«Якщо сьогодні українці не відірвуться від Росії, то будуть нескінченно стикатися на тій самій території з тими самими проблемами», – заявив в інтерв’ю Українській службі Польського радіо (УСПР) директор Інституту Східної Європи Варшавського університету Ян Маліцький.
Пане директоре, рік тому українська влада відмовилася підписувати Угоду про асоціацію з ЄС, що призвело до масових протестів. Чи хтось тоді припускав, що мине декілька місяців – і ми будемо свідками регулярної російсько-української війни та відновлення холодної війни між Заходом і Сходом?
Ян МАЛІЦЬКИЙ: Звичайно ні, хоча тепер все частіше можна зустріти людей, які стверджують, що вони про це знали. Це як з падінням комунізму: чим більше від нього минає часу, тим все більше і більше людей говорить, що передбачали його крах. (…) Рік тому можна було лише сподіватися, що Росія не залишить України в спокої. Але річчю незбагненною є те, що Кремль спричинив регулярну війну з Україною, явне зіткнення та розділення двох народів. (…) Путін довів до неймовірної ситуації: сьогодні більшість українців однозначно знає, що вони – українці, що їхнім ворогом є «більшовик» і Москва. (…) Протягом десятків, а може і сотень років «головним ворогом козака» був поляк, не лише в пропаганді, а й у державній думці – а тут Путіну вдалося створити ситуацію, коли кожний політично свідомий українець скаже, що найбільшим ворогом України є Москва. Звичайно, страшне те, що відбувається: знищення, смерть, але з точки зору далекосяжних інтересів України – саме тепер кристалізується українська нація.
В Інституті Східної Європи Варшавського університету Ви навчаєте студентів, зокрема, з України, які повернуться на батьківщину та, можливо, увійдуть до державних структур. Ви робите реальний внесок у розвиток української держави. Як, на Вашу думку, Польща може реально підтримати Київ?
Я бачу два аспекти: у стратегічному сенсі немає речі важливішої, ніж навчання. На засіданні Головної ради вищої освіти Польщі я заявив, що сьогодні нам дуже важливо надавати не сотні, а тисячу або й дві тисячі стипендій (для українців – ред.). Кожна стипендіальна програма, якщо вона триває не менше року, дозволяє стипендіату побачити нове наукове середовище та налагодити контакти. Це має надзвичайний вплив, і я маю сотні доказів цього, адже через Інститут Східної Європи вже пройшла понад тисяча стипендіатів різних напрямків.
А щодо безпосередньої допомоги – Україні просто треба дати зброю. Дати, продати, кредитувати. Польща – це член НАТО, але в Альянсі ніхто не наважиться на військове втручання в Україні: існує переконання, що тоді дійде до зіткнення НАТО з Росією, а цього ніхто не хоче. Вважають, що тоді будь-що може статися, що завжди існує загроза застосування ядерної зброї. Але Україні треба дати зброю, аби українці могли самі себе захистити.
Тобто, якщо у сусіда горить дім, то ми, поляки, не зачиняємося у своєму, а хапаємо відро з водою і поспішаємо на допомогу?
Хто б не був при владі в Польщі, то рано чи пізно він усвідомить одну просту істину – Польща мусить мати союзників на сході континенту, а якщо так, то мусить підтримувати тих, хто нині в біді. Не вдасться створювати союзи інакше, аніж встановлюючи якомога ближчі контакти з білорусами (з державою Білорусь сьогодні не дуже можна), з українцями та Україною, з кавказькими країнами, з Молдовою, а також з балтійськими державами, у тому числі з Литвою, з якою у Польщі нині дуже погані відносини, які вимагають «ремонту». Коли ворог при брамі, то брати повинні єднатися, а не ділитися.
Чи Росія зупиниться?
Я чому вона має зупинятися, якщо їй ніхто не перешкоджає?
Чи не боїтеся Ви, що в Україні повториться сценарій, свідками якого ми були після Помаранчевої революції, коли президент не зміг порозумітися з прем’єр-міністром? Наскільки сильною нині є консолідація української влади?
Це залежить від масштабу загроз та від дій російської агентури в Україні, яка, як нам відомо, – досить значна. Але нині я б не боявся внутрішньої суперечки та безладу в державі. Більшу небезпеку та загрозу я вбачаю у тому, про що Ви запитали – чи зупиниться Росія? Які кордони України вдасться захистити? Я дотримуюсь досить відважної думки, що ми маємо думати не про український Донбас, а про збереження української держави як такої. Може, українці мають колись відважитися на неймовірно драматичний крок і відділитися стіною від сусіда, щось втрачаючи на деякий час. Грузія не переймається втратою Абхазії, адже протягом своєї історії вона вже стільки разів втрачала свої князівства, а потім поверталася цілісною. Грузини вже до цього звикли. Отже, в ім’я порятунку держави, не слід гарячкувати через те, що в цій країні не буде Луганська – варто рятувати країну, яка існує. А може, піти ще далі, за ідеями, які лунали в ХІХ столітті: змінити іменування, алфавіт, відірватися (від зв’язку з Росією – ред.). Я побоююся, якщо українці не проявлять сьогодні драматичної відваги, то будуть нескінченно стикатися на тій самій території з тими самими справами.
Чи погоджуєтесь Ви із тезою, що Росію можна перемогти?
Росія «побєдімая», її можна перемогти – таке переконання панує серед оптимістів. Скажу словами представників передвоєнного прометеївського руху в Польщі: звичайно, Україна пройшла крізь вогонь, було багато жертв, але перемога буде!
Переклав та опрацював Андрій ШЕРЕМЕТ