Нейрохірург із Силезії Людвиг Гуттманн перетворив реабілітацію поранених на спортивний рух, що згодом став світовою Паралімпіадою.
6 березня 2026 стартували зимові Паралімпійські ігри, які триватимуть до 15 березня. З цієї нагоди розповідаємо більше про Людвига Гуттманна та історію створення цих змагань.
Німецький вигнанець, який став провідним нейрохірургом Великої Британії
Людвиг Гуттманн народився у 1899 році в місті Тошек у Силезії – нині це територія Польщі. На той час місто належало Німеччині. У 1918 році він вступив до Медичного університету в Бреслау (нині – Вроцлав), а в 1924 році отримав диплом лікаря. Сам Гуттманн також займався спортом – зокрема фехтуванням.
Після навчання він став хірургом і зосередився на лікуванні травм спинного мозку. Пізніше Гуттманн згадував, що на його ставлення до таких пацієнтів вплинув випадок із молодим шахтарем зі зламаним хребтом, якого він побачив під час стажування в лікарні у Крулевській Гуті (нині Хожув). Лікарі вважали його випадок безнадійним і казали, що не варто витрачати на нього час, адже він усе одно помре. Гуттманн, однак, намагався полегшити його страждання. У ті часи пацієнтів із тяжкими травмами спинного мозку часто прирікали на повільну смерть – вони помирали не від самого ушкодження, а від інфекцій, пролежнів або супутніх хвороб.
З приходом нацистів до влади Гуттман зазнає утисків через своє єврейське походження. Після ухвалення Нюрнберзьких законівНюрнберзькі закони – расові закони, ухвалені в нацистській Німеччині у вересні 1935 року під час партійного з’їзду НСДАП у Нюрнберзі. Вони позбавили євреїв громадянських прав, заборонили шлюби та інтимні стосунки між євреями й так званими «арійцями», а також обмежили можливість євреїв працювати в державних установах і низці професій. Ці закони стали правовою основою системної дискримінації єврейського населення та одним із кроків до подальших переслідувань і Голокосту. його перевели до лікарні, де лікувалися переважно єврейські пацієнти. Хоча він отримував запрошення переїхати до США, Гуттман залишився в Німеччині й продовжував допомагати єврейським пацієнтам у Бреслау.
У листопаді 1938 року відбулася Кришталева ніч – кампанія погромів проти єврейського населення Німеччини та Австрії. За офіційними даними, тоді було вбито 91 єврея, сотні зазнали поранень, а тисячі осіб були заарештовані. Коли Гуттманн дізнався про ці події, він наказав своєму персоналу приймати до лікарні всіх біженців без попереднього огляду. Попри розслідування з боку гестапо у лікарні, йому вдалося врятувати 60 єврейських громадян від арешту та депортації до концентраційного табору.
У 1939 році Людвиг Гуттманн разом із родиною емігрував до Великої Британії. Спочатку його включили до переліку так званих ворожих іноземців, оскільки він прибув із Німеччини, і направили до спеціального табору. Однак уже того ж року його звільнили. Після цього Гуттманн працював у лікарні Редкліфф, де займався науковими дослідженнями.
У 1943 році Гуттманна вже вважали одним із провідних фахівців у Великій Британії. Британський уряд запросив його створити Національний центр лікування травм спинного мозку. Центр відкрили наступного року в лікарні Сток-Мандевілл, де переважно лікували поранених під час війни.
Спорт як спосіб реабілітації для людей, що мають тяжкі хвороби хребта
На початку роботи в Національному центрі лікування травм хребта Гуттманн отримав завдання створити відділення для паралізованих пацієнтів. Як дізнаємося з видання Rzeczpospolita, на той час такими хворими майже ніхто не хотів опікуватися, адже їхні випадки вважали безнадійними. Натомість Гуттманн серйозно взявся за їхню реабілітацію.
Нейрохірург наказав медсестрам перевертати лежачих пацієнтів кожні дві години, щоб запобігти пролежням. Він призначав їм пеніцилін і наполягав, щоб вони підводилися, попри труднощі, які це викликало.
