому мистецтву. Багатий та різноманітний мистецький доробок Новосільського складають пейзажі, портрети, абстракції, графіка, ікони та навіть розписи церков.
У 2023 році в Польщі відзначають 100-у річницю з дня народження художника. З цієї нагоди розповідаємо більше про життя та творчість Новосельського.
«Одне око польське, друге українське»
Єжи Новосельський, або як його часто називав батько – Юрко, народився 7 січня 1923 року у Кракові у польсько-українській родині. Батько Юрія був лемком та греко-католиком, працював на залізниці, мати – полькою з австрійським корінням, католичкою. Юрко був наймолодшою дитиною в родині, однак його старші брати помирають у юному віці через скарлатину. Втрата двох синів позначилась на вихованні Юрія – його оточували часами навіть надмірною опікою, не пускали гуляти до однолітків. Вже у дорослому віці Новосельський згадував, що у дитинстві боявся ровесників, любив бути на самоті та почувався трохи відлюдькуватим.
Ріс майбутній художник на культурному та релігійному прикордонні: між католицьким, польським Заходом та православним, українським Сходом. І цей кордон проходив по самій родині Новосельських. Мати Юрія хотіла, щоб син став католиком, батько натомість тягнув у свою сторону та забирав сина на греко-католицькі богослужіння. Вже пізніше Юрій згадуватиме: «Були труднощі, адже мати намагалась це максимально обмежити. Однак ми з батьком викрадались до церкви. Можливо те, що церква була для мене забороненим плодом, переважило шальки терезів на бік православʼя».
Таємно від матері, батько Юрія вчив свого сина української. Разом вони читали тексти кирилицею, говорили між собою українською, «аби тільки мама не чула». Знання української, а також російською лишились з Єжи Новосельським на все життя.
Виховання на пограниччі культур не було для майбутнього художника проблемою. Це у дитинстві та підлітковому віці, відвідуючи чоловічу гімназію ПіярівКатолицький чернечий орден, що займається освітою юнацтва, де Юрій був єдиним греко-католиком, хлопець хвалився своїм віросповіданням, а приналежність до східного обряду вважав радше перевагою ніж недоліком. «Культурне пограниччя – це тигельПосудина для нагрівання, висушування, спалювання, відпалу або плавлення різноманітних матеріалів., де все стирається, змішується, ферментує, вибухає новими можливостями <…> така родинна мішанина – це велике щастя. Я не зміг би жити у релігійно та культурно монолітній країні», – згадував вже дорослий художник.
Питання національності, яке часто гостро постає на прикордонних територіях, також не мало значної ваги для Новосельського. Себе він називав «поляком, але трошки українцем, трошки німцем». Вже у дорослому віці, коли його запитували про його ідентичність, Новосельський критично зауважував, що національність є «найбільш штучної категорії ідентичності, яку люди здатні створити». Художник все своє життя прожив в Польщі, але у старості продовжував молитись українською мовою, а на Різдво співати українські колядки. Тадеуш Ружевич – польський поет та драматург, а також близький друг Єжи Новосельського, – жартуючи про художника, говорив, що той має одне око польське, а друге українське, і в обох часом видно «злий блиск».
«Все те, що пізніше протягом життя я реалізував у живописі, було визначено цим першим зіткненням [з іконами] у львівському музеї»
Єжи Новосельський виховувався у сімʼї інтелігентів, тому з малечку був знайомий з книгами, музикою та живописом. Згадуючи свою першу зустріч з мистецтвом художник описує перший похід в оперу у віці 11-12 років. Однак подія, яка вплине на все творче та духовне життя Новосельського станеться восени 1939 року. Одразу після початку Другої світової війни родина Новосельських на короткий час переїздить до Львова. Саме там юний Єжи відвідує галерею мистецтв з багатою колекцією іконопису.
«Моя свідомість була атакована колосальною кількістю ікон, які були першокласними витворами мистецтва <…> Враження було настільки сильним, що я ніколи не забуду цієї зустрічі з ними. Коли я дивився, я відчував просто фізичний біль, у мене паморочилася голова, я відчував задишку, у мене підводили ноги, я не міг перейти з однієї зали в іншу <…> Все, що я пізніше протягом життя реалізував у живописі, – навіть якщо це ззовні здавалось відходом – було визначеним цією першою зустріччю у львівському музеї», – згадував той доленосний похід до львівської галереї Єжи Новосельський.
