За успіхом українського наступу на територію Російської Федерації в Курській області стояли тиша та здивування. Вперше після Другої світової війни Росія змушена захищатися на своїй території. Це, безсумнівно, удар по престижу путінського режиму. Чим би не закінчилася українська операція, вона вже увійшла до підручників сучасної війни.
«Окупація Харківщини зупинена. <…> Курська операція вирішила питання неокупації Сумщини і Чернігівщини. <…> Мало того, розбила серйозне угруповання, велику кількість військ <ворога>», – так відповів на запитання про досягнення цілей наступу в Курській області Володимир Зеленський під час пресконференції 27 серпня.
Також український президент додав, що завдяки операціїРосія уже перекинула війська з Харківського і Запорізького напрямку: «Чи буде далі – залежить від нас, скільки ми будемо продовжувати Курську операцію».
Наприкінці серпня інфошум навколо дій в Курській області стишився. Водночас є багато розмов про ситуацію у Донецькій області на Покровському напрямку. Інформація звідти дедалі гірша. Російська армія на цьому напрямку не гальмує свій наступ, навпаки, нарощує зусилля. І українські сили, які там обороняються, помітно ослаблені.
Як українські війська в Курській області змусити росіян діяти, покаже час. В останні дні серпня також почала надходити інформація про українську активність у Білгородській області. Але її масштаби важко оцінити.
Найкраща форма захисту – напад
Зранку 6 серпня у російських соцмережах почала з’являтися інформація, що українські війська перетинають російський кордон.
Спочатку на це мало звертали уваги. Військові з України вже здійснювали рейди на територію Російської Федерації у минулому та на початку цього року. Проте невдовзі з’ясувалося, що цього разу українська операція є значно масштабнішою та не є лиш пропагандистською акцією.
З першого дня операції російська влада намагалася применшити значення боїв у Курській області. У російському Міноборони спершу заявляли, що близько 300 українських «бойовиків» атакували російський кордон. Напад цієї «диверсійно-розвідувальної групи» мали відбити і вона відійшла на територію України.
Але опубліковані в мережі кадри з російських розвідувальних безпілотників показали, що регулярні підрозділи ЗСУ з важкою технікою перетинали російсько-український кордон з боку Сумської області. Це відбувалося в повній тиші офіційного Києва.
У Кремлі довго думали, як реагувати, але приховувати реальну ситуацію вже було неможливо. На другий день операції, за словами російських коментаторів, українські війська увійшли на 10-15 км вглиб від кордону і взяли під контроль близько десяти міст.
7 серпня, після більш ніж доби мовчання, Володимир Путін скликав позачергове засідання Ради безпеки Росії, під час якого заявив, що «київський режим» вчинив «масштабну провокацію». У відповідь начальник генштабу російських військ Валерій Герасимов пообіцяв швидко відновити контроль над російською територією у Курській області. Російське командування також заявило, що нападників було більше, ніж це було подано раніше (зараз говорять про близько 1000 тисячі військових плюс резерв).
Водночас в інтернеті почали з’являтися українські відеозаписи, на яких видно зайняті російські місцевості та західне обладнання, яке використовує українська армія.
Українські військові зазначають, що, на відміну від східного фронту в Україні, у Курській області немає регулярної лінії фронту, що дає великий простір для маневру. І, судячи з отриманої інформації, українці справді намагаються цим скористатися, оскільки вже мали досвід подібних стрімких маневрових операцій під час контрнаступу в Харківській області у вересні 2022 року. Це теж час, за який вони можуть скористатися тим, що росіяни ще не зібрали достатньої кількості військ, за допомогою яких вони могли б стабілізувати фронт у Курській області.
Українські війська змогли зайняти російське місто Суджа, розташоване за 10 км від кордону, а потім розширити контрольовану територію в різних напрямках. Зокрема, українці дійшли до річки Сейм і знищили авіаударами усі постійні переправи через цю річку, яка протікає в західній частині Курської області. Зруйновано також понтонні переправи. І це може змусити російські війська відійти з цього району, щоб не потрапити в оточення.
Через два тижні після початку операції українські експерти та військові повідомляли, що українські війська продовжують просування. Водночас було помітно збільшення кількості російських військ, які перекидаються в цей регіон.
«Мені подобається, що знову мінімум інформації і тиші. На цьому етапі головне убезпечити фланги та зміцнитися», – написав 23 серпня в Телеграмі військовий блогер Богдан Мірошников.
«Ми продовжуємо просуватися вперед. На сьогодні взято під контроль 1294 квадратних кілометрів, 100 населених пунктів», – повідомив 27 серпня головком ЗСУ генерал Олександр Сирський, додавши, що в ході операції в полон потрапили 594 російські військовослужбовці. Захоплення такої великої території призвело до створення Києвом військової комендатури в Суджі. Її завдання, серед іншого, – координація гуманітарної діяльності для російського населення, що залишилося в цьому районі.
