У 2014 році Росія силою відібрала в України Крим. Цьому передував псевдореферендум, що характеризувався масовими порушеннями прав людини та тотальним гребуванням міжнародним та українським правом. Про силу мирного протесту, про те, чому Путіну вдалося анексувати Крим лише за допомогою сили та про ситуацію із дотриманням прав людини на півострові говорили під час дискусії в Українському домі у Варшаві журналіст і публіцист Павло Казарін і представник Гельсінської спілки з прав людини Ленур Керимов.
Упродовж двох останніх років Кремль створив в Криму загальну атмосферу страху та репресій. Прихід російських окупантів на півострів – це час переслідувань кримських татар, місцевих українців, громадських активістів, незалежних журналістів та представників Української православної церкви Київського патріархату.
Українська влада до нині не виробила ефективної політики щодо окупованого півострова. Лиш під тиском громадянського суспільства Київ робить якісь кроки у цьому напрямку. Українські політики обмежили свою активність до мінімуму, заявивши лиш, що це окупована територія. Українські можновладці не мають стратегії того, як можна б було «перетягти» на свій бік місцеве населення, аби у випадку можливого референдуму у майбутньому вони висловилися за повернення до України. Крім того, тема Криму зрідка тепер з’являється на міжнародних салонах, хоча американські та європейські санкції продовжують діяти.
«25 років Криму у складі вільної України були найбільш спокійними для кримських татар, тому вони так активно чинили опір окупантам»
Як зауважив правозахисник Ленур Керимов, в історії кримськотатарського народу 25 років Криму у складі вільної України були найкращим часом від 1783 року – коли півострів був приєднаний до Російської імперії.
«Це роки, коли не було переслідувань, злочинів проти кримських татар, адже депортація в 1944 році – це злочин геноциду, вчинений сталінським режимом. Ці 25 років були найбільш спокійними для кримських татар, тому вони так активно чинили опір окупантам», – аргументував Ленур Керимов.
Він розповів, що нині його знайомі в Криму почуваються пригноблено і говорять, що на півострів повернулися 1970-і роки – радянські часи у вигляді доносів, обшуків, переслідувань, викрадень, побиттів, катувань.
«На сьогодні є щонайменше 17 осіб, які просто зникли, але є багато випадків, про які нічого невідомо. У перші дні окупації було вбито п’ятеро людей, серед яких Ришат Аметов, який у Сімферополі вийшов на одинокий протест і якого викрала кримська “самооборона”. Пізніше його понівечене тіло знайшли зі слідами тортур. Основна мета окупаційної влади – це залякування не лише кримських татар, але і проукраїнськи налаштованих людей, які виступили проти окупації. В Криму не залишилося незалежних медіа, тиск чиниться на членів Меджлісу. Маємо справу із політичними процесами, вибиттям зізнань. Відбувається послідовна заборона використання кримськотатарської мови. Молодим кримським татарам приходять повістки до російського війська, тому вони змушені втікати з Криму. Це політика “мирного” висилання кримських татар з півострова. Росія бореться з усіма, хто ще в змозі чинити опір окупаційній владі», – відзначив Ленур Керимов.
«Якщо для України Крим є півостровом, то для Росії він залишається островом»
Своєю чергою Павло Казарін, який виїхав з Криму до Києва, звернув увагу, що спочатку Росія намагалася здійснити переворот в Криму без армії, але через протест проукраїнських активістів та кримських татар, їй це не вдалося. Тому Кремль пішов жорстким сценарієм і ввів армію. Публіцист наголосив, що якщо для України Крим є півостровом, то для Росії він залишається островом.
«Інфраструктура Криму залежить від материкових областей України. Півострів залежний від української електроенергії, продуктів, прісної води. Росія не зможе вирішити багато проблем Криму, навіть вкладаючи у нього великі кошти. У перші місяці анексії людям виплачували підвищені зарплати і пенсії для того, щоб виправдати їх очікування. Але у 2015 році всі ці надбавки зникли», – наголосив публіцист.
Павло Казарін ствердив, що відповідь на запитання «Як живеться у Криму?», багато у чому залежатиме від того, кому саме його буде поставлено.
«Якщо його [запитання – ред.] поставити військовим, спецслужбовцям або поліції, то у них буде все добре. Пенсіонери теж так відповідатимуть, але не тому, що вони отримують вищі пенсії, а тому що вони пенсіонери. У Криму завжди були сильні не так проросійські, як прорадянські настрої. Крим не міг знати про реалії життя в Росії, значна частина місцевих людей, які хотіли приходу Росії, насправді мріяли про повернення до Радянського союзу», – додав Казарін.
Кримські татари – найбільш «нерадянські» із переважної частини «радянського» Криму
Як пояснив публіцист, найбільший тиск на кримських татар окупаційна влада здійснює тому, що вони найбільш «нерадянські» із переважної частини «радянського» Криму.
