22 серпня у Галереї «Дім» Українського дому у Варшаві відбувся вернісаж виставки «Око. Дім», створеної на основі робіт учасників фотографічного майстер-класу. Наша кореспондентка особисто відвідала подію. Про те, що символізують роботи учасників і який сенс у проєкт вкладали організатори виставки – у репортажі порталу «Наш вибір».
10 та 17 серпня у Варшаві відбулися безплатні майстер-класи з фотографії. Їх провів Яцек Вайщак – фотограф, етнограф, культурний антрополог, стипендіат Міністерства культури та національної спадщини Польщі, співробітник відділу освіти Державного етнографічного музею у Варшаві. Саме йому належить ідея та концепція зустрічей. В рамах майстер-класів учасники створили колажі, які оповідають їхню власну історію, а також фотографії Варшави, які викликають у них асоціацію з домом. Завершальною частиною стала виставка.
Відправною точкою майстер-класів є фотовиставка Юстини Мєльнікєвіч «Були сестри три, а сорочки лише дві» в Етнографічному музеї Варшави. У цих роботах представлена історія людей з польським корінням, що проживають у сучасній Румунії. Саме ця виставка й надихнула Яцека Вайщака на створення концепції майстер-класу. «До нас звернувся Етнографічний музей Варшави з пропозицією співпраці. Коли ми зустрілися з працівниками музею, вони нам запропонували концепцію, що буде пов’язана з виставкою Юстини Мєльнікєвіч, яка зараз експонується в Етнографічному музеї. Яцек Вайщак придумав ідею майстер-класів і зустрічей, що пов’язані з аналоговою й цифровою фотографією. Він назвав їх “Око. Дім”. Дім тут символізує зміну місця. Ця виставка про українську спільноту в Польщі, про їхні емоції й взагалі про те, як вони себе тут почувають», – розповідає Іванна Берчак, кураторка виставки й одна з учасниць майстер-класів.
Першим завданням, яке отримали учасники, було створити свій автопортрет або фотографію одне одного на аналоговий фотоапарат Instax. Пізніше ці фотографії стали елементом фотоколажу. «Для мене було неочікуваним, що ніхто не зробив автопортрету на Instax. Ця камера навіть має спеціальний режим на такі випадки. Натомість учасники майстер-класу почали робити одне одному фотографії навзаєм. І це була чудова ситуація», – ділиться враженнями Яцек Вайщак.
Кожен створений колаж оповідає особисту історію учасників майстер-класу. Адже кольори, простір і елементи, які присутні на цих роботах, відображають внутрішній стан кожного з них. «Учасники дуже по-різному створили свої історії. Вони використали різні матеріали і тексти. Ці колажі можна переглянути на виставці», – говорить Іванна Берчак.
Другим завданням було створити фотографії місць у Варшаві, які асоціюються з домом. Потрібно було не лише зробити кадри, а ще й надрукувати їх. Формат фотографії не мав значення. Тому на виставці можна побачити як просто надруковані знімки, так і кадри з фотоапаратів моментального друку (Instax або Polaroid). «Я хотів зосередитись на тому районі, де я зараз живу. І тому я ходив по Празі й шукав щось красиве. Раніше, якщо я помічав щось таке, то я його не фіксував. А ця виставка дала мені можливість побачити прекрасне й увіковічити той відрізок часу, що я тут прожив», – розповів Олег, учасник майстер-класів. У Варшаві він проживає два роки й вивчає китайську філологію. «Я бачу цю виставку, як форму комунікації. Я вважаю, що в еміграції це особливо важливо. Часто люди почувають себе самотніми в такій ситуації й втрачають сенс життя», – додав.
Поруч з цими фотознімками можна побачити фотографії на документи, що були перетворені у цифровий код за допомогою спеціальної програми. «Тут є також фотографії, які нам зазвичай не подобаються. Це фотографії на документи. Вони асоціюються у нас з якоюсь бюрократією. Але з них теж можна зробити щось цікаве», – коментує Яцек Вайщак.
Ще одним елементом виставки є інсталяція з фотографіями, які колишуться від руху повітря, створеного вентилятором. Ці кадри – це видрук зі зникаючих фотографій у соціальних мережах (stories), яких не видно, але які зазвичай зберігаються в архівах соціальних мереж. Звернення до цих архівів стало своєрідною реактивацією пам’яті, про прожиті і зниклі моменти життя. «Коли я шукала свої фотографії з Варшави й загалом Польщі, виявилося, що в мене їх мало. Тому я відкрила архіви в інстаграмі поробила скриншоти. Я живу тут вже 10 років. Тож для мене особисто був дуже цікавим цей проєкт, бо я занурилася у свою власну історію життя в Польщі», – розповіла Іванна Берчак.
Одним з елементів виставки є віртуальна галерея з фотографіями учасників. І, що найважливіше, на них показаний їхній період життя в Україні. Побачити ці фотографії можна, зісканувавши спеціальний QR-код. До цієї частини виставки учасники підготували текстовий опис українською та польською мовами. Ці тексти надруковані, тому кожен охочий може прочитати їх і дізнатися більше про концепцію представлених світлин. «Я хотів зосередитись на матеріальності фотографії і досвіду в цілому. Мені важливо було показати, що цей образ не замкнений у гаджетах і що ми весь час щось з ним робимо. І нам вдалося показати, що фотографія – це не смерть події. За допомогою фотографії у неї починається нове життя. Ми вже не маємо тих коробок, в яких зберігалися фотознімки. Але натомість ми маємо архіви в пам’яті телефонів, у які ми можемо зазирнути в будь-який момент», – розповів про цю частину виставки Яцек Вайщак.
Відвідати виставку «Око. Дім» можна до 22 вересня 2024 року. Вона експонується в Українському домі (вул. Заменгофа, 1 / Zamenhofa 1). Вхід безплатний.
Тетяна Шарапова