Лаврів – це місце особливе. Маленьке село знаходиться у Старосамбірському районі Львівської області, усього в 20 км від польсько-українського кордону. Видається, що час тут зупинився, історія завмерла. Це оманливе враження. Історія вирує, вона жива.
Найбільше таємниць приховує Лаврівський монастир св. Онуфрія, заснований у середині XIII століття. Лаврівський монастир є одним з найстаріших монастирів культу св. Онуфрія в Україні. Лаврів оповитий легендами про заснування монастиря, про зберігання мощів св. Онуфрія (існує думка, що це було єдине місце зберігання його мощів у східній Європі, потім вони були втрачені під час татарських набігів XVI століття) і про можливі поховання тут князя Лева Даниловича, на честь якого названо Львів.
Лаврів був важливим культурно-освітнім центром Бойківщини у XVI–XX століттях. Уже в XX столітті монастир мав одну з найбагатших бібліотек в Галичині, у фондах якої зберігались стародруки XVI–XVII століть, а також цінна німецькомовна періодика XIX–XX століть. Восени 1939 року за кілька тижнів було розграбовано і практично повністю знищено бібліотеку, церкву перетворено на стайню. Після закінчення війни в Лаврові відкрито школу для дітей з вадами розуму. Таким чином радянська влада руйнувала Лаврів не лише матеріально, але й символічно. З часом Лаврів з релігійного, освітнього та культурного центру перетворився у місце для хворих, яке асоціювалося не з освітою чи культурою, а скоріше з повною їхньою відсутністю.
Молоді люди з України й Польщі, небайдужі до питання локальної пам’яті та історії, вперше зібралися у Лаврові у рамках першої Лаврівської літньої школи у 2009 році. Ініціатором проведення літньої школи був тоді ще студент історичного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка Богдан Сольчаник. Це згодом він стане аспірантом Школи соціальних наук Польської Академії наук та працюватиме в Польщі й Україні над дисертацією, присвяченою виборчим практикам в малих містах західної України. Питання локальних особливостей – влади, історії, культури, архітектурних пам’яток, – завжди цікавило Богдана, який народився у Старому Самборі неподалік Лаврова.
Тоді, у 2009 році, протягом тижня у Лаврові молоді науковці й студенти зі Львова, Києва та Варшави збирали спогади мешканців села про події 1939 року: прихід радянських військ і розграбування монастиря. Ці живі історії звичайних людей виявились надзвичайно цінним і багатим джерелом для наукового аналізу.
Молоді науковці повернулись до Лаврова через п’ять років, у серпні 2014 року, але вже без Богдана. Б. Сольчаник трагічно загинув від кулі снайпера на вул. Інститутській під час Революції Гідності на київському Майдані. ІІ Лаврівська школа, присвячена його пам’яті, зібрала небайдужих молодих людей, які в своїй науковій чи громадській діяльності продовжують його справу. ІІ Лаврівська школа була організована фондом «Наш Вибір» у співпраці з ГО «Апріорі» у рамках проекту «Польсько-українська співпраця для відновлення локальної пам’яті» за фінансової підтримки програми Польсько-американського Фонду Свободи «Зміни в регіоні RITA», яку реалізує фонд «Освіта для демократії» (Польща).
Об’єктом дослідницьких зацікавлень учасників ІІ Лаврівської літньої школи було не лише питання локальної пам’яті в широкому контексті, а й аналіз родинних історій мешканців села з метою дослідження локальної пам’яті, питань регіональної ідентичності.
Під час літньої школи учасники розробили правила конкурсу для учнів старших класів на тему локальної історії. У вересні цей конкурс був оголошений і проведений у середній школі №1 ім. Богдана Сольчаника м. Старого Самбора. Саме в цій школі Богдан познайомився з історією свого міста та регіону, полюбив історію України. Учням було запропоновано на вибір надіслати історичні розвідки й есеї на тему місць пам’яті Старосамбірщини або намалювати родинне дерево та розповісти про одного зі своїх родичів. Конкурс викликав велике зацікавлення серед учнів. Переможницею стала учениця 11 класу Софія Копач, яка подала на конкурс дослідницьку роботу «Генеологічне дерево та історія життя Вітушинської (Кореновської) Катерини».
Ініціювавши конкурс у школі, учасники проекту «Польсько-українська співпраця для відновлення локальної пам’яті» мали на меті привернути увагу учнів до історії рідного міста, заохотити молодь подивитися оком дослідника на пам’ятки архітектури, сакральні споруди чи просто місця пам’яті – пам’ятник чи меморіальну дошку, – і довідатися більше про, здавалося б, знайомі місця. Організатори конкурсу запропонували учням зробити міні-дослідницький проект, розпитавши бабусю чи дідуся про їхнє життя, про історію власної родини, «живу» історію: болючу, справжню й дуже особисту. Саме такою частиною історії став для міста і для цих дітей герой Небесної сотні Богдан Сольчаник, який віддав життя під час Революції гідності та став історією. Він своїм прикладом показав, що навіть на перший погляд «маленька» історія звичайної людини може стати «великою».
Тетяна РОДНЄНКОВА