Другий саміт Східного партнерства ЄС, який 29–30 вересня відбувся у Варшаві, не приніс великих несподіванок.
Ключова подія піврічного головування Польщі в Євроспільноті зібрала над Віслою досить солідне гроно європейських лідерів на чолі з канцлером Німеччини Анґелою Меркель та прем’єр-міністром Франції Франсуа Фійоном.
Скептики передрікали, що на варшавський саміт прибудуть максимум міністри закордонних справ більшості країн ЄС. Проте для Польщі – запевнити «західне» представництво на високому рівні було справою честі. Проте неприємності чекали на організаторів з протилежного – «східного» боку. Одна із учасниць Східного партнерства – Білорусь – в останній момент бойкотувала подію. Сталося це після того, як прем’єр-міністр головуючої в ЄС Польщі Дональд Туск запропонував Мінську фінансову підтримку в обмін за впровадження демократичних перетворень, звільнення політв’язнів та проведення чесних виборів. «Що робити з режимом Аляксандра Лукашенка?» – це один із лейтмотивів пленарних засідань саміту. Країни-члени ЄС вирішили гостро розкритикувати Білорусь і внести відповідний абзац до кінцевої резолюції. Проте з цим не погодилися держави-учасники Східного партнерства: і заява стосовно Білорусі була опублікована окремо – її підписали лише країни Євросоюзу.
[Чому Україна, Молдова, Грузія, Вірменія та Азербайджан не підтримали європейську критику на адресу Білорусі? По-перше, не захотіли псувати відносини із Мінськом, а по-друге, окрема позиція п’яти пострадянських країн щодо Білорусі мала стати «відповіддю Чемберленові» за те, що Брюссель уже вкотре не погодився визнати за східними сусідами ЄС перспективи членства в Євроспільноті.]
Іншою важливою темою варшавських дискусій був судовий процес над Юлією Тимошенко. І хоча прізвища лідерки української опозиції не згадується в кінцевій резолюції саміту, майже кожен європейський політик висловив занепокоєння долею колишнього українського прем’єр-міністра та станом українського правосуддя. Часто лунали слова: «політично вмотивовані процеси», «закони радянського зразка» та «вибіркове застосування законодавства».
Господар зустрічі, прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск підкреслив, що погане ставлення до опозиції, порушення демократичних стандартів може кинути тінь на завершення переговорів стосовно угоди про асоціацію. Саме цю стратегічну угоду Київ прагне підписати ще 2011 року. А от віце-прем’єр-міністр Великої Британії Нік Клеґґ прямо попередив українську владу: підписання цього договору – це ще не все. Документ має пройти ратифікацію у 27 парламентах країн ЄС та в Європарламенті. «Мені буде дуже важко переконати парламент в Лондоні ратифікувати цю угоду за наявності сумнівів у незалежності українських судів», – заявив британський урядовець у Варшаві.
Окрім сигналу в справі Ю. Тимошенко, Україна почула ще дві новини: добру і погану. Добра – це те, що Брюссель уже не називає перспективу отримання Києвом безвізового руху «довгостроковою». Погана – те, що Україна, попри потужне лобі польського головування, не почула омріяної декларації членства в Євросоюзі. Резолюція саміту лише визнала «європейські прагнення» країн Східного партнерства: але цього Києву замало. «Ми наполягаємо, щоб в угоді про асоціацію були відображені перспективи вступу України до ЄС», – заявив після варшавської зустрічі президент України Віктор Янукович.
Коли Україні вдасться отримати таку перспективу – невідомо. Так само не знаємо, коли відбудеться наступний саміт Східного партнерства: проте в останньому випадку можна прогнозувати. Після Польщі в Раді ЄС головуватимуть Данія, Кіпр та Ірландія. Отже, цілком ймовірно, що на третій саміт Східного партнерства Євросоюзу слід зачекати до другої половини 2013 року, коли роботами Євроспільноти керуватиме приязна східним сусідам Литв
Андрій Шеремет