«Він був працелюбним, енергійним, позитивно налаштованим до світу. Хворі згадували, що він завжди усміхався. Дуже дбав про стосунки з пацієнтами. Після робочого дня міг без попередження приїхати до лікарні, перевірити, чи медсестри перевернули хворого, щоб не з’явилися пролежні, або чи їжа для пацієнтів готується за його рекомендаціями. Іноді він приносив до лікарні обладнання з дому – наприклад, книги чи радіо», – розповідає Ева Плюта з Музею міста Вроцлав.
Крім того, як тільки стан здоров’я таких пацієнтів покращувався, Гуттманн змушував їх займатися спортом. Нейрохірург був переконаний, що фізична активність має вирішальне значення для реабілітації. У 1948 році його методика отримала схвальний відгук Міністерства праці та національної служби Британії.
«Він очевидно висококваліфікований спеціаліст із широким світоглядом, проводить чудову роботу, рішуче налаштований повернути пацієнтів до самостійного життя», – йшлося у відгуку Міністерства після візиту до лікарні.
У звіті лікарні Сток-Мандевілл за листопад 1949 року зазначалося, що на початковому етапі лікування зосереджується на загоєнні ран і відновленні функцій різних органів. Другий етап описували так: «Переконати пацієнта, що його стан може значно покращитися і що він знову зможе дивитися на життя під іншим кутом. Фактично він може знову зайняти своє місце у виробництві – працюючи вдома або за наймом. Для досягнення цієї мети пацієнта навчають сидіти, а згодом користуватися інвалідним візком. Коли цього вдається досягти, пацієнту призначають курс фізичної терапії для зміцнення м’язів верхньої частини тіла».
Заснування Паралімпійських ігор
Ще в 1948 році Людвиг Гуттманн провів у лікарні Сток-Мандевілл перші спортивні ігри за участі пацієнтів з інвалідністю. Пацієнти лікарні змагалися з ветеранами з будинку для колишніх військовослужбовців «Стар енд Ґартер» у Річмонді зі стрільби з лука. Ці ігри збіглися у часі із відкриттям Олімпійських ігор у Лондоні 29 липня 1948 року.
Уже в 1952 році ігри набули більшого масштабу й стали міжнародними. До програми додали нові види спорту. Протягом наступних десяти років змагання щороку проводили в лікарні Сток-Мандевілл. Однак у 1960 році вони вперше відбулися на олімпійських аренах у Римі – після завершення Олімпійських ігор. На цих змаганнях був присутній і сам Людвиг Гуттманн.
На той час змагання називалися «Ігри Сток-Мандевілл». Нині вони відомі як Паралімпійські ігри. Від 1960 року їх проводять кожні чотири роки в місті, яке приймає Олімпійські ігри. Щоразу до змагань долучаються дедалі більше країн і спортсменів, а програма поповнюється новими видами спорту. У перших Паралімпійських іграх взяли участь 400 спортсменів із 23 країн.
Зрештою ця ініціатива розрослася й призвела до створення у 1989 році Міжнародного паралімпійського комітету. Відтоді Паралімпійські ігри проводять поруч із Олімпійськими. У 2012 році, коли змагання проходили в Лондоні, на знак визнання того, що витоки Паралімпіади пов’язані з лікарнею Сток-Мандевілл, одного з її символів назвали Мандевіллом (Mandeville).
«Його будуть пам’ятати пацієнти з паралічем у всьому світі»
За свої лікарські та наукові досягнення Людвиг Гуттманн був відзначений Орденом Британської імперії (OBE) у 1950 році, а в 1966 році отримав лицарський титул. У 1976 році його обрали членом Королівського товариства (Fellow of the Royal Society).
Нейрохірург помер у Великій Британії в 1980 році. У некролозі, опублікованому в British Medical Journal, зазначалося, що «його любили і будуть пам’ятати пацієнти з паралічем – не лише його власні, а й інші по всьому світу, які розуміють, що він для них зробив».
Один із пацієнтів Гуттманна згадував його як людину, яка повернула надію в його життя. У некролозі також писали, що він «боровся з будь-якими викликами й вірив, що не програє битву».
Тетяна Шарапова
За матеріалами: nationalarchives.gov.uk, Judisches Museum Berlin, International Paralympic Committee, Rzeczpospolita