Після повернення до Кракова, шістнадцятирічний тоді Єжи вступає до Інституту художньої техніки / Kunstgewerbeschule. Це був єдиний гуманітарний навчальний заклад, дозволений німецькими окупантами. Теоретично там мусили вчитись мулярі, тинькарі, ткачі. Однак на практиці це була підпільна Академія образотворчих мистецтв, звідки згодом вийшли майбутні художники, графіки, ілюстратори, сценаристи, історики мистецтва та критики. Як зазначає дослідниця життя Новосельського Кристина Черні, у цій школі формується ціле покоління художників-авангардистів. Вони крали мистецькі журнали з бібліотеки інституту, вивчали нові течії у сучасному мистецтві, спільно проводили вечори за обговореннями та роботою. Коли, після виявлення такої діяльності, інститут закривають «підпільний університет» продовжує існувати.
З 1942 року Єжи Новосельський, однак, вже не бере в ньому участі. Навесні того року молодий художник звертається до ігумена Свято-Успенської Унівської лаври Климентія Шептицького з бажанням вступити до монастиря. За три місяці Єжи закінчує короткий навчальний курс, пише матуруВипускний іспит, що складається на закінчення середньої школи та дає право подальшого навчання, та розпочинає новіціат у монастирі. Життя послушника складалось з 8 годин молитви, 8 годин праці та 8 годин відпочинку. Саме в рамах роботи Новосельський вчиться іконопису, а також відвідує Львівську галерею мистецтв, де тижнями вивчає збережені там ікони. Однак перебування художника у монастирі не тривало довго. А після повернення до Кракова Новосельський на певний час втрачає віру – цей етап атеїзму у його житті тривав 12 років.
«Мистецтво не боїться пропаганди, мистецтво боїться посередності»
Останні роки війни Новосельський проводить у Кракові. Одразу після її закінчення вступає до академії мистецтв, однак витримує там ледве півтора року. Академічну освіту йому замінює перебування у спільноті молодих митців – зустрічі у майстернях, спільні виставки.
Єжи Новосельський захоплювався сучасним мистецтвом, був добре обізнаний з імпресіонізмом, кубізмом, абстрактним живописом. Саме з абстракцій починається художня карʼєра Новосельського, яка триватиме понад півстоліття. Однією з найбільш відомих робіт художника з кінця 1940-х (тобто початку його художнього шляху), є робота «Битва при Аддис-Абебі», написана у 1947 році. Сам Новосельський описав цю картину так: «План бою з тонкими і крихітними кружечками топографічних знаків, вибухами гранат (круглі білі хмари). Колір, яким я малював форми, що з’являлися, нагадував колір країн, за якими я сумував у дитинстві, а саме Абіссінію – план битви та блакитний колір Абіссінських гір – так була створена битва при Аддис-Абебі».
У лютому 1949 року на загальнопольському зʼїзді художників (Związek Polskich Artystów Plastyków) офіційно приймається курс на соцреалізм у мистецтві. Єжи Новосельський, краще знайомий з історією Росії, від самого початку має менше ілюзій щодо політичної ситуації в Польщі та приходу до влади комуністів. Однак художник тримається на певній дистанції від ідеології, а ті часи описував так: «Мистецтво не боїться пропаганди, мистецтво боїться посередності. Я покладав певні надії на соцреалізм <…> У якийсь момент я подумав, що на цій хвилі піде велике мистецтво, мистецтво нової пригоди, наприклад, щось на кшталт гіперреалізму…».
У цей час Новосельський зберігає свою художню незалежність: далі малює абстракції, але не відкидає повністю офіційну доктрину. Як зазначає Кристина Черні, Новосельський «скоріш всього просто не здатен виконати “ідеологічно правильної” картини». Хоча він малює великі полотна, де зображує спортивні сцени, акробаток та плавчинь, всі його роботи цього періоду не приймаються на виставки.
У другій половині 1950-х років відбувається послаблення політичного режиму, і вже у 1956 році Єжи Новосельський показує 12 своїх робіт на бієнале у Венеції. Починається активний етап у творчому житті художника – він постійно виставляється, пише роботи з теології та історії мистецтва, стає лауреатом державних нагород. А також викладає у Краківській академії мистецтв.
