Мирослава Олійник. Творчий блог - Наш вибір — інформаційний портал для українців у Польщі

Мирослава Олійник. Творчий блог

0

24 листопада – день скорботи

Свічка в твоєму вікні
Палаючий вогник в твоєму вікні
до цілого світу теплом промовляє –
це треба живим –
тобі і мені,
мов пам`ять про тих,
яких з нами немає.
Про них розкажімо і дітям своїм,
як хліба кусочок черствого просили,
і свічечку в пам`ять в вікні запалім
за тих,
які долю свою не дожили…

Мирослава Олійник

 

Заробітчанам з України
(і не тільки)

Коли ви повернетесь додому,
“греки”, “італійці”, “португальці”?..
всіх робіт не перероблять ваші пальці
і ніхто не дооцінить вашу втому.
На своїй землі пройшло дитинство
тут зустріли юність
щастя материнства
тут набрались сили і змужніли
і, як журавлі,
у вирій полетіли…
А гніздечко рідне захололо
і в батьків не раз у серці закололо
так далеко –
не добігти – не дійти
в вирію доріг згубилися сліди…
Місяці-роки минають в чужині
в закордонних гніздах –
з милості панів…
Чом мовчиш,
вкраїнська земле-мати,
чи не вмієш діток виглядати,
чи не вмієш кликати-ридати?..
міцно зачинила двері в хату…
Стукають колеса поїздів
і потік машин шнурочком плине –
їде знову в світ чиясь дитина
і ніхто її спинити не схотів…
не схотіли
і не скоро схочуть
краще на усе закрити очі…
Молимось і просимо у Бога,
щоб була і на повернення дорога…

Мирослава Олійник
Новий Розділ – Варшава.

 

***

Чому до тебе так далеко?
у будь-яку хвилину не прийти
не розказати
не усміхнутись
в людському натовпі
тебе не віднайти?..
світ розділив
на відстані чекання
твою усмішку
і твої слова,
та не розділить в серці
справжнього кохання,
яке на кожній відстані
диктує лиш свої права…

***
Колись поїду назавжди
твій край тобі залишу
про нас історія
нічого не напише
й розмиє дощ
затоптані сліди
впаду лицем до рідної землі
самотність, як струна, завиє
душа в самотності нічия,
як той листочок на гіллі…
а вітер той листок зірве
і понесе до твого краю
й тобі він, може, нагадає,
що хтось за обрієм
в самотності живе…

***
Коли їду з дому
чи додому,
люблю дивитись за деревами,
що залишаються позаду
поодинокі
і в хорі лісному
і у пристані саду
такі різні, як люди –
і гарні
й не дуже,
та душа в них без бруду
гілки із листками –
як плетиво кружив
милують нам очі,
немов розказати щось хочуть
у природи призначено все –
вона користь й красу нам несе
зуміймо це оцінити,
бо дерева теж
треба вміти любити.

***
Їду знов у дорогу
від світу одного
до іншого
два світи
дві половинки мого одного “я”.

Весні

Скоро будуть співати пташки
оживуть і дерева, і люди
новим диханням сповняться груди
і у зрілість повернуть роки.
Ми радіємо кожній весні,
та чи зрілості сивій радієм?
жаль, що з часом нічого не вдієм
те, що всім, те й судилось мені.
Скоро будуть співати пташки
світ з весною на рік старшим буде
може будуть добрішими люди
і мудрішими будуть роки?
Хай собі срібло тче сивина
хай роки собі мудро минають
вони старості зовсім не знають,
як в душі не вмирає весна…
***
Пізнаю українців
в запрацьованих рисах
і по згаслих іскринках в очах
світ чужий
силу й молодість виссав
шкіру зашкарубив на руках
вони всюди,
де потребують
в ситуаціях різних
порадять собі,
та чи душі їхні почують
й чи загляне хто в очі їм
карі, сірі і голубі?
та питай – не питай
їм, напевно, й не снилось
в чужині працювати судилось
до домівки далеко
рукою не подати
полетіти б, як лелека
і дітей обняти
не дослухано
не домовлено
не долюблено
мабуть, в їхнім житті
найцінніше в дорозі розгублено…
***
Нестерпно хочеться додому
в душі зіщулилось тепло
воно уміє лікувати втому,
хай навіть і до стріхи замело.
А вдома –
непочатий край роботи
когось чекає місто,
а когось – село
здаються золотими
пошарпані ворота
й у матері
обличчя розцвіло
не купиш за ніякі гроші
той щем,
який при зустрічі бринить
і я свою розлуку в серці ношу,
яка цілющим джерельцем дзюрчить.

 

 

З Днем незалежності,

моя ти Україно
ти в світі незалежна назавжди
ти в кожнім слові
у крапельці джерельної води
у неповторнім співі солов’їнім.
І хоч тебе вважають молодою
насправді посивіла ти давно,
коли за твоє синьо-жовте знамено
платили українці головою.
Їх, патріотів,
й серед нас багато,
бо незалежність –
то не лише день
не досить заспівати нам пісень,
а день у день про неї памятати.
Про мову –
своєрідну і єдину,
щоб чистою була,
немов сльоза
хай обминає в небі нас гроза,
а душу –
враз байдужості година.
День незалежності –
то наше свято,
бо Україна –
то батьки, і діти, й ми
нехай красується калина до зими,
щоб було видно всім,
де українська хата.

Мирослава Олійник
Новий Розділ – Варшава

Share.