Однопартійна більшість у Верховній Раді: перша річниця

0

Ольга Попович

З перемогою Володимира Зеленського на президентських виборах у квітні 2019  року експерти заговорили про дострокові вибори до Верховної Ради. А вже під час своєї інавгураційної промови 20 травня новообраний президент із трибуни парламенту заявив, що розпускає Верховну Раду восьмого скликання.

Нові вибори було призначено на 21 липня. Як формальну підставу для розпуску президент назвав відсутність коаліції в парламенті. Рішення про розпуск було розглянуто в Конституційному Суді (КС), який визнав цей указ конституційним, хоч і зауважив, що нема чітких правових підстав для розпуску парламенту, але зважаючи, що єдиним джерелом влади в Україні є народ, цілком конституційно вирішити суперечку між Верховною Радою та президентом шляхом нових виборів. Були й окремі думки суддів КС, в яких зазначалось, що указ президента про розпуск парламенту не відповідає конституційним нормам і є шляхом до узурпації влади.

Відсутність повної згоди щодо конституційності указу президента та доволі слабке трактування цього указу КС, радше свідчить про суто політичний і популістський, а не правовий характер такого рішення президента. Зеленський переміг з надзвичайно високою підтримкою виборців, і поки його особистий рейтинг був на висоті – дострокові вибори дозволяли президентові привести до нового парламенту свою більшість. Адже новостворена політична сила «Слуга народу» опиралася виключно на постать і рейтинг Володимира Зеленського. Виборця більше цікавили просто «нові обличчя» та популістична обіцянка швидких і якісних реформ, ніж політична стратегія чи ідеологія партії. Оскільки від «старих облич» народ втомився, а колишня майданівська спільнота не змогла вдовольнити запит суспільства на нову якісну політичну силу, цим незаповненим попитом суспільства скористалася партія «Слуга народу». Свою назву вона отримала від однойменного російськомовного українського серіалу «Слуга народу», знятого студією «Квартал-95». На липневих дострокових виборах партія здобула 43,16% голосів (6,3 млн виборців) і, маючи 254 місця, сформувала однопартійну парламентську більшість без залучення до коаліції інших партій. До парламенту потрапили ще чотири політичні сили: «Опозиційна платформа – За життя» з 43 мандатами, «Батьківщина» – 26 мандатів, «Європейська солідарність» – 25, «Голос» – 20 та 56 депутатів з інших політичних сил і самовисуванців з одномандатних округів. Про свою опозиційність одразу заявили «Європейська солідарність» та «Опозиційна платформа – За життя», хоч де-факто в опозиції опинилися всі чотири партії. А офіційно про перехід в опозицію партія «Голос» заявила лише через рік після виборів.

Однопартійна більшість дозволила Зеленському за доволі короткий термін сформувати новий уряд, призначити свою кандидатуру на посаду генерального прокурора й розпочати своє президентство, маючи повну підтримку законодавчого органу.

Перші кілька місяців роботи нового парламенту медіа охарактеризували терміном «турборежим» – швидкісним прийняттям законів, без довгого затягування обговорень у комітетах. Такий темп супроводжувався також і частим порушенням регламенту Верховної Ради. Значна частина депутатів парламентської більшості прийшла у стіни законодавчого органу, не маючи перед цим жодного досвіду політичної, управлінської, часто й громадської роботи. Перед початком першої сесії парламенту для вибраних депутатів «Слуга народу» партія провела місячне навчання в Трускавці, які мали наблизити новообраних законодавців до азів функціонування Верховної Ради, але, з очевидних причин, такого навчання було недостатньо. Депутати за «розпорядженням з гори» голосували за закони, які не читали. Так само відбувалося з призначеннями: коли в серпні 2019 року монобільшість обрала прем’єром Олексія Гончарука, один із депутатів фракції «Слуга народу» Артем Дмитрук після голосування не зумів згадати прізвища прем’єра, за якого віддав свій голос.

