Про що ви думаєте, коли бачите дату 20 квітня? Ні, це не лише день народження Адольфа Гітлера. В уяві кожного поціновувача точних наук і в моїй теж – це день, коли на світ з’явився найвидатніший мексиканський науковець Маркос Мошинський Бородянський. Дійсно, прізвище в нього – не зовсім мексиканське, але раніше я ніколи про це не думав. Так, я знав, що він був сином емігрантів, але лише після мого переїзду до Польщі я почав досліджувати його слов’янські (а точніше українські) корені.
Маркос Мошинський Бородянський отримав мексиканське громадянство в 1942 році. Йому на той момент виповнився 21 рік. Прізвище видає його походження – Маркос був українським біженцем в Мексиці. Він народився в Києві 1921 року в родині українських євреїв. Цікаво, що йому довелося ділити свій день народження з людиною, яка пізніше хотіла знищити їх усіх. Однак М. Мошинський не залишився у Європі і не був свідком катастрофи, що сталася з єврейським населенням під час Другої світової війни. У віці трьох років він разом із родиною емігрує до Мексики.
Майбутній науковець зростав та навчався в новій для себе країні, але інформації про його молоді роки не дуже багато. Лишилося лише декілька цікавих деталей та історій, наприклад, про те, як він носив на руках свого двоюрідного брата, який хворів на атрофію м’язів, або ж про те, як у віці 18 років поїхав працювати на фабрику до Нью-Йорка. Все, що ми знаємо про нього сьогодні, стосується його професійної діяльності, адже М. Мошинський був піонером атомної фізики в Мексиці та Латинській Америці і вважається одним із найвпливовіших мексиканських науковців.
До того як отримати громадянство, М. Мошинський почав викладати в Інституті квантової механіки Національного університету Мексики. Але його життєві подорожі продовжувалися. Спочатку він поїхав здобувати докторський ступінь до Університету Прінстона в США, де був студентом лауреата Нобелівської премії Юджина Пола Вігнера, а пізніше повернувся на континент, навчався на постдокторській програмі Інституту Анрі Пуанкаре у Франції.
Доробок М. Мошинського в галузі квантової фізики був надзвичайно важливим не лише для розвитку точних наук Мексики, але й наукового прогресу всього світу. Країна, що стала його другим домом, оцінила важку працю видатного фізика й нагородила всіма можливими науковими відзнаками. М Мошинського було номіновано до Нобелівської премії, він отримав ряд важливих нагород, серед яких: наукова премія ЮНЕСКО в 1997 році, премія Принца Астурійського (найважливіша нагорода в іспаномовному світі) в 1988 році, а також Медаль Вігнера (найважливіша міжнародна нагорода з фізики) у тому ж 1988 році.
Цікаво, що 1985 року Маркоса Мошинського було нагороджено премією Національного університету точних наук в Мексиці. Того ж року, 19 вересня, відбувся руйнівний землетрус у Мехіко, під час якого зруйновано багато будинків та загинуло близько 10 000 осіб. М. Мошинський пожертвував усі гроші, які отримав від університету, на допомогу постраждалим.
Науковець лишив свій важливий слід у науковому житті Мексики. Він був президентом багатьох об’єднань та інституцій, серед яких Мексиканське об’єднання фізиків і Академія точних наук. М. Мошинський – редактор і автор незліченної кількості наукових публікацій, розвивав та пропагував точні науки в Мексиці та всій Латинській Америці, вірив у те, що наука – це не національне, а міжнародне надбання. Його дослідження стали вагомим внеском у розвитку світової науки, зокрема праці на тему гармонічного осцилятора й теорії груп («дуга Мошинського» була названа в його честь), що й досі є базовими поняттями атомної фізики й теорії кварків.
Фото взято в Fundación Marcos Moshinsky A.C., Instituto de Física de la UNA
На жаль, 1 квітня 2009 року Маркос Мошинський помер. Він пішов із життя за 11 тисяч кілометрів від того місця, де народився, розмовляючи мовою країни, яка багато років тому його прийняла. Він був українцем, який знайшов свій новий дім у Мексиці й саме там зробив свій неоціненний внесок у світову науку. М. Мошинський був не лише талановитим науковцем, але й мудрою людиною, що підтверджують його слова: «Завдяки науці ми можемо захистити себе від катастроф світу, повеней, ураганів, торнадо тощо. Але найбільшою небезпекою для майбутнього людства є самі люди, відсутність співіснування. Якби ж ми тільки могли довіряти один одному, щоб подолати розбрат, так само, як ми збираємося разом у часи природних катаклізмів і хвороб. Лише за такої умови життя було б кращим для всіх нас».
Влад Гузман