За даними Міністерства соціальної політики України, за період з 24 лютого 2022 року до 1 січня 2024 року за кордон було евакуйовано 3216 дітей, позбавлених батьківського піклування. На початок цього року 2194 з них і надалі перебуває в евакуації. Перше місце серед країн за кількістю евакуйованих дітей займає Польща – там, станом на 1 січня 2024 року, перебувало 1113 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Наразі право усиновити дитину, яка перебуває за кордоном, мають лише громадяни України, що проживають на підконтрольних українських територіях. Однак зараз Мінсоцполітики України працює над тим, щоб розширити перелік осіб-кандидатів в усиновлювачі та дозволити українцям за кордоном брати на виховання дітей, евакуйованих з інтернатів через повномасштабну російську агресію. За результатами польсько-українських міжурядових консультацій, що проходили у Варшаві 28 березня, міністри соціальної політики України та Польщі домовились спільно шукати українські родини, які проживають у Польщі, та зможуть взяти на виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Про евакуацію за кордон українських дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, умови їхнього проживання в нових закладах опіки, а також про можливості усиновлення розповідає Назар Танасишин, заступник Міністра соціальної політики України.
Яку кількість дітей, що перебували під державною опікою – у дитячих будинках чи інтернатах, – було евакуйовано за кордон?
Всього евакуювали понад три тисячі дітей, із них у Польщі перебуває зараз 1113 дітей, тобто понад третина з усіх евакуйованих. Цифра загалом коливається, оскільки частина евакуйованих дітей повертається до України.
До яких країн були евакуйовані решта дітей?
Діти перебувають зараз майже по всій Європі: в Німеччині, Австрії, Швейцарії, Італії, Латвії, Естонії, навіть Великій Британії.
За яких обставин евакуйовані діти під державною опікою повертаються до України?
Повертаються діти, які досягають віку, що дозволяє їм вступати до професійних чи вищих навчальних закладів. Також повертаються діти, які мають рідних батьків, якщо батьки відновили право опіки, або якщо цих дітей усиновлюють. З червня минулого року діє механізм, який дозволяє громадянам України всиновлювати дітей, які разом із закладами, де вони перебували, були евакуйовані за кордон. У межах цього механізму, для того, щоб познайомитись з дитиною, не потрібно їхати за кордон. Можна провести знайомство онлайн. Цей механізм вже дозволив усиновити понад 40 дітей. І вони повертаються в українські сім’ї вже як їхні сини і дочки.
Частина закладів із прифронтової зони була евакуйована в межах України, а частина виїхала за кордон. За яким принципом відбувався цей розподіл?
Після початку повномасштабного вторгнення процес евакуації відбувався стихійно. Найчастіше місцева влада шукала можливості, куди можна помістити дітей, і централізованого розподілу не було. Діти і заклади були евакуйовані в ті країни і в ті заклади й під опіку тих організацій, які готові були їх прийняти, зголошувались із цим. Ми точно знаємо, скільки дітей із яких закладів виїхали за кордон України, і про них усіх ми знаємо, де вони. Ми відстежуємо переміщення дітей, навіть у межах іншої країни. Без згоди Національної соціальної сервісної служби неможливий будь-який переїзд чи переміщення. Нас про такі випадки повинні повідомляти держоргани країни-партнера.
В яких умовах діти із закладів опіки перебувають зараз за кордоном? Наприклад, як вони навчаються?
Питання освіти не належать до відання нашого міністерства, тому я не можу надати багато деталей. Загалом, більшість дітей відвідують польські школи, але також мають у програмі навчання інтегрований українознавчий компонент. Це додатковий механізм, який дозволяє, відвідуючи польську школу, закривати основні предмети, які вимагає українська освітня програма, щоб діти не втратили українську ідентичність у процесі навчання. Це інструмент, який розробило Міністерство освіти і його впровадження відбувається у взаємодії з польським урядом.
Чи діти, які зараз перебувають за кордоном, мають можливість спілкуватися з однолітками? Чи вони не ізольовані в межах закладу?
Це поступовий процес. Дітей з України поступово інтегрують в польську систему освіти. Ми працюємо над цим із травня минулого року.
Минулого року стало відомо про повернення до Дніпра дітей з інтернату для дітей із деякими важкими діагнозами. В евакуації у дітей були кращі умови, ніж у Дніпрі. І Дніпро також не належить до найбільш безпечних міст в Україні. Чому це відбулося? За яких обставин приймаються рішення про повернення закладів до України?
