За останній рік у країні над Віслою друком вийшла низка книг польських публіцистів (але не тільки польських) про революційні події в Україні, а також про війну, яка кілька місяців по тому розгорілася у країни над Дніпром. Пульс української та європейської історії сьогодні продовжує битися із шаленим ритмом на східних теренах. Відчути його можна на шпальтах польських видань. Я хочу звернути увагу на декотрі із книг, із якими, на мій погляд, варто познайомитися.
Сотні свободи. Україна від Майдану до Донбасу
«Сотні свободи. Україна від Майдану до Донбасу» («Sotnie wolności. Ukraina od Majdanu do Donbasu») — це перша польська книга-репортаж на тему подій в Україні. Автор публікації — Міхал Кацевич є публіцистом видання «Newsweek». У книзі він «на живо» описує перебіг сучасної української історії. Ми не знайдемо тут прогнозів про те, як можуть розгорнутися події.
Разом із автором ми проходимо шлях від початку протестів на Майдані, вуличних протистоянь з «Беркутом», втечі Януковича і формування нових політичних сил. З перспективи звичайних українців та солдатів ми бачимо, як Росія анексує Крим та розпалює війну на Донбасі. Дізнаємося від них про старих та старих-нових політичних акторів. Кацевич ділиться із читачем своїми знаннями про Україну, виходячи поза часові рамки Майдану. Та все ж, розуміння Майдану та сучасної України є для нього найважливіше у книзі.
Книга Міхала Кацевича — це також спроба втамувати спрагу у тих поляків, які мають потребу ближчого погляду на нову Україну. Майдан та війна на сході України є для Кацевича віхою, яка підводить підсумок 25-и років української державності. Образ України у книзі формується завдяки мозаїці менших та більших історій.
«Сотні свободи» можна читати як певну спробу створити загальний образ сучасної України. Однак відсторонення автора від подій, створює певний вакуум у розумінні процесів, які відбуваються в Україні. Із впевненістю автор стає літописцем подій, яким присвячує свою увагу у цій книзі. Це польський крок у бік розуміння нової України та українськості після Майдану.
Тропік Україна
У польському видавництві «Czarne» минулого року вийшла також книжка «Тропік Україна» («Zwrotnik Ukraina»), яку упорядкував Юрій Андрухович.
Це збірка есе, репортажів та соціологічних опрацювань. Завдяки різноманітності точок зору, польський читач має змогу подивитися на Майдан наче з висоти пташиного польоту — видно більше і далі.
«Майдан — це водночас і агора, і гріб», — пише письменниця Катерина Міщенко. «Це місце, де українці відродилися… Я усвідомлюю, що взагалі не знала тих людей, які живуть навколо мене».
«Протягом тих чотирьох місяців Майдану також і ми, сорокалітні, пережили більше епох, ніж будь-коли до цього», — зізнається оглядачка Катя Пєтровська.
У книзі з’являються піднесені тони. Юрко Прохасько, германіст та психотерапевт визнає: «У дні нашої революції я пізнав автентичні героїчні емоції. Адже я віддавна жив переконанням, що герої нам не потрібні».
На шпальтах книги з’являються тексти українських авторів, однак лунає й російський голос, привертає увагу есе відомого австрійського публіциста Мартіна Поллака «Про ніч російської пропаганди». Дуже цікаву статтю читаємо від Тімоті Снайдера, американського дослідника історії Східної Європи, який аналізує Майдан, як народну революцію.
Автором одного із найбільш цікавих есе у збірці є Анджей Стасюк, який розуміє феномен Росії як «неоднозначної держави», що «належить до Європи настільки ж, як і до Азії», де історія постійно відбувається на географічних рубежах. При цьому він не осуджує, а лиш хоче зрозуміти, чому росіяни «не вміють інакше».
Ще не вмерла і не вмре
Книга «Ще не вмерла і не вмре» («Szcze ne wmerła i nie umrze») польського публіциста «Ґазети Виборчої» Павела Смоленського — це «розмова-ріка» із українським письменником Юрієм Андруховичем.
У розмові із Смоленським Андрухович оповідає про український вибух, суспільство, яке, втоптане в землю, все ж зуміло прокинутися. У бесіді із польським публіцистом ми слідкуємо за кривавим сценами, які наповнюються злими (і не завжди) анекдотичними ситуаціями, неочікуваними поворотами подій — це такий собі суспільно-політичний трилер, роман вголос про Україну.
Андрухович є оповідачем та учасником цієї розповіді водночас. Коли в листопаді 2013 року Янукович зірвав підготовку Угоди з ЄС та вибрав повід Путіна, письменник втрачає віру у швидку зміну долі України. Він пригадує поразку помаранчевої революції, суспільний маразм і поки ще скромні протести на Майдані. Пригадує, як сам приїхав на Майдан і побачив мільйон українців.
А як розповісти про вбитих протестувальників, аби уникнути банального пафосу? І це найбільш приголомшлива сцена книги. Письменник будує свій роман-оповідь із Смоленським не тільки навколо раптової зміни долі українців, але й також навколо української самотності. З одного боку є ворог — Росія, яка хоче підпорядкувати собі Україну. Власне Росія, не тільки Путін, бо Андрухович вважає російське суспільство поневоленим пострадянською імперською пропагандою.
Письменник оповідає це все Смоленському у той час, коли Захід починає змінювати політику щодо Росії. Але водночас він скеровує свій гнів та розчарування у бік Європи. Бо має відчуття, що російська пропаганда там здобуває перемогу. Він оповідає, як на книжковому ярмарку в Франкфурті німці питають його про «українських фашистів». Він побоюється також «дивних порозумінь» із Росією.
Юрій Андрухович зауважує також, що в Польщі відбувається ескалація конфлікту з минулого. «В 1993 році польсько-українська розмова про Волинь була значно спокійнішою, аніж зараз, хоча пам’ять та історичні факти не змінилися ні на йоту», — каже він, відповідаючи на запитання Смоленського про Волинську трагедію.
Кров і земля
Натомість у книзі «Кров і земля» («Krew i ziemia») польського публіциста видання «Gazeta Polska» Войцєха Мухи описана війна не триває тільки на сході України.
Вона точиться всередині самих українців. Це розповідь про український народ та несподіваний порив пошуку своєї національної свідомості у країні, яка скидає із себе ярмо посткомунізму та радянського минулого.
Це також книга про червоне та чорне — барви Української повстанської армії, які від початку революції будять побоювання серед поляків. Це книга про кров, що пролита за свободу, гідність та землю, яку українці боронять від вторгнення зі сходу. Це, у першу чергу, розповідь про звичайних людей Майдану, зі якими спілкується поляк, перебуваючи у вирі подій. Польський журналіст відкриває своєму читачеві Україну від Закарпаття до Донбасу — таку, яку не знайдете в засобах масової інформації.
«Войцєх Муха не намагається зворушити читача дешевим сентименталізмом. Він не пропонує і легких відповідей, натомість порушує багато важливих питань про стан української душі та майбутнє народу країни над Дніпром. Читаючи його книжку у своїй квартирі, я знову відчував навколо незабутній та неповторний запах Майдану — диму палаючих коліс, печей, що опалювалися деревом та зігрівали намети і тисячі сердець людей», — читаємо в одному із відгуків на книгу.
«Кров і земля» — це спроба польського автора дати відповідь на прості, але надважливі запитання: якими є українці, чого хочуть, чим між собою відрізняються, яке мають відношення до поляків, чи багато з них готові боротися за свободу, чи свобода є тим, чого прагнуть?
Тарас Андрухович