«Кримські татари не можуть бути прорадянськими, бо мати ностальгію за країною, яка відправила твій народ в депортацію й упродовж наступних 50 років не дозволяла повернутися на батьківщину, неможливо. Багато з моїх знайомих, хто залишився жити в Криму, кажуть, що настрої за останні два роки дуже змінилися. Розчаровані навіть ті, хто був від початку проросійськи налаштованим. Росія принесла їм прапор, відсутність української мови та підручники з історії. Все інше лише погіршилося – корупція, бюрократія, безкарність поліції», – зазначив Казарін.
«Те, що зараз відбувається в Україні – це питання про те, чи зможе громадянське суспільство приватизувати собі державу»
Павло Казарін наголосив, що Крим упродовж довгого часу був для України терра інкогніта, було дуже загальне уявлення про півострів. Водночас він додав, що Крим теж не особливо розумів Україну. А тому українці нині не мають вибору і тому змушені зрозуміти «що таке Крим». Публіцист переконаний, що про півострів сьогодні слід розмовляти без стереотипів, позбуваючись загальних уявлень.
«Два роки після Майдану рух в Європу виявився значно повільнішим, ніж ми сподівались. Але це проблема наших очікувань. Український Майдан був настільки кінематографічним за своїм змістом, що ми сприймали його як кіно із гепі-ендом: після втечі Януковича підуть титри й герої вийдуть за кадр, взявшись за руки. Реальне життя не схоже на фентезі. Воно скоріше схоже на серіал “Гра престолів”. Те, що зараз відбувається в Україні – це питання про те, чи зможе громадянське суспільство приватизувати собі державу», – вважає журналіст.
«Інформаційна робота у сфері повернення Криму: робота з кримцями, мешканцями материкової України та співпраця з міжнародними організаціями»
За словами Павла Казаріна, Україна має нині три важливі напрямки інформаційної роботи у сфері повернення Криму: це робота з кримцями, мешканцями материкової України та співпраця з міжнародними організаціями.
«Міф на тему проросійських настроїв кримців є неправдою. В Криму є 25% проукраїнськи налаштованих людей, які готові підтримати Україну. Ще 35-40% кримців є дуже проросійськими. Інші 40% – це ті, кому байдуже під яким прапором жити. Їм головне – повний холодильник, щоб не було війни та була стабільність. Тому за них треба боротися на інформаційному рівні, бо вони зараз розчаровані Росією. Вони так само можуть ситуативно приєднатися до проукраїнськи налаштованих людей і тоді перевага буде на нашому боці», – переконаний Казарін.
Другий напрямок інформаційної політики України має бути скерований до самих українців, яким слід пояснювати, чому Крим має залишатися в складі України.
«Медіа показують війну в Донбасі, бо там гинуть люди, стріляють танки. Про Крим майже не говорять, бо там “нічого не відбувається”. Але без Криму не було б Донбасу. Це перший акт цієї війни. Люди, які їхали на схід і захоплювати там органи місцевої влади, прибували туди з Криму. Наш меседж простий – війна закінчиться тільки тоді, коли Крим повернеться в Україну», – наголосив публіцист.
На переконання Павла Казаріна, третій напрямок інформаційної кампанії – це пояснення міжнародним організаціям, чому Крим і його статус важливий для Заходу. Вагомим аргументом, на думку журналіста, може буде аналогія анексії Криму і чехословацьких Судет нацистською Німеччиною в 1938- році.
«30 тисяч людей з Криму – це політичні біженці, які не хотіли змиритися з тим, що Росія відібрала їхню рідну землю»
Як зауважили учасники дискусії, нині в Україні нараховують близько 1,7 млн внутрішньо переміщених осіб, здебільшого з Донбасу. З цієї цифри лише 30 тисяч – кримці. Казарін вважає, що важливо розуміти, чому є така велика диспропорція.
«З Донбасу люди втікали від війни, бомб, руйнувань. В Криму не було війни та загрози життю. 30 тисяяч людей з Криму – це політичні біженці, які не хотіли змиритися з тим, що Росія відібрала їхню рідну землю. Багато хто нині не може виїхати звідти, бо вони мають старих батьків, малих дітей, а кримські татари не уявляють як це – поїхати у “добровільну” депортацію», – підкреслив він.
Як додав Павло Казарін, про активність проукраїнських кримців нині не чують, бо лише фраза «Крим – це Україна» вважається окупаційною владою закликом до порушення територіальної цілісності Росії, за що настає кримінальна відповідальність. Але це не означає, що голосів цих людей немає. Як нагадав журналіст, у 2013 році в Україні так само не чули тих, хто пішов у добровольчі батальйони та став волонтерами, а тому про це слід пам’ятати, коли мова іде про Крим.
Зустріч у Варшаві організована Громадським комітетом солідарності з Україною, Гельсінською спілкою з прав людини, Об’єднанням українців у Польщі та фондом «Наш вибір».
Підготував Тарас Андрухович