У рамках аболіції минулого року більше 4,5 тис., іноземців врегулювало своє перебування у Польщі, а близько 3 тисяч заявок – відхилено. Найбільше заявок подано у Мазовецькому воєводстві – 7400.
Згідно з даними Департаменту легалізації перебування Управління до справ іноземців у Варшаві, протягом аболіції усього подано 9555 заявок на легалізацію перебування. Найчисленнішою групою були громадяни В’єтнаму (2196 заяв), України (2015), Пакистану (1424), Бангладешу (766) та Вірменії (715). У більшості серед заявників домінували чоловіки, однак у випадку громадян України ця статистика була іншою: 1214 заявок подали жінки, а 850 – чоловіки.
Як підтвердили працівники Управління до справ іноземців, відмови стосувалися переважно людей, які до Польщі потрапили в рамках т.зв. «аболіційного туризму» (тобто нелегально перебували в іншій країні Шенґенської угоди, але на аболіцію приїхали до Польщі). В основному це були громадяни Пакистану (1424 особи) та Бангладешу (майже 800). У випадку українців негативно оцінено 250 заявок – проте з другого боку, наші співгромадяни отримали й найбільше позитивних рішень (1571 осіб), оскільки заяви подавали переважно впевнені в тому, що немає більших перешкод, щоб їх статус у Польщі було врегулювано.
– Будучи тут, я завжди думала про свій дім і дітей, яких залишила в Україні. Туга за близькими напевно штовхала до врегулювання статусу. З подругою нам набридло жити в постійному страху. До того ж, ми бачили, що людей з такими ж проблемами – багато, – розповідає Леся Костіна, яка скористалася аболіцією й допомагала іншим заповнювати заявки.
Натомість експерти Управління звертають увагу, що у них були більші сподівання щодо зацікавлення аболіцією. Серед причини малого зацікавлення називають не лише певні побоювання мігрантів – як виявляється, є й інше.
– Приїжджаємо до Польщі, бо на батьківщині немає роботи. А коли хтось подає документи на малу аболіцію, відтак мусить виїхати додому й чекати довший час, щоб знову сюди повернутися. Після цього він вже не матиме роботи, яку мав досі. Я не подала заявки, і хоч я далі є нелегалом, то маю роботу. Думаю, таких як я, багато – вважає Надія зі Львова.
Аболіція була темою засідання Комісії національних і етнічних меншин, яка пройшла наприкінці січня у Сеймі. Учасники дискусії здивовані невеликим зацікавленням процесом. На думку державних службовців, які були присутні та засіданні, цей факт може бути доказом того, що в Польщі іноземців з неврегульованим статусом – значно менше, ніж передбачали, зокрема, неурядові організації.
– Можливо, 150 тис. нелегальних мігрантів – це зависока цифра, адже нелегальна міграція – це явище, яке важко виміряти, – ствердила Моніка Прус з Департаменту міграційної політики при Міністерстві внутрішніх справ Польщі. Державні установи на основі кількості зобов’язань до виїзду з Польщі, депортаційних наказів і затримань Прикордонною службою розраховували, що всіх нелегальних мігрантів – не більше, ніж кілька десятків тисяч. Натомість Ксенія Наранович з Фонду розвитку «Крім кордонів» говорила, що положення закону про іноземців часто інтерпретуються не конче на користь осіб, які намагалися скористатись аболіцією. Наступне питання, ті, які втратили свої документи, не завжди могли отримати їхні копії, а у випадку закордонних паспортів дипломатичні установи деяких держав взагалі відмовлялися їх видавати. Також боялись подачі відбитків пальців, і дехто міг подумати, що у випадку негативного рішення це дозволить його відшукати відповідними службами.
Підсумовуючи процес аболіції, варто зазначити – може, не стільки важливим було число осіб, які нею скористалися, але те, що вона допомогла вирішити проблеми конкретних людей – у питанні працевлаштування, медичної опіки, нормального функціонування у суспільстві.
Ева Пєхота,
Управління до справ іноземців
Важко сказати про число людей, які нелегально перебувають на території Польщі, проте ми оцінювали до аболіції, що тих, хто їй підлягатиме, буде 50–80 тис. Від деяких неурядових організацій ми отримали дані навіть про 500 тис. таких людей. Але ми у це не вірили. Аболіція була спрямована до конкретної групи осіб, які перебували у нас не менше чотирьох років. Ми не розраховували, що кожен, до кого спрямована аболіція, нею скористається. Під час тривання аболіції ми помітили, що у перші дні заяви склали ті, які вже раніше знали, що аболіція буде й тільки чекали з заповненням заявки. Інші чекали – а що буде з тими особами, які подали заявки, чи їх не почнуть розшукувати відповідні служби. Чергова велика хвиля подачі заявок припала наприкінці аболіції. Ці явища лише свідчить про це, що мігранти стежили за процесом. На сьогодні усі заявки розглянуті воєводами. Однак деякі ще в нас, ми їх перевіряємо (буває, хтось подавав апеляцію на рішення воєводи тощо). Думаю, розгляд справ окремих осіб може тривати навіть до кінця цього року.
Павло ЛОЗА