Українка Настя Подорожна давно живе в Польщі – навчалася в Кракові. Вела подкаст про сексуальну освіту, як журналістка працювала з багатьма українськими виданнями. Після початку повномасштабного вторгнення допомагала евакуювати з України в Польщу свою родину. Саме в цей момент Настя зрозуміла, з якою кількістю перепон стикаються жінки, які тікають від війни. Так з’явилася ідея «Мартинки» – бота в телеграмі, який цілодобово приймав запити і допомагав з різними питаннями. Тепер «Мартинка» розрослася і не тільки допомагає біженкам, а й консультує в питаннях сексуальної освіти. Юліана Скібіцька поговорила з Настею про те, як вона працює, з якими складнощами бореться і чого хоче від «Мартинки» в майбутньому.
Розкажи, як з’явилася ідея «Мартинки»?
Я жила в Польщі з 2014 року. Перед тим, як почалася повномасштабна війна, приїхала в Україну. Про всяк випадок хотіла бути поруч зі своєю сім’єю, і конкретно – з сестрою та її дітьми. Коли почалася війна, я допомагала сестрі вивозити дітей. Я всюди ходила з ними, перекладала їм у різних інституціях, допомагала їм оформлювати документи, ми ходили до лікарів. Тоді я подумала, що моїй родині пощастило – в них є я, я давно живу в Польщі, тому їм простіше виїхати. А в багатьох людей такої допомоги немає.
Коли я тільки перетнула кордон, то написала в соцмережах, що, будь ласка, давайте мій телеграм кому завгодно, якщо комусь потрібно поговорити про життя в Польщі. Мені почали писати незнайомі люди. Писала, пам’ятаю, жінка з Харкова, яка сиділа в підвалі і думала, чи варто їй виїжджати в Польщу.
Потім я влаштувалася волонтеркою у медіа для українців у Польщі, мене попросили зробити інтерв’ю з організацією, яка бореться з торгівлею людьми. Вони розповідали про те, що зараз відбувається: масові викрадення, шахрайства. Я була сильно вражена. Тому що я сама поїхала з України, і виходить, ця базова безпека взагалі не була пріоритетом. Ми думали про зовсім інші речі: де ми будемо жити, волонтерити, як будемо корисними під час війни. Але ми не думали про те, що нас можуть обманювати в процесі цієї подорожі. І що реально ніхто нікого не перевіряє. Будь-яка людина може сказати, що вона волонтер, забрати на машині купу біженців і поїхати куди завгодно.
Я подумала, що прикольно було б зробити телеграм-бота, який буде мати вигляд твоєї подружки-дівчинки. Але це буде організація, яка буде в курсі, що з тобою відбувається, яка може тобі щось порадити щодо безпекових питань, якій ти можеш скидати свою геолокацію. І яка зможе, якщо треба повідомити органам. Мій колишній хлопець знайшов якогось друга, який був знайомий з тим, хто вмів робити такі чат-боти. Так все і запустилося. Це був березень 2022 року.
Наскільки я знаю, ти назвала цього бота «Мартинка», бо це твоя особиста історія?
Мартина – це моя найменша племінниця. З трьох племінниць вона найбільш смілива, захищає всіх завжди на дитячому майданчику, при тому, що вона найбільш худенька, маленька, дрібненька. Тому я подумала, що це буде ідеальна назва для такої помічниці. На аватарі «Мартинки», який намалювала моя сестра – портрет нашої племінниці.
Спочатку я хотіла, щоб сервіс називався Мартина, тому що мені не дуже подобаються зменшувальні, пестливі імена. Але Мартина-бот був зайнятий. І так я придумала Мартинку. Спочатку мене дратувало, що це така інфантилізована назва. Зараз вона звучить суперорганічно, не можу собі уявити нічого іншого. Неймінг – одна з найшвидших і найвдаліших взагалі історій, які сталися з «Мартинкою». Все інше було значно складніше.
Яку допомогу ти пропонувала на початку?
Спочатку я так це подавала: я допомагаю тобі евакуюватися, скидую правила безпеки, які я тоді проконсультувала з організацією, що допомагала жертвам торгівлі людьми. Якщо треба, якщо стався злочин, я схожу з тобою в поліцію.
Ідея з поліцією народилася не просто так. Коли мені було років 20, я була студенткою в Кракові, на мене посеред вулиці напав чоловік і спробував зґвалтувати. Я пройшла через все коло: виклик поліції, поліція тобі не вірить, поліція ксенофобно жартує, поліція знаходить злочинця цієї ж ночі, але вона його відпускає, бо він же тебе не зґвалтував. Насправді це незаконно, його мали затримати. Я пройшла через допити та через експертизи, чи я взагалі ментально здорова. Через дуже дивне судове засідання, коли адвокатка цього чоловіка просила на її грудях показувати, де він мене торкався. Я пройшла через це все як емігрантка. При цьому треба було говорити польською і бути «хорошою жертвою», якій вірять.