«Справжній атеїзм є найкоротшою дорогою до Бога»
У 1951 році Єжи Новосельський отримує пропозицію зробити декорації православної церкви у селі Грудек. Після цього він самостійно виконує поліхромію церкви Народження Діви Марії у місті Кентшин. Саме робота над цим розписом, а також розмови з православним теологом Єжи Клінгером, який був настоятелем у церкві, відкривають у Новосельському зацікавлення філософією та теологією. Зрештою, невдовзі після роботи у Кентшині, художник відновить свою віру в Бога і стане практикуючим членом православної громади. Однак, як він стверджуватиме, це буде зовсім інша віра, більш усвідомлена, ніж та, яка супроводжувала його в дитинстві: «Я дуже ціную стадію атеїзму. Людина, яка не пережила досвіду справжнього атеїзму, в чомусь неспроможна у своєму духовному розвитку. Я вважаю, що досвід атеїзму є найосновнішим метафізичним досвідом людської свідомості. Тому багато богословів вважають справжній атеїзм найкоротшим шляхом до Бога».
Виразною рисою творчості Єжи Новосельського стало створення так званих світських ікон – робіт, де здавалося б буденні теми набувають вищого, сакрального значення і зображені у відповідний спосіб. Прикладом такої роботи є картина «Таємниця наречених» (1962). У центрі композиції ми бачимо майже оголену жінку у товаристві чоловіка. По боках від головної сцени у вигляді мініатюр художник зобразив сцени з життя цієї пари. Як пише Юліта Делуга, описуючи цю роботу, «тема таємничої зустрічі жінки з чоловіком – мотив повністю несакральний, була поміщена у рами ікони. Новосельський підносить тут сферу profanum до сфери sacrum, і тим самим, через свій живопис, сакралізує дійсність». І дійсно, одного погляду на полотно достатньо, щоб помітити візуальну схожість з візантійськими, канонічними православними іконами, де в центральний образ святого обрамляють менші зображення – сцени з життя.
Поєднання буденності та священності у Новосельського відбувається не тільки у «світських» роботах. Так само як у сучасний живопис він привносить елементи іконопису, так само відбувається і зворотний процес – елементи абстрактного живопису проникають в ікони. «Ікона пронизана духом абстрактного мистецтва. Ці два світи, перший – певної визначеності, характерної для реалістичного, відтворювального живопису, і другий – світ вільної абстрактної творчості, існують у нашій іконі <…> у найбільшому ступені напруження і як би на рівних умовах», – писав про свою творчість художник.
У доробку художника не тільки десятки ікон, які сьогодні можна побачити у православних та греко-католицьких церквах по всій Польщі. Єжи Новосельський був також автором кількох масштабних розписів церков та костелів. Деякі з його робіт, як наприклад, розпис академічного костелу Католицького університету в Любліні, так і лишились на папері. Деякі були втілені в життя і до сьогодні доступні для вірян та простих відвідувачів. У тому ж Любліні Новосельський здійснив розпис каплиці для греко-католицької семінарії. Однак однією з ключових робіт Єжи Новосельського є будівництво та розписи греко-католицької Церкви Різдва Богородиці у місті Білий Бір. Тут художник був не тільки автором внутрішнього оздоблення, але й автором проєкту самої будівлі. За стилем церква нагадує ранньохристиянську тринефну базиліку. У середині святиня розписана у темно-зеленому, білому та червоному кольорах.
Людина «прикордоння», як сам себе називав Новосельський, він завжди існував на стику різних культур, релігій, мистецьких течій. У своєму житті та творчості Єжи Новосельському вдалось поєднати те, що у загальній свідомості вважається майже несумісним: буття поляком і українцем; глибоку віру і такий само глибокий атеїзм; католицизм і православʼя, абстрактний та сакральний живопис. Один з найближчих друзів художника Тадеуш Ружевич так описав Новосельського: «[Його] живопис – це живопис розіпʼятий на раменах любові “небесної” та любові “земної”. Роздертий між ними двома, художник іноді нагадує ангела, а іноді кажана, що висить у підземеллях спустошілої святині. Новосельський розривається не на поверхні полотна, дошки чи стіни, але у підсвідомості, за межами картини».
Єжи Новосельський помер 21 лютого 2011 у Кракові. Похований на Раковицькому цвинтарі.
Рішенням Сейму Польщі 2023 рік встановлено роком Єжи Новосельського.
Анастасія Верховецька
У тексті використані матеріали з книги Кристини Черні «Nietoperz w świątyni».