Враховуючи той факт, що список майбутніх парламентарів від «Слуги народу» формувався доволі хаотично та швидко, до парламенту потрапили дуже різні кандидати і в середині фракції сформувалися різні групи впливу. Про різнобічні інтереси в рамках однієї фракції свідчать результати голосувань. Якщо до грудня 2019 року можна говорити про більш-менш стабільну монобільшість, то з січня поточного року – все більше нестабільності. За підсумками Всеукраїнської громадської організації  «Комітет виборців України», за перше півріччя діяльності Ради було прийнято 133 закони, з яких приблизно третина не могла б бути прийнята, якби не голоси інших політичних сил. А вже з січня по липень 2020 року з 89 прийнятих законів депутати монобільшості змогли самостійно ухвалити лише 29, а інші 58 приймалися за допомогою голосів від інших політичних сил. Станом на сьогодні фракція «Слуга народу» нараховує 248 депутатів, з яких лише близько 220 систематично голосують за поточні закони.

Уперше про розходження в середині фракції «Слуга народу» стало чути ще у вересні минулого року. Вони відбулися на тлі обговорення змін до закону «Про статус народного депутата», де йшлося про автоматичне позбавлення депутата повноважень, якщо він виходив чи був виключений із фракції партії, від якої був обраний (це стосувалося як депутатів, обраних за партійними списками, так і мажоритарників). Президент визначив цей закон як невідкладний, але його так і не було розглянуто та відправлено на доопрацювання. Через кілька днів запропоновано проект закону про внесення змін до регламенту Верховної Ради, у якому містилася така ж норма про так званий імперативний мандат. Тоді публічно проти цих змін виступили депутати з групи Коломойського Олександр Дубінський та Максим Бужанський, а під час голосування зміни не набрали необхідної кількості голосів. Це був перший приклад голосування, коли монобільшість не знайшла необхідні 226 голосів для впровадження цих змін.

Та одним із найбільших розходжень від самого початку в середині фракції «Слуги» можна вважати тему співпраці з МВФ, проти якої дуже активно та послідовно виступала й виступає так звана група Коломойського. Апогеєм став закон про банківську систему. Це один із тих законів, який був необхідний для отримання траншу від МВФ. Перше голосування відбулося 30 березня: тоді партія «Слуга народу» дала лише 198 голосів, але, дякуючи голосам «за» від «Голосу», «Європейської солідарності», «Довіри» та позафракційних, рішення 267 голосами таки було прийнято. Заключне голосування за цим законом пройшло 13 травня, тоді «Слуга» назбирав уже 200 голосів «за», і теж, дякуючи тим самим політичним силам, що і під час першого голосування, закон було прийнято 270 голосами. Ще один важливий документ, за який монобільшість самостійно не набрала голосів, – закон про вільний ринок землі. Тоді теж лише з допомогою інших фракцій та груп його було прийнято, оскільки партія «Слуга народу» назбирала лише 206 голосів. Варто підкреслити, що під час цих важливих голосувань у парламенті був президент Зеленський, та його присутність так і не змогла переконати всю монобільшість голосувати «за».

Незважаючи на фактичний річний імунітет уряду, 4 березня монобільшість разом із голосами інших політичних фракцій та груп, окрім «Європейської солідарності» та «Голосу», відправили уряд Гончарука у відставку. Але вже на наступному голосуванні за відставку генерального прокурора Руслана Рябошапки проголосувало лише 179 депутатів монобільшості, до яких приєдналися голоси з «Опозиційної платформи – За життя», депутатські групи «Довіра» та «За майбутнє» і позафракційні, додавши ще 84 голоси «за».

Пандемія в Україні лише посилила тенденції до розходжень у фракції політичної партії «Слуга народу». Рейтинг самої партії дещо впав, однак вона і надалі користується найбільшою популярністю серед виборців. Незважаючи на заяви Зеленського, що його рішення про розпуск парламенту рік тому опиралося на вкрай негативну оцінку Верховної Ради суспільством, рівень довіри до законодавчого органу й надалі залишається доволі слабким, хоч на початку каденції Ради дев’ятого скликання дійсно довіра дещо зросла, а згодом почала падати. Зміцнення цього інституту влади так і не відбулось. А постійні розходження в середині фракції «Слуга народу», необдумані голосування, неаргументована зміна уряду, генерального прокурора та голови Національного Банку, говорять про недосвідченість та кон’юнктурність більшості депутатів із монобільшості, що лише шкодить побудові міцного та незалежного законодавчого органу. Також є всі підстави припускати, що президент Зеленський втрачає авторитет серед депутатів своєї політичної сили.

Ольга ПОПОВИЧ

Share.