Тому в мене одразу загорілася лампочка, що біженок будуть ображати. А вони взагалі мови не знають. А я можу піти і комусь допомогти. Так, як мені хотілося б, щоб мені свого часу допомогли, але, на жаль, мало хто був зі мною поруч.
На початку ти займалася цим сама. Ти не боялася, що не справишся та «не вивезеш»?
Створення «Мартинки» — це було «слабоуміє і отвага». Ти дійсно не знаєш, які будуть запити, але відбувається найбільша трагедія у твоєму житті. Нічого страшнішого вже не може бути. Над головами твоїх батьків летять ракети. Все те, що ти робиш здається недостатнім. Твоя потреба бути корисним є більшою за твої можливості. Напевно, до травня або до червня 2022 на гарячій лінії була тільки я і на всі повідомлення відповідала тільки я. Я не спала ночами, не вимикала сповіщення на телефоні. Вперше я відключила їх на ніч у листопаді, коли поїхала в Нью-Йорк і через різницю в часових поясах це не мало сенсу.
Але насправді я не була зовсім одна. Дівчина мого брата записала для мене ролик, вона операторка.
Ми всі дуже хотіли волонтерити, я не одна так себе відчувала. Тому знаходити людей, які хотіли допомогти, було достатньо легко.
Як «Мартинка» працювала перші дні? Скільки було запитів і якими вони були?
Дуже багато писали про евакуацію. Запитували: як мені зрозуміти, чи можна довіряти перевізникам, які з-за кордону записують? Було багато людей, які були в розгубленому стані. Багато питань про родичів, документи. Наприклад, чи можу я забрати свою неповнолітню сестру, якщо батьки під окупацією?
Я шукала відповіді на всі ці питання. Я відчула свою силу в тому, що говорю польською, можу багато речей нагуглити або дзвонити і говорити польською. Це не дуже складна робота. Але самі історії в людей страшні.
Навесні одній дівчинці знадобилася екстрена контрацепція. Я вважала, що дуже класно розбираюся в тому, як це працює в Польщі. Бо я не раз писала про це тексти. Виявилося, що нічого з того, що я описала як журналістка, швидко не працює. Я писала в сторіз: люди, а хтось взагалі розуміє, як реалістично отримують екстрену контрацепцію, якщо немає грошей платити за приватний візит до лікаря?
А коли «Мартинка» почала розширюватися?
Перша волонтерка прийшла працювати безплатно. А потім моя подруга допомогла мені написати першу грантову заявку. Так я отримала перші 10 тисяч доларів! Це було влітку [2022 року]. І я подумала: «Господи, тут є на що їсти! Навіть першій волонтерці!»
А скільки зараз у вас людей працює?
В ядрі колективу – вісім людей. Це не враховуючи психологів, які з нами теж працюють.
А як змінилися запити за цей час? Вже майже два роки пройшло.
Зараз ми отримуємо на місяць від 80 до 100 запитів на гарячу лінію. Майже ніхто більше не питає про евакуацію. Приблизно 20% запитів – це психологічна допомога. Цей запит стабільно був популярним, змінилася тільки кількість. Зараз ми надаємо понад 200 годин безплатних психологічних консультацій на місяць. Це реально багато. І дорого. Взагалі психологічна допомога – це одна з найбільших статей наших витрат у бюджеті.
У нас виросла кількість питань, які стосуються насильства. Перший сплеск подібних запитів почався під кінець літа минулого року. Взагалі літо для нас – це такий сумний сезон. Влітку росте кількість випадків домашнього насильства. Які це ситуації? Наприклад, «через війну ми з’їхалися з хлопцем, якого я знала місяць. Він виявився або алкоголіком, або аб’юзером, я опинилася в ситуації економічної залежності від нього. Я швидко зрозуміла, що треба піти, але мені вже ніде жити». І от такого стає все більше, бо про нас дізнається більше людей.
Бувають ситуації, коли жінка знайомиться з чоловіком закордоном, закохується. А потім виявляється, що він, наприклад, любить наркотики, накачує наркотиками і змушує щось робити. Ми працювали з такими запитами. Пройшло достатньо часу, щоб ці жінки могли звернутися по допомогу. З другої половини цього року у нас відбувся ріст запитів саме щодо торгівлі людьми. Історії типу «мене примушують працювати в вебкаміЗаробіток на спілкуванні (зазвичай сексуального характеру) з клієнтами за посередництвом вебкамери.», «мене продають іншим людям», «секс зі мною продають». Тому ми посилили юридичну допомогу.
І останній тренд, який я назву – це репродуктивні права. Одна з основних речей, якими займається «Мартинка» – це розказує, як працює екстрена контрацепція, що вона безпечна і як її правильно прийняти. Люди буквально запитують: чи випаде в мене матка? Бо прочитали в інтернеті, що так станеться. Раптом «Мартинка» стала чи не єдиною організацією, яка займається освітою щодо абортів українською мовою.
Польща не найкраща країна, де можна займатися такою діяльністю. Наскільки ти балансуєш, щоб не порушити законодавство Польщі і водночас допомагати людям? Особливо зважаючи на те, що ти не громадянка Польщі і тобі, в принципі, ще небезпечніше займатися такими речами.