Деякі заклади, які повернулись, зробили це стихійно. Зазвичай керівництво закладів повинно узгоджувати свої дії з органами влади. Вони повинні отримати на це дозвіл від державного органу-реалізатора державної політики. Але на практиці інколи керівники під впливом тих чи інших обставин одноосібно ухвалювали рішення про повернення. Наприклад, були випадки, коли закордоном у закладі не вистачало персоналу, оскільки не всі працівники евакуювались разом з установою. На одного вихователя було більш як десять дітей. Або, наприклад, директорам поступали сигнали про те, що фінансування їхнього закладу на місці буде обмежено, або вони під впливом якихось обставин дійшли до висновку, що умови перебування погіршаться. В таких випадках ми намагаємося комунікувати з органами влади тих країн, звідки ми чуємо такі сигнали. У більшості випадків нам вдається зрозуміти, в чому проблема, якщо вона є, і вирішити її. У випадку із дніпровським закладом відбулось порушення комунікації і дітей повернули до України без дотримання процедури. В цьому випадку дітей знову повернули за кордон, але, на жаль, їм довелось перенести кілька довгих подорожей.
Як фінансуються заклади, які були евакуйовані за кордон, зокрема до Польщі?
Кожен евакуйований заклад і надалі фінансується із державного бюджету України. Партнери за кордоном, зазвичай, забезпечують власне будівлю і витрати на її утримання. Польща також нас дуже підтримує з персоналом і додатковими сервісами, які надають соціальні служби. Також є випадки, коли є підтримка благодійників на такі витрати, як харчування чи медикаменти. Тобто модель фінансування комбінована. З державного бюджету фінансуються заробітні плати персоналу, який був евакуйований разом із закладом.
Ви згадали про усиновлення дітей, які були евакуйовані за кордон. Чи процедура такого усиновлення відрізняється від процедури усиновлення в межах України?
Єдина відмінність – це інструмент онлайн розмов, щоб потенційні батьки не їздили за кордон для знайомства з дитиною. З урахуванням заборони чоловікам виїжджати за кордон, впровадження цього механізму було важливим.
Чи зараз визначено пріоритет саме на всиновлення дітей, які перебувають за кордоном?
Ми не пріоритизуємо дітей, але звісно, що ми робимо все для того, щоб, наприклад, кандидат, який бажає усиновити дитину, бачив всіх дітей, які можуть бути усиновлені.
Серед трьох тисяч дітей, які зараз перебувають за кордоном, 2100 мають статус який дозволяє їх усиновити.
На початку повномасштабної інвазії була дуже велика хвиля співчуття до України за кордоном і багато іноземців говорили тоді про те, що вони хотіли б усиновити дитину з України. Чи розглядається варіант, що частину дітей, які перебувають за кордоном, можуть усиновити саме іноземці?
Ми залишаємося на позиції, що українські діти повинні в першу чергу бути всиновленими українцями, тим більше в умовах воєнного стану. Процедура всиновлення включає елементи, які покликані забезпечити інтереси дитини. При всиновленні потрібно розуміти, хто ці іноземці. У нас не вистачає інструментів для того, щоб оцінити цих людей. Зараз потрібно налаштувати заново всі процеси щодо іноземного усиновлення.Тому ймовірно усиновлення закордоном будуть відновлені уже після завершення воєнного стану. А зараз ми кидаємо всі ресурси на те, щоб українці могли всиновити українських дітей, зокрема тих, які перебувають за кордоном.
Окрім усиновлення ми зараз розглядаємо можливість, щоб українці, які живуть за кордоном, могли створити прийомну сім’ю чи дитячий будинок сімейного типу і взяти до себе на виховання дітей евакуйованих за кордонЗа результатами зустрічі Міністрів соціальної політики Польщі та України, яка відбулась у Варшаві 28 березня 2024 року, польська та українська сторони домовились спільно шукати українські родини, які тимчасово перебувають в Польщі і зможуть брати на виховання дітей, евакуйованих із інтернатів через війну; а також залучати громадян України для догляду дітей, евакуйованих із українських закладів та переселених до невеликих групових поселень у Польщі..
Чи можливе усиновлення дітей громадянами України, які зараз перебувають за кордоном?
Усиновлення можливе, якщо громадяни України, попри те, де вони перебувають, мають таке бажання і ми – Україна – можемо визначити, що вони мають належні житлові умови, рівень доходу, що у них є батьківський потенціал, якщо ці громадяни пройдуть навчання, яке, власне, передбачене для того, щоб стати кандидатом на усиновлення, і зможуть отримати відповідний висновок. Але всі кроки цієї процедури прив’язані до відповідного центру надання соціальних послуг української служби у справах дітей. І якщо ми говоримо про служби, центри та інші адміністративні органи, для них було б дуже важко виконувати всі ці кроки з території України щодо громадян, які розкидані по всьому світу.
