Протягом останніх 4 років економіка західних країн переживає найглибшу рецесію за останні півстоліття. Економічна криза проявляється у зменшенні показників ВВП, у масових звільненнях, зростанні безробіття, скороченні соціальних виплат. Важко знайти випуск європейської газети, де б не обговорювалася можливість банкрутства Греції, Іспанії чи Португалії. Про причини кризи можна розмірковувати довго: фінансові спекуляції, вичерпання капіталістичної моделі розвитку економіки, криза постіндустріального суспільства. Доки науковці аналізують, що ж саме привело Європу та Сполучені Штати в економічний глухий кут, рівень життя більшості людей по обидва береги Атлантики невпинно погіршується.
Фраґмент фрески Бена Шана «Безробіття» в будинку радіостанції «Голос Америки» у Вашинґтоні. Це частина фрески «Значення соціальної захищеності» з 1940 р. Фото Браян Аллен з www.flickr.com.
Ще донедавна Польща гордо носила титул «зеленого острівця» у морі європейської кризи. Дійсно: у 2008–2011 роках польська економіка порівняно з економікою країн Єврозони трималася досить непогано. Не було хвилі банкрутства банків, ліквідацій великих компаній, ґвалтовного зростання цін. Натомість дослідження, котрі щомісяця проводить Головне статистичне управління Польщі (пол. GUS) свідчать, що у 2012 році польській економіці вже немає чим похвалитися. Інфляція зростає, зменшується виробництво промислової продукції та торговельні обороти. Безробіття вже понад рік тримається на тривожній відмітці 12%, тоді як середня зарплатня брутто у жовтні 2012 року порівняно з груднем 2011-го знизилася на 10%. Ані політики, ані економісти не поспішають обнадіювати співгромадян: імовірно, ситуація в країні буде тільки погіршуватися.
Криза в ЄС не проходить повз мігрантів. Громадянам європейських країн, які мають місцеві дипломи та досконало знають мову, стало важче знайти роботу та втриматися на посаді. Тому не дивно, що більшість урядів оминає проблему безробіття серед мігрантів. Згідно з приблизними підрахунками, у країнах ЄС постійно проживають та працюють від 3 до 5 мільйонів громадян України. Чи криза вплинула на їхній добробут? Чи фінансові клопоти не змушують замислитися над перспективою повернення додому?
Великобританію криза заторкнула однією з перших, бо економіка цієї держави особливо міцно пов’язана з американською.
– До осені 2008-го було так: якщо тобі не подобалася робота, набрид шеф чи замало платили, можна було на неї просто наступного дня не прийти і до кінця тижня знайти нову, – говорить киянка Ольга, дизайнер за фахом, яка вже 7 років живе в Лондоні. – Але протягом останніх років все змінилося. Роботу однаково важко шукати і британцям, і мігрантам з Європи, і мігрантам з Азії. Той, хто знаходить нову працю за 3 місяці, – везунчик, – продовжує Ольга. Вона сама останні кілька місяців є безробітною. Рятує чоловік-британець, котрий працює: «збираюся й далі щось шукати, повертатися додому категорично не хочу – не бачу перспектив, плюс мені залишилося зовсім недовго, аби отримати громадянство», – зізнається вона.
– Мене турбує не брак роботи, а висока конкуренція за неї, – скаржиться Лариса, яка понад 10 років мешкає в одному з міст Північної Італії. – Я живу в багатому регіоні країни, криза його не сильно зачепила, у людей є гроші, аби наймати домашню помічницю чи опікунку, а саме цим я займаюся. Але нещодавно італійська влада ввела схему спрощеного працевлаштування для румунів та албанців, і зараз вони досить сильно витіснили українців на ринку домашніх послуг. Жінки зі Львова, з Тернополя, котрі давно вже тут живуть і добре знають мову, не хочуть працювати менш як за 7–8 євро за годину, тоді як молоді албанки чи румунки з радістю беруться за роботу за 4–5 євро, – наголошує Лариса. Її прибутки останнім часом зменшилися незначно, тому можливість повернення до родинного Червонограда вона навіть не розглядає.