Це – перша річ, яку я чую як хейт-коментарі: яке ти маєш право цим займатися, якщо поляки так вирішили, що не можна переривати вагітність? Тебе пора депортувати, іди в окопи в Україну.
А це українці чи поляки пишуть?
Ти знаєш, «іди в окопи» взагалі почула від людей зі США. Я просто думаю, господи, наскільки це погана ідея, що я зроблю в окопі? Нічого з моїх життєвих скілів не підійде в окопі буквально. Люди часто мені кажуть: ти ж емігрантка, яке ти маєш право відкривати рота, чи не боїшся ти за свій статус.
Коли ти допомагаєш людям, важливо самому не потрапити в небезпечну ситуацію або не нашкодити своєму здоров’ю. Можна бути нерозсудливо сміливим, поїхати, закупити абортних таблеток і розкидати їх по біженках. Але це наражає всіх підряд на небезпеку. І це нерозумно.
Я як журналістка була добре обізнана, що легально в Польщі. У мене була колись розмова з юристкою про те, чим відрізняється допомога з абортами від інформування про аборти. Інформування про аборти легальне, а допомога з абортами нелегальна. І ось це треба балансувати.
Юстина Виджинська, моя колежанка, отримала, здається, 8 місяців соціальних робіт за допомогу з абортом, бо відправила таблетки для аборту в конверті іншій людині. Так не можна робити, ми так не робимо, ми нікому не відправляємо таблетки, це нелегальний оборот лікарських засобів.
Буквально кілька місяців тому ми допомогли людині народити дитину. Я назвала свою ініціативу на честь іншої дитини – своєї племінниці. В мене педагогічна освіта, я дітей люблю дуже сильно, я знаю, що це суперсильна моя сторона – бути з дітьми. У нас організація про те, щоб люди були щасливими, а не про те, щоб вони конкретно ходили робили аборти.
Я розумію, що щодо мене теж, в принципі, може статися що завгодно. Якщо якийсь активіст вирішить написати на мене донос, треба буде із цим розбиратися. Я знаю, я живу з розумінням цього ризику. Я від цього не розсипаюся. Я турбуюся про своє здоров’я, ходжу на психотерапію, приймаю антидепресанти і «вивожу».
Допомагати людям для мене значно ресурсніше і важливіше. Нам пишуть такі слова подяки, що я не знаю, як у мене не закінчились сльози за два роки цієї роботи. У мене є чіткий моральний компас: я знаю, що я чесна перед собою і що я нічого поганого не роблю. Ось це мені важливо.
Розкажи, що ти думаєш на майбутнє? Яким ти бачиш розвиток «Мартинки»?
Мене дуже сильно зворушило, коли я зрозуміла, що мало хто займається абортною освітою. Я знаю, що це суперконтраверсійна історія. Донори навіть часто відмовляють нам у грошах через те, що ми з цим допомагаємо.
У сексуальній освіті є важливий момент – тобі достатньо розказати мегапрості історії з науки, мегапрості факти, і в людей повністю перевертається свідомість. Життя значно полегшується. Я відчуваю цю магію. Тому будемо далі займатися освітою щодо абортів, навіть, якщо, дай боже, в Польщі легалізують аборти, принаймні до 12-го тижня вагітності.
Бачу величезну силу в тому, що ми даємо біженцям агентність. У нас дуже багато було випадків, коли до нас зверталася тут дівчата, їх, наприклад, зґвалтували і ми їм надали допомогу, а через якийсь період вони приводять подруг, яких теж зґвалтували. Це вже дуже сильна історія: тепер їй допомагає подруга, а їм вдвох вже допомагає «Мартинка».
Остання річ, яку ми почали робити – це політична освіта для біженців. Ми знайомимо людей із їх правами, свободами, шляхами розв’язань проблем суспільного життя тощо. Звісно, ми не закликаємо за когось голосувати, бо біженці за законом не голосують.
Ми, наприклад, пояснюємо біженцям, що в Польщі існує речник прав пацієнта. В Україні немає такої інституції. І що якщо гінеколог чи гінекологиня розпитуватиме тебе на прийомі, чому ти у 20 років займаєшся сексом, то треба написати скаргу до речника прав пацієнта. Це можна зробити незалежно від національності, від громадянства. Навіть, якщо гінеколог не отримає ніяких санкцій, у речника прав пацієнта лишається скарга. Потім такі організації, як «Мартинка», коли говорять з представниками влади, кажуть: дивіться, скільки скарг у речника прав пацієнта.
Ми показуємо масовість певних явищ. І ми можемо реально впливати на те, щоб наші маленькі доньки, щоб моя Мартинка потім ходили до нормальних гінекологів. Багато хто з нас приїхав в цю країну тимчасово як біженці. Але це не означає, що до нас мають погано ставитись. І ми можемо реально змінювати стан речей так, щоб точно наступним поколінням жилось краще.
Розмовляла Юліана Скібіцька