Під кінець травня громадяни Польщі вибрали президента. Уже після першого туру результати виборів для багатьох стали досить неочікуваними. Враховуючи це, перемога опозиційного кандидата в другому турі стала більш прогнозованою. Відповідно до офіційних даних, Анджей Дуда переміг на виборах з результатом 51,55%. За чинного президента Броніслава Коморовського проголосувало 48,45% виборців. Отож, з перевагою у 518 316 голосів новим президентом Республіки Польща став кандидат від опозиційної партії «Право і справедливість», явка на виборах склала 55,34%.
Враховуючи російсько-українську війну та українські сподівання на західну підтримку, серед якої Польща займає одне з ключових місць, цьогорічні польські президентські вибори викликали помітне зацікавлення української преси. Свідченням на користь цього є велика кількість матеріалів в Україні, присвяченим виборам у Польщі. Варто підкреслити, що раніше в українській міжнародній журналістиці про Польщу не так багато говорилось чи писалось. Будемо сподіватись, що поступово ця ситуація змінюватиметься. Польща – одна з перших країн, яка чітко й твердо висловила свою підтримку демократичним змінам в Україні, своїми діями дійсно заслуговує на ймення «українського адвоката в Європі». Українським засобам масової інформації й справді варто частіше ознайомлювати своїх читачів, слухачів чи глядачів з тим, що відбувається у найближчих західних сусідів, при цьому звертаючи увагу на успішний реформаторський досвід польської держави.
Чи буде президентсво кандидата «Права і справедливості» А. Дуди настільки радикальним, як деякі з його передвиборних постулатів, наприклад ініціатива щодо запровадження покарання за застосування методу штучного запліднення in vitro, – поки важко однозначно ствердити. Варто розуміти, що передвиборна риторика часто-густо є набагато радикальнішою, ніж втілення в життя політичної програми. Для українського виборця можуть бути близькі порівняння передвиборних лозунгів партії ВО «Свобода», яка в українській політиці є певним, хоч і віддаленим, відповідником польського «Права і справедливості». Можна пригадати, наскільки радикальною у своїх передвиборних висловлюваннях була ця партія і як частково злагодила вона свою риторику та поведінку, коли потрапила до парламенту. Від декларації до дії дійсно велика відстань. Тим не менше, зміни польську політику таки очікують.
Більшість звертає увагу на зовнішньополітичні постулати в передвиборній кампанії А. Дуди. Зрештою, відповідно до польської конституції, у зовнішній політиці президент співпрацює з прем’єр-міністром і міністром закордонних справ та є репрезентантом держави на міжнародній арені. Порівнявши зовнішньополітичні постулати з програм А. Дуди та його попередника Б. Коморовського, можна припустити, що політика щодо України новообраного польського президента кардинально не зміниться. Україна й далі розглядається як союзна країна, а розвиток демократії в Україні – в національних інтересах Польщі. Щоправда, можлива спроба більш активного зближення Польщі та США, а це може послабити зв’язок між Брюсселем і Варшавою. Також можуть зрости певні розбіжності в політиці Німеччини та Польщі в рамках ЄС. Можна припустити: якщо позиція президента та уряду будуть збіжними, то Польща може посилити свої впливи в ЄС, якщо ж ні, то це може призвести до зменшення її впливів на вироблення спільної політики ЄС й перетворити на регіонального гравця з американським впливом. В інтересі України є перетворення Польщі на сильного гравця всередині ЄС.
Не менш важливими з точки зору польсько-українських та міжнародних відносин є внутрішньополітичні зміни після президентських виборів у Польщі. Щонайменше до найближчих осінніх парламентських виборів певний час складеться ситуація, коли парламентська коаліція та уряд будуть на різних політичних позиціях з А. Дудою, який представляє зараз опозиційну партію «Право і справедливість».
Відразу ж першого дня після виборів до А. Дуди почали приходити депеші-привітання від голів іноземних держав. Серед одних із перших таких депеш був лист із Москви від Владіміра Путіна. Незважаючи на різку позицію А. Дуди щодо сучасної влади в Росії, можу припустити, що певний час у Москві будуть радіти президентству А. Дуди. У Польщі є таке визначення «як польсько-польська війна», під цим терміном розуміють політичне протистояння між двома впливовими партіям: «Громадянська платформа» та «Право і справедливість», яке ввійшло в активну фазу у другій половині 2000-х. Саме тоді склалась ситуація, коли президентом був представник «Права і справедливості» Лех Качинський, а прем’єром у 2007 році було обрано Дональда Туска з «Громадянської платформи». Таке внутрішнє протистояння не сприятиме злагодженим діям польської влади на міжнародній арені, чим, звісно, користуватиметься Москва.
Тривожним є сигнал, який прозвучав з вуст А. Дуди щодо політики національної пам’яті. Офіційна польська влада протягом багатьох років намагалась дотримуватись виваженої політики у цих питаннях. Постулат, що нема тільки народів-злочинців так, як нема тільки народів-жертв, а жертва може бути і злочинцем, був цілком видним у політичному дискурсі Республіки Польща. Під час теледебат А. Дуда спробував поставити цей постулат під сумнів, апелюючи до проблеми Єдвабного [місце, де поляки самі винищили євреїв без участі нацистів – ред.]. Питання залишається відкритим: чи захоче Дуда впровадити суттєві зміни у політику національної пам’яті Польщі. Враховуючи складну історію української-польського протистояння в часи міжвоєнного періоду та Другої світової війни, кардинальна зміна в цьому питанні може негативно вплинути на сучасний українсько-польський діалог на тему історичного минулого.
Загалом, попри можливі зміни у польській внутрішній та зовнішній політиці, з новим президентом А. Дудою Польща і далі залишається союзником та партнером України.
Ольга ПОПОВИЧ