На щастя, є такі люди, які долаючи найважчі моменти особистого життя не зневірюються, а знаходять силу та потребу нести допомогу ближньому. Серед них своє місце має Ніна Падун, яка на початку дев’яностих років з української столиці потрапила до польського Ґданська. Заплановане на рік перебування триває до сьогодні. Цим виїздом Ніна хотіла відірвати сина від усього, що нагадувало померлого батька і розпалювало біль.
Вже у Польщі, працюючи в організації Human Life International Europa, вона від почаття почала просувати ідеї захисту людського життя в країнах колишнього СРСР. Цією справою займається й до сьогодні. Живучи у Ґданську Ніна Падун побачила також розгубленість та зневіру мігрантів зі сходу, а серед них – і її українських співвітчизників. Щоб захищати їх права, а заразом і для участі у культурних заходах створила та очолила організацію «Перехрестя – Затока Ґданська». Вона говорить, що такою діяльністю лише віддячує за доброту людей, яких зустріла у своєму житті. Проте, сама до цього кола потрапляє і сама Ніна, хоча б за боротьбу з людською кривдою, яку знає не лише з чужого, але й особистого досвіду. Її чоловік, втрату якого так сильно пережив син, відійшов у віці 45 років, як жертва Чорнобильської катастрофи.
Коли Ніна старалась про спеціальну пенсію на утримання дітей, то почула, що її чоловік в оцінці державної адміністрації… помер натуральною смертю, на яку Чорнобиль ніякого впливу не мав. Таке рішення призвело до того, що робочий день єдиної годувальниці сім’ї видовжився майже до 20 годин, які складались з вчителювання, праці в бібліотеці, волонтерства у «Просвіті» тощо. Зі своєю державою опинилась у конфлікті, але не образилась на неї: «Ми тут всі малі посли своєї країни. Поляки, дивлячись на нас, будуть думати, що саме такою є Україна. Тому мусимо не лише гарно і чесно жити, але також так само говорити, одягатись тощо», – відзначає Ніна. І тому з такою відданністю «виковує тих дипломатів» у «Перехресті». Переконує їх, що ким би не працювали на чужині, то повинні гордо носити звання українця. Заохочує пам‘ятати, що приїхали сюди заробляти гроші для своїх сімей, а не просити милостиню. Тому не мусять, наприклад, підлизуватись до своїх працедавців, зате повинні вимагати належних вільних годин, бо не лише однією працею слід заповнювати життя. Своїх «послів» вона захищає від нечесних працедавців. Якщо вони мають проблеми з зарплатою, то допомагає вирішити конфлікт і найчастіше вдається це зробити мирним шляхом. Не завжди так буває, тому часом проблеми допомагає вирішувати українське консульство у Ґданську, місцеве управління у справах іноземців, або юристи з ґданської громади етнічних українців – з усіма налагоджені теплі та тісні стосунки. Варто додати, що пані Ніна також сама почала вивчати найдрібніші нюанси польського законодавства, щоб краще допомагати людям і до цього самого штовхає своїх співробітників.
Крім інтеграційних заходів Ніна Падун організовує для іноземців також зустрічі з фахівцями від ринку праці чи психологами. Прагне також, щоб люди допомагали собі взаємно, тому когось, хто відкрив підприємницьку діяльність у Польщі заохочує, щоб розповів про це іншим. Такий механізм дій дуже ефективний, бо одній людині не під силу розбиратись у всіх питаннях, що стосутються функціонування мігрантів. Тому пані Ніна, перебуваючи в Україні, часом відвідує польські консульства і інкоґніто перевіряє їх роботу. Останнім часом у Києві було більш-менш все гаразд, проте в Луцьку, ще до повної заміни місцевого дипломатичного корпусу, особисто переконалась у наявних там корупційних механізмах.
Сьогодні Ніна Падун найбільш тішиться з розростання організації «Перехрестя». Сильні представництва діють у Бидґощі, Любліні, Варшаві, але також в багатьох містах України. Мріє, щоб на території Польщі «Перехрестя» діяло всюди там, де є українські мігранти. Вірить, що саме так станеться хоча б завдяки постійній співпраці з греко-католицькою церквою. Позитивно оцінює також той факт, що функціонування організації все частіше вдається базувати на коштах з різного роду проектів, а не тільки виключно на основі приватних грошей. Однак філософія «Перехрестя» залишається незмінною – безкоштовно допомагати усім потребуючим. «Люди часом все ще питають про розмір членських внесків чи оплати за надану допомогу. Я пояснюю, що все це безкоштовно. Ну може якщо хтось хоче, то один раз може промовити молитву «Отче наш», – говорить пані Ніна.
У Ніни Падун є ще дві мрії. Знайти молоду заміну на посту голови організації та з виходом на близьку пенсію повернутись до Києва та свого кола рідних і друзів… З точки зору тих, кому доля часом доручає стати на мігрантському життєвому перехресті напевно було добре, щоб ці мрії збувались. З іншого боку, якось не віриться, що пані Ніна на заслуженому відпочинку та з поверненням на улюблену батьківшину повністю зникне з фронту боротьби за права та гідність людей, яким довелось жити та працювати поза рідною хатою…
Григорій СПОДАРИК