Але з точки зору перебування саме за кордоном, нема відмінності між потенційним усиновлювачем або особою, яка думає про те, щоб працювати у сімейній формі опіки.
Якщо ми говоримо про усиновлення, це означає перехід дитини у сім’ю після чого юридично дитина стає сином чи донькою усиновлювача. І це механізм, який має бути невідворотним. Якщо ми говоримо про влаштування дитини у заклад сімейної форми, то тут, залежно від інтересів дитини чи батьків-вихователів, конфігурацію можна змінювати.
Якщо громадяни України мають можливість надавати підтримку таким дітям, можна розглянути іще такі інструменти, як наставництво. Воно насправді існує досить давно. Є навіть професійні асоціації, які займаються підготовкою наставників. Ця форма допомоги спрямована на те, щоб дитина, яка перебуває в закладі, мала зв’язок із зовнішнім світом, і мала таку зовнішню точку опори. Якщо відчуваєте свій потенціал підтримки, хочете поділитися своїм життєвим досвідом, ви можете бути ментором-наставником такої дитини. Ми хочемо розвивати цей інститут щодо всіх дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Чи така форма як наставництво доступна для українців, які зараз перебувають за кордоном?
Доступна. Зараз ми розробляємо механізм втілення наставництва, щоб забезпечити інтереси дитини, щоб можна було запобігти небажаним формам поведінки із дитиною. Щоб стати наставником дитини, головна умова – це інтерес з боку дирекції дитячого закладу. Якщо вони втілювали ці інструменти в Україні, вони зможуть продовжити це і за кордоном.
Повертаючись до сімейних форм опіки. У випадку перебування закладів сімейного типу за кордоном потрібна підтримка з боку держорганів країн, де перебувають українці? Чи ці питання вже обговорювались із партнерами?
Поки що партнери в Польщі прихильно ставляться до всього, що ми пропонуємо, і я дуже сподіваюсь, що так буде надалі.
Я сформулюю питання інакше. Чи польський уряд зараз підтверджує, що вони готові поширити на українські прийомні родини, які займаються українськими дітьми, всі ті механізми допомоги, які існують у польській системі опіки?
Поки що не готовий. Це питання, яке зараз обговорюється. Загалом якщо ми говоримо про українських дітей, які зараз тимчасово перебувають у Польщі, ми вважаємо, що саме українська держава повинна нести всю відповідальність і всі зобов’язання щодо них.
Імовірно, що частина з евакуйованих дітей із закладів опіки матимуть можливість продовжити навчання закордоном. Частина із них на цей момент будуть неповнолітніми. Чи зможуть вони це зробити з точки зору українського права?
Ми якраз відпрацьовуємо механізм із польською стороною, щоб визначити, хто буде опікуном дитини із моменту вступу до польського навчального закладу та яка держава нестиме за неї відповідальність. Тут ми будемо виходити з того, як краще для дитини.
Якщо хтось з евакуйованих за кордон дітей із закладів опіки після досягнення повноліття захоче лишитися за кордоном, чи вони можуть це зробити? Чи вже були такі випадки?
Дитина-сирота після досягнення нею певного віку має вибір – залишитися за кордоном або повернутися в Україну. Моя позиція така, що ми повинні дати цим дітям в Україні щось таке, чого немає в іншій країні. Станом на сьогодні те, що надає Україна – це зазвичай матеріальні речі, зокрема, квартира, пільги або якісь переваги при вступі на навчання. Чи цього достатньо у порівнянні з іншими країнами? Важко сказати. Наше завдання зараз забезпечити все, щоб під час проживання за кордоном вони не втрачали ідентичності. Ми хочемо, щоби діти у закладах опіки мали доступ до українських підручників, інформаційних матеріалів, щоб отримали таке виховання, після якого, де б вони не перебували у майбутньому, вони зберігали свою ідентичність.
Ви сказали, що дві третини з дітей, які зараз перебувають за кордоном, мають статус, який дозволяє їх усиновити. Це відмінні цифри порівняно з загальноукраїнською статистикою. Більшість дітей, які перебувають у закладах в Україні, не можуть бути усиновлені. З чого виникає така різниця?
Ми зараз працюємо над тим, щоб ці цифри змінювались. Але це вимагає грандіозних ресурсів. Необхідно проаналізувати інформацію по всіх закладах, ідентифікувати кожну дитину і з’ясувати, чому справа застрягла. Якщо у дитини є батьки, то з’ясувати, де вони. Ми зараз у ручному режимі відшуковуємо батьків, які написали заяви про влаштування дитини в заклад, щоб детальніше з’ясувати обставини.
