Цього року українці всього світу та їхні приятелі святкують 20-ту річницю проголошення незалежності України. Як завжди, кругла дата спонукає на роздуми – у ці дні підбиваються підсумки, даються оцінки здобутків і втрат. Що думають про незалежність і як її святкують українці у Варшаві?
Сергій з Тернополя (мешкає у варшавському районі Праґа):
– День незалежності святкуватиму вдома. Візьмемо з друзями горілки, сала, цибулі, повісимо український прапор на вулицю, щоб усі бачили.
– Чому Ви святкуєте День незалежності?
– Це я пов’язую з тим, що ми все-таки українці, і про це завжди пам’ятаємо. Це наша історія, це культура, виховання і традиції наші – ми їх будемо триматися.
Катерина з Луцька:
– Поїдемо в Україну. Святкуємо щороку – хоч немає з чого тішитися, але святкуємо. Ходимо на міський парад, покладаємо квіти. Квіти несуть до пам’ятника Шевченка, є в нас і пам’ятник Бандери. Усі йдемо до церкви, Служба Божа правиться. Усі моляться за Україну.
Марія зі Львова:
– Ой, то мабуть тільки на папері є та незалежність, а насправді її немає. Святкуємо, бо сподіваємося на краще. Ми, звичайно, незалежні – немає якогось ярма, ув’язнення, але людям дуже тяжко жити при нинішній владі, усе розвалюється, усе розкрадають… В очі брешуть… Але живемо надією, що буде краще. Скільки ми вистояли за незалежність, у Помаранчеву революцію – скільки ми вклали сили й надії, що буде краще життя, але перспективи немає жодної. Праці немає, люди виїжджають з України – та найболючіше дивитись на молодь, бо вона безробітна. Я сама маю дітей, і мусила заробити, щоб дати їм добру дорогу в життя, а роботи немає. І то є біль: особливо, як глянеш на наших чиновників, наших депутатів – їхні діти роз’їжджають на шикарних машинах за тисячі доларів, а наші діти за тисячу доларів не можуть знайти для себе роботи.
Зібрав Тарас ШУМЕЙКО