Водночас президент Зеленський під час пресконференції 27 серпня наголосив, що Україна не має наміру окуповувати російські території. А дії на території Росії є частиною оборонної операції.
Україна в активній «стратегічній обороні»
«А те, що вони поки що не забирають війська з Донеччини, – це зрозуміло, це їхній стратегічний напрямок, там їхні найпідготовленіші війська… Їх цікавить повна окупація Донбасу… Не вийде, і ми над цим працюємо», – сказав 27 серпня Зеленський.
Але інформація, що надходила наприкінці серпня з Донецької області, особливо з Покровського, стає дедалі тривожнішою. Наприкінці серпня росіяни досягали подальших тактичних успіхів і ніщо не вказувало на можливість стабілізації фронту з українського боку.
Після вигнання російських військ з півночі країни навесні 2022 року та двох успішних контрнаступів у Харкові та Херсоні українська армія зазнала поразки в черговому контрнаступі у Запорізькій області у 2023 році.
Восени минулого року Україна перейшла до «стратегічної оборони». Після багатомісячних боїв у середині лютого росіянам вдалося захопити Авдіївку, а потім просунутися далі на захід.
10 травня російські війська атакували північну частину Харківської області. За словами українських експертів, однією з цілей цієї операції було розтягнути фронт і змусити українців перекидати туди свої сили, які вкрай були необхідні для зміцнення донбаського напрямку. Росіян зупинились на Харківщині, хоч бої на цьому напрямку продовжуються.
У липні ситуація в Донецькій області ще більше загострилася, а на деяких напрямках навіть стала критичною. Зайнявши на початку року Авдіївку, у наступні місяці росіяни поступово пробивались до Покровська, одного з ключових для нашої оборони міст Донбасу, які залишаються під контролем України.
Наприкінці серпня російські війська були приблизно за 10 кілометрів від Покровська. Раніше деякі експерти стверджували, що в міру наближення до міста росіянам буде складніше просуватись, оскільки їм доведеться воювати за прилеглі міста. Однак 27 серпня виявилося, що росіянам увійшли у Новогородівку – містечко на шляху до Покровська. Водночас почалися бої за більше місто Селидове, розташоване на південь від Покровська. Ймовірно, оборона там була організована краще.
Паралельно тривають важкі бої у місті Часів Яр, яке росіяни намагаються захопити за будь-яку ціну. Втрата міста відкриє російській армії шлях до Костянтинівки, а далі до Краматорська та Слов’янська.
Скориставшись помилками українського командування росіяни прорвали оборону у районі Торецька, там, де лінія фронту не змінювалася з 2014 року. Таким чином цей район став черговим місцем запеклих боїв.
У другій половині серпня українська влада оголосила про примусову евакуацію батьків і дітей, закликавши при цьому усіх жителів виїхати в безпечні місця. Досі щодня до Покровська їздять потяги. Наприклад, один з них евакуював 22 серпня 371 людину. Люди їздять і власним транспортом, за даними місцевої влади виїжджає 600-700 людей на день.
Відділення банків припиняють роботу у Покровську, працюватимуть лише банкомати. В останні дні серпня у Покровській міській громаді залишилося 53 тисячі людей, з них 3545 дітей.
Вирішальні бої за Покровськ можуть розпочатися восени. Але, на думку українських військових і експертів, його захоплення стане складним завданням для росіян. Українці сподіваються, що ворога вдасться там зупинити. В іншому випадку російська армія відкриє шлях на захід у бік Дніпропетровської та Запорізької областей.
Курський успіх?
У такій складній ситуації на Донеччині, здавалося б, українському командуванню слід думати насамперед про посилення оборони у найбільш критичних місцях. Однак була обрана інша, більш ризикована тактика.
З одного боку, ми бачимо, що рейд на Курщину наразі не приніс очікуваних результатів щодо відведення російських військ від найгарячіших ділянок фронту. З іншого боку, як зазначають українські експерти, важливим є те, що росіяни все одно змушені перекидати сили, які вони могли б направити в бої на території України.
Важливим є психологічний аспект, пов’язаний із підняттям настрою в українському суспільстві, хоча б тимчасово. Українське командування та армія показали, що, захищаючись, здатні розгортати та вести блискучі широкомасштабні наступальні дії.
І це також дає сигнал Заходу. По-перше, не варто боятися червоних ліній, про які говорить Кремль. Найкраще про це свідчить реакція Путіна, який, судячи із записів, спочатку здавався явно розгубленим. Тому Заходу не варто боятися дозволяти Україні використовувати їхню зброю для нападу на російські військові об’єкти в глибині російської території. По-друге, це сигнал, що якби західні партнери надали більше зброї, українці могли б захищатися ефективніше.
Пьотр Андрусечко, Київ