Також важливо розуміти, що при оптимізації процедур всиновлення та прагненні зробити її більш зрозумілою для усиновлювачів, також треба пам’ятати про дитину, переконатись, що її всиновлює саме та родина, яка їй найбільше підходить. Якщо потенційні усиновлювачі можуть ознайомитись із документами тисячі дітей, серед яких вони обирають своїх майбутніх сина чи доньку, то дитина не має тисячі кандидатів у батьки.
Ідеться про те, щоб при прийнятті рішення про усиновлення також думати про схильності дитини і про те, чи майбутня сім’я поділятиме її інтереси. Потрібно також правильно оцінювати можливість кандидатів психологічно сприймати ті потреби, які мають діти. Ми зараз розробляємо систему оцінки потреб дитини, щоб кандидати на всиновлення могли їх задовольнити.
Наскільки вдається уникати великих помилок при усиновленнях? Наскільки значна кількість випадків, коли нова родина вирішила відмовитись від дитини?
Це близько 4% всіх кейсівСтатистика від Міністерства соціальної політики свідчить про те, що повномасштабна війна не спричинила зросту випадків, коли усиновлення було скасовано. Так, у 2019 та 2020 роках таких випадків було 36, у 2021 – 44. Натомість у 2022 – 20, а у 2023 – 17.. Це відбувається з різних причин. Не можна назвати лише однієї.
Всиновлення дитини дає відстрочку від мобілізації. Це, можливо, не причина, що повністю дискваліфікує потенційну сім’ю, але наскільки можна бути впевненим, що такі усиновлення не зашкодять?
Ми працюємо із відповідними службами. Мені відомо кілька випадків, коли служби були переконані, що ці заяви подані власне з метою ухилення від мобілізації. Але все ж у більшості випадків кандидати на усиновлення про таке прямо не заявляють. Тут ми будемо посилювати супровід. Ми будемо супроводжувати сім’ї, які усиновлюють дітей, що дозволить нам ідентифікувати можливі проблеми. Насправді це ж проблема, яка може бути пов’язана не лише з мобілізацією. Проблема може бути в тому, що, наприклад, кандидат мав одне уявлення, як буде виглядати життя з дитиною в сім’ї, а коли дитина вже приїхала, зрозумів, що це зовсім інша справа, і йому потрібна підтримка. І ми, як держава, яка дозволила всиновити, повинні забезпечити цей супровід і також контролювати усі сигнали щодо неналежного поводження чи догляду, тобто сигнали, які можуть свідчити про те, що це усиновлення вдаване.
Які ще можливі напрямки роботи із дітьми, що перебувають під державною опікою?
Ми розуміємо, що шансів на усиновлення у дітей певних категорій дуже мало. Наприклад, старші підлітки. Для них перспектива дорослого життя є дуже близькою. А ми розуміємо, що ці підлітки здебільшого мають дуже слабкі соціальні навички, не вміють, наприклад, розпоряджатись грошима. Їх ніхто ніколи цьому не вчив. Ми всі могли чути історії про те, як вихованці інтернатів не знають, як купити побутову хімію або як розрахуватись у маршрутці за проїзд або як працює супермаркет чи заклад охорони здоров’я. Для таких підлітків ми плануємо проєкти адаптації, підготовки до дорослого життя. Вони могли б жити в окремих квартирах по 5-10 осіб, звісно, під наглядом, але поступово пристосовуватись до самостійного дорослого життя.
Як швидко можна очікувати запуску цих схем?
Все про що я говорю, на жаль, це зазвичай тривалі процеси. Наприклад, зміни до закону можуть зайняти до кількох років. Трошки швидше можна змінити інші нормативні акти. Але ми рухаємося. Ми маємо у своєму розпорядженні інструмент експерименту. Експериментальні проєкти можна починати тестувати на рівні кількох закладів або областей. А потім вже масштабувати і впроваджувати на загальнонаціональному рівні. Зміни – це тривалий процес, але наше завдання запустити їх і далі тестувати.
Для довідки:
За даними Міністерства соціальної політики України, всього за кордон було евакуйовано 196 дитячих закладів, що функціонують у системі освіти, соціального закладу та охорони здоров’я. Станом на 1 січня 2024 року 152 з них перебували за кордоном. Також за кордон евакуювались 332 дитячі будинки сімейного типу, 245 з них залишались за кордоном станом на 1 січня 2024 року.
Через повномасштабне російське вторгнення в Україну, процеси усиновлення були на певний час призупинені. Наприкінці 2022 року така можливість зʼявилась знову. За 2023 рік в Україні було всиновлено 927 дитини. Процедура усиновлення дитини, що була евакуйована за кордон, доступна за посиланням. Також більше інформації про це можна знайти на сторінці Міністерства соціальної політики України у Facebook.
Розмовляла Катерина Прищепа