– Іншою є ситуація в Південній Італії. Там криза «вдарила» дуже сильно, і багато хто з подруг вже по півроку живе випадковими заробітками. Якщо б я була в їхній ситуації, то може й повернулася б додому, – закінчує Лариса.
– Ситуацію з впливом кризи на українських мігрантів у Польщі варто розглядати у двох площинах: перша – те, як вона вплинула на т.зв. кваліфікованих працівників, друге – як вплинула на тих, хто займається фізичною працею, – стверджує Тарас Кравець із Варшави, який часто спілкується з українськими працівниками над Віслою. – Криза досить міцно позначилася на торговельних контактах між Польщею та її східними сусідами. Оскільки польські фірми, задіяні у торгівлі зі Сходом, перестали потребувати великої кількості менеджерів, що є носіями російської чи української мови, то серед українців-офісних працівників спостерігається значне зростання безробіття. Я щоденно читаю десятки резюме людей із вищою освітою, які шукають хоч якусь роботу, – зазначає Тарас.
Щоправда, інакше виглядає картина на ринку некваліфікованої праці.
– Кількість вакансій тут не зменшилася, а може навіть дещо зросла. Поляки досі надають перевагу фізичній роботі в Західній Європі, тому українці спокійно можуть претендувати на місця водіїв, робітників на заводах та опікунок, – наголошує Т. Кравець і додає, що кількість українців, які працюють у Польщі, під час кризи тільки зросла через зміни у законодавстві – півроку можна працювати без дозволу на працевлаштування. Громадяни України частіше стали засновувати свій бізнес – перукарні, кав’ярні, торговельні пункти: «Багато хто з підприємців переносить свій бізнес до Польщі через тиск української влади. Якщо стан речей в Україні не зміниться, ця тенденція тільки посилюватиметься», – наголошує Т. Кравець.
З ним погоджується Марина, вона вже 5 років працює неподалік Варшави опікункою для дітей та старших людей.
– Я би не сказала, що останніми місяцями маю проблеми з працею. У мене є декілька родин, так сказати «постійні клієнти», вони не планують відмовлятися від моїх послуг, тому почуваю себе безпечно. Хоча на ті гроші, що заробляю, через зростання цін можу менше собі дозволити, – зізнається вона. На думку Марини, мало хто з українців, навіть не маючи роботи в Польщі, хотів би повернутися додому – у розповідях рідних та в телевізорі ситуація по східний бік кордону виглядає ще більш безрадісно.
З тим, що попит на українських працівників у сферах виробництва, ремонту та домашньої опіки не зменшився, погоджуються в агентстві «EWL Україна», яке вже багато років займається працевлаштуванням іноземців у Польщі. За словами працівників установи, кількість вакансій, що їх пропонують польські партнери, порівняно з минулим роком не скоротилася. А ось що стало меншим – то це пропоновані зарплатні. Їхня сума в середньому знизилася на 20%.
Інформацію про великий попит на фізичних працівників підтверджують і численні веб-сайти, де працедавці розміщують оголошення. Чого не скажеш про пропозиції праці для «білих комірців». Олег, маючи польський диплом та чудову польську вимову, уже півроку не може знайти місця роботи.
– На початку я не хотів погоджуватися на посаду з меншою зарплатнею, ніж мав у попередній компанії. Потім знизив свої очікування на 20% – і те саме. Зараз я вже ладен погодитися на 2000 зл. брутто, але й такі вакансії на ринку теж важко знайти! – дивується Олег.
Чи розглядають українці, котрі не можуть знайти роботу в Польщі, можливість еміграції далі на Захід?
– Радше ні, – вважає Т. Кравець, – зараз українці все більше зацікавлені у легальному працевлаштуванні, а зробити це поза Польщею не так просто.
Додається і страх перед іншомовним оточенням – якщо польська мова видається простою та зрозумілою, то про німецьку чи норвезьку цього не скажеш.
Українські експерти вважають, що криза в ЄС змусить близько 70% українських трудових мігрантів повернутися додому. Але поки що прогнози не підтверджуються – люди надають перевагу пересидіти рецесію у більш благополучній Європі, яка може їм запропонувати мінімальний рівень щоденного комфорту, ніж повертатися в Україну, яка нічого не пропонувала своїм громадянам закордоном і в кращі часи.
Ірина КРАВЕЦЬ