Коли живеш далеко від дому, починаєш нестерпно сумувати за своєю культурою та цінувати кожну хвилину, проведену у товаристві рідного слова. А коли вдається поєднати інтелектуальне задоволення із естетичним – вечір, як то кажуть, вдався.
26 травня до Варшавського Українського дому завітали Тарас Компаніченко та Василь Лютий. Опісля офіційно привітання виконавців та гостей, яке провів Петро Тима (Голова Об’єднання українців у Польщі), усі присутні поринули у розмову про творчий шлях Тараса та Василя, українську пісню в минулому та сучасності, а також українську сучасну культуру й ситуацію в Україні загалом.
На думку Тараса Компаніченка однією з проблем в українській сучасній музиці є те, що багатьом важливіше створити новий, хай одноденний та неякісний продукт, тільки щоб він був власним та мав успіх. Він вважає, що варто передусім повертатись до сакрального, давніх українських, архаїчних мотивів, обробляти їх, давати їм нове життя. Лише так можна відшукати власну ідентичність.
Крім того, вважає музикант, важливою проблемою в Україні є низький рівень музичної освіти, яка, зрештою як і вся культура, потребує змін. «У нас інертна система і в культурі, і в освіті, і в міліції – усюди. Вона опирається змінам з усіх сил, але попри війну в країні, ми повинні від влади цих змін вимагати,» – ділиться своїми роздумами Тарас Компаніченко.
Кобзарі також розповіли про поїздки в зону АТО. Хлопцям там, говорять, непотрібні масові виступи та гучні шоу. Концерти в АТО мають бути терапією, дуже важливою є вербальна складова: тексти, слово.
Радять їздити локальними групками, розділятись. Кажуть, що їх місія, така ж як у священників, капеланів: тут не місце для власних амбіцій та резонансних виступів, тут просто потрібно допомагати. Василь Лютий розповів, що солдати часто самі знаходять до них контакти і кличуть, аби приїхали.
Загалом кобзарі зазначають, що живемо у час, коли в Україні з’являється новий вид творчості – творчості військової епохи. Це важливо, адже духовний стержень дає мотивацію боротись.
Після двох годин щирої розмови, насиченої цілим спектром емоцій, цікавої інформації, гумору та душевності, музиканти взялись до своїх чарівних інструментів. Мабуть в кожному українцеві під звуки кобзи, бандури та мелодії давніх українських пісень, у душі прокидається щось сакральне, особливе. Хотілось співати разом, що присутні активно і робили. Лунали козацькі та старі церковні твори, а також пісні на тексти сучасників. Тарас Компаніченко перед кожною новою піснею, розповідав про історію її створення, що дозволяло глибше зрозуміти суть композицій.
Завершилась зустріч близько опівночі, проте від 19:00 години час минав приємно і «смачно», линув як українська пісня під бандуру. З Українського Дому задоволеними вийшли і виконавці і гості, це був щирий вечір, за який дякуємо усім, хто був.
Дарина Попіль
